Виклик
Шрифт:
Брат Джейка, Стюарт, загинув, пірнаючи з аквалангом з яхти «Родина Данів». Його балон чомусь вийшов з ладу, і йому стало нічим дихати. Стюарт пірнув, але так і не виринув. Його тіло знайшли вже пізніше. Тому забобони забобонами, а для Джейка яхта його старшого брата була ще постійним нагадуванням про трагедію, яку він хотів би викреслити зі своєї пам'яті. Та якби ж то міг! Була б його воля, він продав би цю кляту штуковину ще до того, як устигла осісти земля на Стюартовій могилі.
Проте Кетрін уперто не хотіла цього робити — може, суто з сентиментальних причин, хтозна. Боже
До того ж усі ці чотири роки човен ніяк не використовувався, а простояв у якомусь великому сараї. Кетрін із дітьми нікуди на ньому не виходила. І навіть жодного разу не приїхала його оглянути.
Дарсі скорчила гримасу.
— Вибач мені, Джейку. Такий ідіотизм із мого боку. Зі мною це інколи буває. Я не збиралася лякати тебе своїми дурними теревенями. Тож я стулю свою пащекувату пельку і більше нічого не скажу. Краще пізніше, аніж ніколи.
— Дурниці, Дарсі, не переймайся. Все буде гаразд.
— Звісно, що буде. На тебе чекає фантастична подорож, — мовила Дарсі, натужно зображаючи оптимістичну посмішку. — Може, тобі чимось допомогти перед виходом у море?
— Та ні, сам упораюся. Перекажи від мене привіт своєму братові Роберту, — відповів Джейк, зиркнувши на наручний швейцарський годинник фірми «ТАҐ Гоєр». Родина Данів з Мангеттена запізнювалася. Інакше й бути не могло. — Все, що мені треба, — це дочекатися прибуття «команди».
Розділ 4
Через сорок хвилин родина Данів нарешті прибула. Принаймні, її молодший контингент. Оскільки над пристанню і досі висів щільний туман, Джейк спершу почув, а лише потім побачив свою племінницю та двох небожів.
«Ці діточки лаються як останні бомжі. Може, їм дійсно слід сходити в море, щоб провітрити свої мозки», — спало йому на думку.
Востаннє Джейк мав нагоду побути в компанії Данів-молодших та послухати їхні балачки, від яких в'янули вуха, одинадцять місяців тому, коли Кетрін гуляла своє друге весілля на мисі Код у шикарному готелі «Четгем Барз Інн». Поруч із Пітером Карлайлом Кетрін виглядала щасливою та світилася радістю — принаймні, так здавалося. А ще у Джейка також склалося враження, що цілий тиждень Керрі, Марк та Ерні Дан тільки те й робили, що сварились одне з одним.
Стоп, невеличке уточнення. То не враження склалося, то насправді було так.
І зараз, знову почувши їхні невдоволені та задерикуваті голоси, Джейк одразу ж збагнув, що у взаєминах між представниками молодшого покоління, котрі невдовзі мали стати членами його екіпажу, жодних змін не відбулося.
— Я ж казав вам, що треба йти сюди, ідіоти. Я завжди маю рацію. А ось уже й човен видно.
Джейк кивнув сам до себе. Це явно Марк, кінчений ледацюга. Такий собі Голден Колфілд двадцять першого століття [i] .
— Ти кого називаєш ідіотом, бовдуре? Це тебе, а не мене спіймали минулого місяця на гарячому, коли ти курив траву в гуртожитку. Ото облажався так облажався!
Ага, а це не інакше як Керрі, наша ельська студентонь-ка, а у цієї студентоньки, наскільки я знаю, останнім часом нерви не в порядку.
— Та невже? — вигукнув Марк. — Та ти сама кинула курити траву лише тому, що тебе розперло від ласощів, на які тягне після марихуани! Твоя дупа луснула б від жиру, сестричко!
— Пішов у сраку!
— Тільки після тебе!
Цієї миті почувся ще один голос, набагато тонший і навіть приємний на слух.
— Вибачте, що перериваю таку змістовну й повчальну розмову між моїми старшими за віком братом та сестрою, але мені не дає спокою одна думка.
— Яка, бовдуре? — спитала Керрі.
— Цікаво, а чому дядько Джейк так ніколи й не одружився? На голубого він не схожий, еге ж? Утім, я не хочу сказати, що бути голубим — це погано.
Джейк не втримався і розсміявся. Молодець, Ерні, класно ввернув! Недоречне, але цікаве запитання для будь-якої ситуації.
Нарешті крізь пасма туману виринули троє менших Данів. Забачивши Джейка, вони всі негайно розпливлися в посмішках. Вони могли зневажати одне одного, але геть усі любили свого дядька. Він був «престижним» родичем. Правду кажучи, саме ця обставина і стала головною причиною того, що вони зрештою здалися й погодилися на подорож.
Утім, небожі не збиралися йому про це казати. Адже то було б украй «непрестижно».
— Як ся маєш, Керрі? — спитав Джейк, обіймаючи дівчину за плечі. Він помітив, що бідолаха явно схудла. Аж надто сильно. Та нічого. Це ми, дай боже, швидко вилікуємо.
Керрі ляснула себе долонею по худому стегну.
— А як ти гадаєш? Заради цієї кошмарної подорожі, що начебто має згуртувати нашу сім'ю, мені довелося покинути літній відпочинок у Парижі біля Сени, — пирхнула вона. — А що б ти вибрав, дядечку? Париж або яхту «Родина Данів»? Га? Париж чи родину Данів?
— Приємно бачити тебе, люба, — відказав Джейк, пускаючи повз вуха невдоволену ремарку. — Я вже зробив вибір: це яхта «Родина Данів».
Потім він обернувся і привітався з Марком, цюкнувшись із ним стиснутими кулаками.
— А ти як, друзяко? Чим тобі довелося офірувати заради цієї подорожі?
— Валері Д'Александер, — відповів Марк, пригладивши рукою скуйовджену чуприну, що вже місяцями не бачила не те що цирульника, а може, навіть гребінця.
— В-а-а-л-е-р-і-і-і! — зумисно противним голосом пропищав Ерні. — То є його темпераментна та хтива подружка з Ексетера. Втім, може, вона й не хтива. Але дошлюбним сексом вони займаються!
— Даруй, що спитав, — сказав Джейк і додав, звертаючись до Ерні: — А тебе хто просив лізти з коментарями?