"Веста" не знає пощади
Шрифт:
— Він полетів учора літаком, отже, в його розпорядженні був вечір і сьогодні весь день.
— Думаю, що, крім срібла, у Гомолякса є й щось інше, адже це вже ліквідація банди…
— Самоцвіти? — догадався капітан.
— Авжеж.
— Ти забуваєш, що в них є ще машина Мирослава Згожельського, який збирається їхати нею до Брюсселя, — нагадав капітан. — Але я певен, що коштовний камінь Чорної Ручки знайдеться якщо не в одній, то в другій машині… Ну, Юреку, — сказав Завірюха, — як там твій шлунок? До Кракова витримає?
В’юн, який уже хвилин п’ятнадцять мовчав, похмуро знизав
— Я тут не маю права голосу, пане начальник. Був наказ? Був. А наказ — не газета, його не обговорюють…
Вони під’їжджали до Кракова, і Юрек спитав:
— Де будемо жити, пане начальник, у тому Кракові?
— Ми з Недєльським у готелі “Поллєра”, а ти в “Староміському”.
— Не разом? — засмутився шофер.
— Ні, не разом. Ти навіть до готелю нас не підвозитимеш, висадиш біля вокзалу. Ми, розумієш, звичайні мандрівники, які приїхали у Краків з Лодзі. А ти шофер, привіз у службових справах свого директора до Нової Гути.
— Отепер мені зрозуміло, чому ми змінили номер нашої “Варшави”.
— Краще пізно, ніж ніколи, — в’їдливо зауважив Недєльський, але Юрек відповів на це зневажливою мовчанкою.
— Мене весь час не покидає думка про Теофіла, — сказав трохи згодом Завірюха. — Адже те, що пережила ця людина — то справжній кошмар.
— Знаєте, товаришу капітан, мені теж шкода Теофіла, — признався Недєльський. — Наскільки краще було б, якби він відбув покарання.
— Гм, це ясно! Реми жили б і досі, сам Теофіл давно був би на волі. А тепер що? Тюрма.
— Але ж він по суті непогана людина, — сказав сержант.
— Непогана, але надто слабовольна. Тому Рак та Генрик Згожельський використали його — дали пістолет і наштовхнули на Чорну Ручку, сказавши, що то вбивця його батьків. Я дуже добре все уявляю. Теофіл чекає в лісі під Отвоцьком, а обидва компаньйони тим часом їдуть з Чорною Ручкою до Товстого Казека. Вони знають, що Ремович не втече, — адже він хоче узнати правду про смерть своїх батьків. “Почекай тут, — кажуть йому, — ми повернемось, і ти узнаєш, хто їх убив”.
— Ні, вони точно сказали, що привезуть з собою вбивцю, — заперечує Недєльський.
— Але ж після стількох років він зважився втекти з монастиря, прибув до Варшави, знайшов колишніх спільників Отже в ньому давно вже наростала буря.
— Вони, мабуть, спеціально залишили його в лісі, щоб та буря дозріла, — хвилюючись каже Недєльський. Але капітан дивиться на речі реальніше.
— Не думаю. Скоріше просто не хотіли, щоб Теофіл бачив, як відбиратимуть коштовні камені у Товстого Казека, адже тоді могло б скластися враження, що Чорна Ручка не спільник їм, а це викликало б у Теофіла підозру — чи справді звинувачений Чорна Ручка винен в убивстві. Коли Теофіл несподівано приїхав і монастиря, у когось із бандитів, напевне, виникла думка використати його, щоб прибрати Чорну Ручку, про зраду якого вони вже, мабуть, знали. Можливо, це була думка самого “шефа”, бо тут відчувається хватка спритного злочинця. Адже таким чином Теофіл не тільки допоміг би їм позбутися Чорної Ручки, але й потрапив би в ще більшу залежність від них. А вбити Теофіла вони не наважувались: до нього відчував слабість Ян Галка. Хоч, правда,
Довгенько їхали мовчки. Кожен з них перебирав у пам’яті вчорашні свідчення Теофіла Ремовича.
— Виходить, Ковальський усе-таки помилився щодо алібі інженера Згожельського? — сказав по хвилі Недєльський.
— Е, друже, — знизав плечима Завірюха, — їхня нарада могла в той день і справді відбутись. Це підтверджує і секретарка. Але Ковальський переплутав години. Нарада в парку могла закінчитися близько одинадцятої, а йому здалося, була вже перша.
Недєльський не міг не визнати слушності таких міркувань, тим більше, що алібі встановлювали через якихось два тижні після події. Капітан закурив сигарету і знову повернув до попередньої розмови.
— Якщо Теофіл убив Чорну Ручку, будучи психічнохворим, то це визнають на суді за пом’якшуючу обставину. А підстави для того є. Досить згадати, як дивно він поводився після вбивства.
— І справді, — підхопив Недєльський. — Рак і Згожельський затирали сліди, виливаючи навколо бензин та масло, а Теофіл спокійно чистить пістолет, загортає його в газету, яку напередодні приніс у монастир Ян Галка.
Завірюха кивнув головою:
— Пам’ятаєш, він казав, що не міг спокійно сидіти, мусив неодмінно щось робити.
— Взагалі він діяв нелогічно, — знову жваво підхоплює сержант-магістр. — Рак і Згожельський веліли кинути пістолет в озеро за двісті кроків, а він мов у сні бреде лісом, виходить на дорогу, знову повертає в ліс і нарешті закопує пістолет під дубом. І це його пояснення… — хитає головою Недєльський. — “Мені було жаль пістолета, я, пам’ятаю, думав, що він може ще пригодитись”. Бідолаха навіть забув, що в ньому не було більше жодного патрона. Добре, що ні Рак, ні Згожельський не стежили, як він виконав доручення! Але чому вони кинули Чорну Ручку саме в тому місці?
— Тепер це вже зрозуміло. Нещодавно там було вбито шофера таксі. Бандити хотіли переконати, що серія злочинів не мають нічого спільного з “Вестою”. Тому й привезли труп до Отвоцька. З Гомоляксом домовилися, що той їхатиме до Варшави теж через Отвоцьк. По дорозі вони зустрілися, і бандити передали Гомоляксу коштовності. Машиною закордонного туриста перевозити їх завжди безпечніше.
— Краків, — обізвався Юрек В’юн, який хоч і не брав участі в цій довгій розмові, але жадібно слухав, не пропускаючи жодного слова.
— Ну, значить, підходимо до фінішу “Вести”, — зітхає Недєльський. — Коли тільки…
— Що — коли? — підхопив капітан.
— Коли тільки банда, сполохана зникненням Теофіла, не змінить свого плану і не збереться десь в іншому місці, а не в монастирі.
Завірюха похитав головою:
— Думаю, що плану вони не змінять. Теофіл залишив їм листа, у якому писав, що накладе на себе руки. Правда, йому можуть не повірити. Але на кільканадцять годин, які їм лишилося пробути в Польщі, бандити навряд чи шукатимуть нового місця. Після арешту інженера вони намагаються випередити час і зібратися в монастирі для них менш ризиковано, ніж втратити ще одну добу, шукаючи нове сховище. Словом, усе з’ясується сьогодні ввечері…