Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник)
Шрифт:
Та так же болюче, як ніколи!
Одмахнувсь! Сльози тільки: кап! кап! кап! Чую, жене мого носа! Як рисаком жене!
Труснув ще…
А воно штук із десяток у лоба як ужарять!
– Чорти б вас!..
Тільки ото промовив «чорти», коли це:
Трісь!
(А колодку з роєм держу!)
Трісь! – та як поперло, як поперло, так, їй-бо, хай Бог простить, сажнів з п’ять, ноги вгорі, а голова внизу, летів, як яструб. А потім як кинуло, аж кавкнув. Кинуло та ще й колодку на голову наділо! Так вони як рвонули мене з усіх боків, то я як висмикнувсь із колодки, та як ударив, так у сажі [48]
48
Саж – хлів для тримання та відгодівлі свиней.
Упав та й стогну!
Виволокла стара з сажа, насилу очуняв! Запричащався. Такого вони мені меду дали!
Отаке буває…
«Ото не чортихайся, раз із бджолами діло маєш», – каже стара.
Так воно таки правда! Я вже запримітив: раз по пасіці чорта згадав, тікай краще. Особливо як за роєм лізеш.
Чорт, знаєте, та ще при трухлявій драбині завжди таку халепу вам устругне…
А мед… мед, що й казати, штука солодка…
Як я рибу ловив
Р-а-а-нок! Не ранок, а вірші!
Угорі – небо. Внизу – земля. А передо мною ставок…
Ви знаєте, що таке ставок?
Це така велика-велика глибока з землі тарілка, а в ній не «Supe а lа peisanne» (так у «Ренесансі» пишуть), а вода.
А у воді – риба, раки.
Моє завдання як рибалки впіймати оту рибу, а коли трапиться, то й рака.
Це одно.
Друге: мати з отого всього: 1) насолоду, 2) відпочинок душі моєї розхристаної і 3) юшку із свіжої риби.
Для того з собою взяв:
а) Обов’язкову постанову № 118 Харківського губвиконкому (правила, як ловити рибу),
б) сантиметр,
в) циркуль,
г) парасолю (сонце!),
д) кошика, де вмістилося б півдесятка тарані, пляшка перцівки («довоєнного качества»!), 2 ф. хліба й ін.,
е) посвідчення особисте,
є) учотну картку,
ж) удку,
з) жінку.
Все, значить, що полагається. Закинув…
– Клюйоть, дядя?
– Проходь! Проходь! Свого часу клюніть!
Пішов… І вже здалеку на голос «Гречаників»:
Удіть, дядя, удіть,А вечерять чтось-то будіть.«Смійся, – думаю, – смійся!»
Перші дві з половиною години стоїчно дививсь у ставок і думав: «Отже, дивись: кисень з воднем, яке-небудь Н2O, а скільки риби має…»
А я, можна сказати, людина, homo, а хоч би тобі паршивенька тулька!..
Коли це: плиг-плиг-плиг! Поплавок!
Сіп!
– Є!! Ага! Лови, жінко, лови-лови-лови! Держи! Впіймала?
– Є!
– Карасик? Давай сантиметр. Давай циркуль. Давай обов’язкову постанову Губвиконкому. Як там сказано? «Карась не менш як три вершки. Міряти від середини ока до задньопрохідного плавника». Добре! Шукай око!
– Є!
– Шукай середину ока! Найшла? Став сантиметр. Та-а-ак-с! Держи! Шукай задньопрохідний плавник!
– Я не знаю де!
– Шукай ззаду! Раз задньопрохідний, значить, ззаду! У проході! Найшла?!
– Та
– Зоологію забула? Чого вас по тих гімназіях учили? Давай сюди!
– Ой! Уже!
– Що вже?!
– Виплигнув! У воду! Он-он-он! По-о-о-плив!
– От іще! А ще й на курсах була! І у Вукоопспілці [49] служила! Паршивої риби не вдержиш!..
49
Вукоопспілка – Всеукраїнська кооперативна спілка.
…Плиг-плиг-плиг! Поплавок.
– «Прочая риба»?! Скільки там для «прочої» одміряно?
– Три вершки!
– Давай сантиметр! Око є! Перевертайсь, «прочая». Де тут у тебе той «плавник задньопрохідний»?.. Нема! Дивись: плавника нема! Щука од’їла! Як же тепер?
– А я не знаю!
– Викину! Іди назад у став! Плавають тут без «задньопрохідних»! А потім відповідай!
– О-о-о! Рачок! Іди, йди, йди! Ну, дивись, як там раки? Де їх вимірять?
– Два вершки! Від кінця голови до кінця хвоста!
– Давай сантиметр! Почнемо від голови.
– Та то ти з хвоста починаєш!
– Як із хвоста?! Це ж «шийка»! А на шиї й голова!
– Та то хвіст, а не шия! Сам нічого не знаєш, а лаєшся!
– Не все тобі ’дно, чи од хвоста до голови мірятиму, чи від голови до хвоста?
– Ну?!
– Вершок і сім восьмих! Іди к чорту! Пливи! Не міг на паршиву восьмушку вирости?! А теж лізе!
…Ходім додому!
Вечеряв «дядя» не «чтось-то», а тараню.
Вишневі усмішки київські
Чий Шевченко?
– Наш Шевченко!
– Ні, наш Шевченко!
– Та ні, таки наш Шевченко!
– Наш!
– Наш!
А як насправді, чий же Тарас Григорович? Наш чи їхній?
– Їхній!
Факт! Що факт, то факт, нема де правди діти – їхній…
– Який там, – вони кажуть, – Шевченко революціонер, коли він і віру, і церкву, і Бога так поважав, так славословив, так шанував!
І що ви на це скажете?
Правда!
Читайте, як він до цього всього ставився:
Храми, каплиці, і ікони,І ставники, і мірри дим,І перед образом твоїмНеутомимії поклони —За кражу, за війну, за кров,Щоб братню кров пролити, просим,А потім в дар тобі приносимЗ пожару вкрадений покров… [50]Бачите?
Пожар, небезпека, згоріти можна, загинути – раз плюнуть, а ми, незважаючи на це все, в огонь, мовляв, ліземо, щоб свиснути покров і Богові в дар принести…
50
Храми, каплиці і ікони… – цитата з поеми Т. Г. Шевченка «Кавказ».