Вибух
Шрифт:
Але ж, подумала також, ніщо ніколи не минає даремно. Не минеться даремно й Шилінгові. Вона вперше подумала про нього не як про Арсена, а як про Шилінга. І ця думка трохи зняла біль.
Так, не минеться. Чого вона мусить жаліти Шилінга? Кожному своє — по заслугах. Місяць ховався на їхньому хуторі від міліції, казав про якогось Чебурашку, потім натякнув, що тоді, на Аскольдовій могилі, передав цьому типові, справжньому крокодилові, франки чи долари. Певно, міліція
Юлія згадала чемного, високого статуристого майора, який приїздив до неї в Дубовці.
Як його прізвище? Хубак чи Хабук?
Принаймні вона точно пам’ятає, що з карного розшуку, і завтра знайде його. Симпатичний майор, зовсім на її смак. Правда, тоді він не відгукнувся на її зальоти, може, був у поганому настрої або щось тяжіло над ним, усе може бути, а він точно симпатичний.
Юлія посміхнулась, ще раз витерла мокруваті вії і покліпала ними — життя знову почало подобатися їй.
20. Хаблак знайшов парторга в одному з тимчасових будиночків, що стояли поблизу кар’єра. Сивий суворий чоловік з подзьобаним віспою обличчям одірвався від паперів, у яких робив олівцем помітки, й дивився на майора, здавалося б, незворушно, та Хаблак уловив у його очах цікавість, певно, на кар’єр не часто приїжджають такі гості.
— Мені сказали в райкомі, — почав Хаблак, — що я цілком можу покластися на вас, Герасиме Спиридоновичу.
— На те я і парторг, — одповів той з почуттям власної гідності.
— Тобто можна говорити відкритим текстом?
— А ви це рідко робите?
— Дивлячись з ким.
— Розумію, — посміхнувся Герасим Спиридонович, — цілком вас розумію. Така вже професія… То що привело вас сюди?
— Маємо відомості: на вашому кар’єрі не все гаразд із вибухівкою.
— Тобто? — одразу посерйознішав парторг. Вибухівка— це серйозно, і міліція без вагомих аргументів навряд чи цікавитиметься цим питанням.
— Потрапила до чужих рук.
— І?..
— Єдине, що можу сказати: вибух.
— І що?
— Ми дуже сподіваємось на вашу допомогу.
— Хто?.. На кого падає підозра?
Чесно кажучи, Хаблакові не хотілося називати прізвище Червича, та в райкомі йому сказали, що може цілком довіряти парторгові — ветеран війни, людина чесна й принципова. Тому, повагавшись, може, секунду чи дві, сказав:
— У вас працює начальником дільниці Дмитро Лук’янович Червич?
— Є такий.
— Не можу твердити, та, можливо, він.
Парторг замислився. Навіть покусав незаточений кінець олівця. Нарешті відповів:
— У нас взагалі за вибухівкою контроль.
— А Червич?
— Нічого хлопець, трохи розхристаний, проте особливих зауважень нема. — Парторг ще покусав кінчик олівця і сказав: — Я зараз бригадира Лучкая покличу, з ним порозмовляємо.
Йому було видніше, й Хаблак погодився.
Лучкай, мало не двометровий велетень у комбінезоні, з’явився хвилин через десять. Він буквально випромінював силу й, здавалося, пишався нею, міцно потиснув Хаблакові руку, граючись, двома пальцями, підняв за спинку стілець, переставив до парторгового столу, сів обережно, буцім випробовуючи стілець на міцність, і запитав потому:
— Кликали, Герасиме Спиридоновичу?
— Потребуємо твоєї допомоги, Пилипе.
— Вважайте, що я вже погодився.
— Вибухівка через твої руки проходить, Пилипе…
Лучкай скосив на Хаблака уважне око: видно, збагнув, що розмова не віщує нічого приємного, зітхнув так, що стілець зарипів під ним, і погодився не дуже охоче:
— Ну, через мої…
— І в тебе порядок?
— Не діти, Герасиме Спиридоновичу. Вибухівка — не мило…
— Втрат не могло бути?
— Ні, — енергійно захитав головою, — у нас з вибухівкою глухо! Ні-ні…
— І ніхто в тебе не просив?
— А кому вона потрібна!
— Я тебе питаю, Пилипе.
— А я кажу: у нас глухо.
— Скажи, Пилипе, у яких ти стосунках з Червичем?
— Митьком?
— Наче в нас є ще Червичі…
— З Митьком у мене все нормально.
— Товаришуєте?
— Не сваримось.
— Він у тебе вибухівку не просив?
Бригадир рішуче захитав головою. Майорові не дуже сподобалась відкрита тактика парторга, але сидів мовчки, наче все це не стосувалося його.
— У нас глухо, — повторив Пилип, — порядок знаємо.
— Я тобі, Пилипе, вірю. Не вірив би, не кликав і не розмовляв. Справа серйозна, й потребуємо твоєї допомоги. Якщо порушив — скажи.
— Глухо в нас, — відказав бригадир уперто.
Парторг перевів погляд на Хаблака: чи то чекав від майора допомоги, чи то пробачався — мовляв, самі бачите, більше нічим не можу допомогти.
Хаблак вирішив утрутитися.
— Справа в тому, Пилипе, — мовив, — що ми могли б вийти на цілу банду. Якщо справді комусь давали вибухівку. Можливо, Червич у вас просив… Серйозна банда, Пилипе, навіть дуже серйозна.