Вигнання в рай
Шрифт:
– Звичайно, - не забарився з вдповддю Павлюк.
– Обожнюмо!
– додала рина Остапчук.
– Дуже добре, - продовжив Сергй.
– Тод я вам прочитаю один врш, присвячений Шевченку, а один - Стусу.
– Прекрасно!
– вигукнув Павлюк за всх.
– Отже, будемо читати за хронологю. Шевченко. Врш називаться "з Шевченка", - Сергй вдхилився на спинку стльця й почав, -
Як, зопалу, Мазепи виклик
Полтав на поталу, так
В лещатах Украни звик я
Длити з небом кров смак.
Син
"Однаковснько мен,
Якого москаля окраса
Прокинулася - знов в огн..."
На день разв зо сто ошпарить
Отак бруквка байстрюкв
Плювками, наче нагаями -
"Ох, не однаково мен...".
Разв на день отак зо двст
Затисне: "Мамо, краще спть -
На цьому навженм свт
Нам прокидатися не слд...", - вн трохи посидв мовчки по закнченн врша й продовжив.
– А тепер не будемо робити перерви на з"ясування вражень, я вдразу перейду до наступного врша. Як обцяв, врш присвячений Василев Стусу. Називаться врш дуже просто "Василев Стусу", але сам твр бльш розлогий, анж попереднй складаться з двох частин. Отже, частина перша називаться "Велике вигнання", - вн вдразу без будь яко перерви почав читати врш.
–
Гойдаться доля, мов зламана вть,
На розхрист всх заполярних хурделиць,
нч заратована раптом розстелить
Козацького степу мосянжний сувй
Отут, серед цих простопадних осмут
Сибрських безмеж, погорбатлих з лют.
Полярного сяйва кремлвськ салюти -
Тут навть катам неможливо заснуть!
О, ця казематна полярная нч:
Червон боки тут у снв не вд яблук,
Вд кирзи - пд здухи,об стну - на карби,
знову - по ребрах! О, зламана вть
Епохи, що тичеться в невдь облуд...
Не хмль солов"них псень тут виру,
Тортурного зойку вдлуння морду -
Тут навть катам неможливо заснуть.
спогад не так, як велична сосна,
Що в душу вплива, мов щогла втрильна, -
Як паля тортурна, що вмить прохромила,
Як гак, що пд Байдин ребра загнав
Науку султанських царських велнь.
Услд за Тарасом у зеки й солдати
Уся Украна - встигай лиш ховати
За кирзу халявну вдвертсть молнь, - Сергй замовкнув, зробив невелику паузу продовжив.
– А тепер частина друга, яка називаться "Украни син", - вдразу почав декламувати врш дал, -
Так тяжко пд серцем Сибру болить
Оця захалявна хохлацька Вкрана,
Оця трьохсотлтня безвинна Руна -
На розхрист вчност докору мить.
Гойдаться, наче розпачлива тнь
Невтшно матер, доля Вкрани:
Розп"ято знов врного сина -
Поглинув х стльки кремлвський вже плин.
Коли ж чорторий вже оцей промине:
В Сибр - у теплушц,
Одвчна дорога синв Украни...
О, пам"ять пекельна, забудь ти мене!..
Лягла ваготою на серце земля,
Скорботна, посмертна земля Батьквщини
На серце, що в грудях народу не спинить
Його навть наглая смерть Василя, - тихим, навть дещо занадто тихим голосом закнчив Сергй, але слова його було чутно дуже добре в мертвй тиш, що запанувала в кмнат.
Деякий час вс незрушно сидли, затамувавши подих, зачарован силою незрвнянно поез.
– Що ж, - замислено промовив отець Михайло, - я думаю тут слова зайв.
– Так, - лише й мг промовити Павлюк.
– В такому раз, - отець Михайло пдввся, - будемо тримати слово й не наполягати на подальшому читанн Сергм поез, коли вже йому пообцяли, хоч, звичайно, й не вдмовилися б ще й ще слухати так прекрасн реч. Та й засидлись ми вже нвроку, - показав вн на стнний годинник.
– Звичайно, я б особисто не вдмовився слухати вашу, Сергю, поезю й до самого ранку, але сам розумте - в усх завтра робочий день, всм рано вставати. Тож, на превеликий жаль, будемо прощатися, - вн скрушно знизав плечима.
Вс почали вставати й виходити з-за столу.
– Тож я хочу вам нагадати про вашу обцянку доручити ваш врш мен, - пдйшов до Сергя Павлюк.
– Я свох слв нколи не зркаюсь, - потискуючи на прощання руку Юря вановича, до якого вн пройнявся щирою приязню, вдповв Сергй, - все, що тльки знайду, вддам вам без всяких передумов, робть з цим скарбом все, що вам заманеться.
– Що значить, все, що знайду, - стурбувався Павлюк, ви що, можете щось не знайти?
– Знайду, знайду, - заспоков його Сергй, - не турбуйтесь, все знайду.
Павлюк задоволено вдйшов.
– Просто не знаю, що й сказати, - говорила Сергв вже рина Остапчук, що пдйшла псля Павлюка до Сергя , заволодвши його рукою, тримала цю рук в свой маленькй, але сильнй руц, дивлячись захопленим поглядом Сергв в оч.
– Це просто незрвнянно. Яка глибока, точна, багатогранна метафоричнсть, а водночас так легко, прозоро зрозумло. Нчим не грше за того ж Пастернака, чи Стуса.
– Дякую, дуже радий, що вам сподобалось, - Сергй лагдно почав вивльняти свою руку з ринино руки, яку вона вибачливо сама вдсмикнула, очевидно, забувши пд час розмови, що тримала Сергя мцним потиском.
– Що тут казати, - лише розвв руками Олег Яневський , пдйшовши до Сергя мцно потиснув йому руку.
– Дуже радий гордий за Украну, що вона ма такого поета.
– я теж, - пдйшов услд за Яневським до Сергя Наливайко з якимось знченням, що так контрастувало з його могутньою фгурою, , лвою рукою пригладжуючи характерним жестом свою зачску йоржиком, правою рукою потиснув Сергв руку, намагаючись затиснути не занадто сильно.
– Тобто мен теж дуже сподобалось. Спасиб вам. Дуже гарн врш.
– А може ми вас, Сергю трохи проведемо, - якось наче аж благально, що так не було на не схоже, запропонувала рина.