Виклик
Шрифт:
Та на Джейка цей «блискучий аргумент» не справляє аж ніякого враження.
— Так, хлопче, я дійсно покурював траву. І знаєш, що з того вийшло? На якийсь час вона зробила мене безмозким тупим йолопом, схожим на того, який наразі стоїть переді мною.
Одним управним ударом у відповідь Джейк переможно завершує сет.
Марк мовчить, не знаючи, що відповісти. Ошелешений тим, що Джейк на нього розізлився, він утратив дар мови. Тільки чутно, як придушено захихикав Ерні.
— Правило номер один на човні, — каже Джейк. — Не обкурюватися. —
Похнюплено зітхнувши, Марк лізе в кишеню й віддає Джейкові бляшанку з-під м'ятних льодяників. Звісно, що льодяників там і близько немає.
— На, — невдоволено вишкіряється Марк. — І дивись не викурюй усе одразу.
Джейк посміхається куточком рота і засовує бляшанку в задню кишеню.
Тим часом у моїй голові крутиться думка: як же мені поталанило, що він погодився вирушити в подорож разом із нами!
Раптом у мене виникає ще одна гадка.
— А хто керує яхтою? — питаю я.
— Я поставив за штурвал Керрі, — відповідає Джейк. — Вона впорається. Це дуже легко — як керувати автом на порожній широкій автостраді.
Та не встиг він вимовити ці слова, як човен різко рвонуло вправо і ми всі попадали та покотилися.
Трісь! Я гупаюся головою об підлогу і ледь не зомліваю. Мій мозок — як блималка поліційної автівки: то спалахне, то згасне.
— Керрі! — горлає Джейк, важко спинаючись на ноги. — Що ти там робиш?
Але вона не відповідає.
Яхту різко кидає ліворуч, і Джейк знову летить шкереберть. З усього розмаху гепається він на Марка, забиваючи йому памороки.
— Керрі! — знову волає Джейк.
І знову немає відповіді.
Нарешті човен випрямляється і ми підхоплюємося на ноги. Що ж, у біса, відбувається, га?! Джейк рвучко біжить догори, на палубу, і ми всі несамовито кидаємося слідком за ним.
Вискочивши на палубу, ми перелякано і здивовано роззираємося. Керрі біля штурвалу немає. її немає ніде.
Розділ 9
Раптом Джейк показує рукою в море і горлає щосили: «Людина за бортом!»
Я обертаюся, дивлюся туди, куди він показує, — і моє серце завмирає від страху: праворуч по борту видно русяву голову Керрі. Вона як поплавок: то зникає під водою, то знову виринає.
Мене охопила паніка, і на якусь дещицю секунди я зустрічаюся поглядом;з Джейком. Той швидко опановує себе й починає діяти.
— Хутко бери штурвал та роби поворот! — наказує він мені. Сам же хапає рятувальний жилет і стовбула шугає У воду.
Я бачу, як він виринає та починає плисти, і цієї миті поруч чути голос Ерні:
— За штурвал, мамо.
Нарешті починають працювати мої навички, набуті ще в підлітковому віці за два рибальські сезони в таборі Християнської асоціації жіночої молоді неподалік Нью-Йорка. Допомагають також поверхові знання, отримані від першого помічника капітана цієї
З них обмаль практичної користі, та все ж досить, аби впоратися з шістдесятифутовою яхтою. Я горлаю Маркові та Ерні, щоб вони зважали на гік, який різко вимахує вліво-вправо, коли я навіжено обертаю штурвал. Водночас я стежу за рухом Джейка. Він намагається якомога швидше дістатися моєї доньки, і його сильні руки буквально шматують воду.
Господи милосердний, благаю, не дай їй потонути!
Мабуть, вона забилася, падаючи у воду, промайнуло мені в голові. Не інакше. Бо ж у середній школі вона була прекрасною плавчинею, брала участь у змаганнях і здобула багацько призів. За потреби Керрі могла годинами плавати у воді. А зараз навіть на плаву не може втриматися.
— Мерщій, Джейку! — волаю я, проте навряд чи він чує мене посеред білих баранчиків хвиль.
Марк та Ерні підібралися до борта. Все, що вони можуть зараз, — це безпорадно, як і я, спостерігати за тим, що відбувається. Плавці з нас — як із собачого хвоста сито, і раптом мені стає дуже соромно за це. І не лише за це, а й за чимало іншого.
Нарешті Джейк добирається до того місця, де зникла під водою Керрі, хоча за точність ручатися важко через рухливі хвилі. Я бачу, як він робить глибокий вдих і пірнає, залишивши на поверхні рятувальний жилет. Навіщо він це зробив?
І тут до мене дійшло: це орієнтир для мене.
Я різко розвертаю судно і скеровую його до жилета, йдучи проти вітру.
— Якір! — кричу я хлопцям. — Кидайте якір!
Хоч яким би обдовбаним травою був Марк, він умить підскакує і починає опускати лебідкою якір, від чого яхта відразу ж загальмовується.
Але ні Джейка, ні Керрі досі не видно, тож мені тільки й залишається що пригадати те почуття надії, яке було з'явилося у мене буквально кілька хвилин тому. Тепер же воно швидко зникає. Причому настільки швидко, що мені несила це терпіти мовчки!
Я хутко стягую через голову светр.
— Я теж стрибну до них! — кажу я хлопцям.
— Ні! — заперечує Марк. — Від цього стане лише гірше!
Проте що може бути гіршим за втрату рідної доньки?
Я розумію, що, вочевидь, Марк має рацію, та мені байдуже. Я підходжу до краю борту і збираюся пірнути, як раптом Ерні гукає:
— Дивись, мамо, дивись!
То Джейк! А в його руках — Керрі!
Вони хапають ротами повітря, і Джейк ловить рятувальний жилет і підтягує його до себе.
— Все клас! — вигукує Ерні й підносить долоню, щоб ляснути «п'ятака» з Марком. Але Марк не підняв своєї руки. Бо його увага зайнята чимось іншим.
Тепер і я бачу, чим саме. Відчувши величезну полегкість, я цього спочатку просто не помітила.
Щось тут не так. Ба більше — все не так!
Розділ 10