Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник)
Шрифт:
Із півночі – головне пасмо яйли кримської… Зверху – голубе небо… А з півдня – море синє…
І в коробці отій Ялта притулилася.
Ялта – столиця південнокримських курортів… Главковерх над усім південнокримським повітрям, південнокримським сонцем, місяцем, морем, горами… В її розпорядженні це все перебуває…
Це ще зовсім не значить, що вона найкраща за всі місця на південнім кримськім березі… Це ще зовсім не значить, що коли вона розподіляє повітря, сонце, море, гори – то собі найкраще з них залишає… Зовсім – ні! І навіть – навпаки… По інших курортах усі ці властивості кримські значно кращі, свіжіші й, головне, чистіші, проте столиця – Ялта. Нічого не зробиш… найстаріша
Часто в житті, положим, таке трапляється: за головного хтось править зовсім не той, кому б належало правити…
І лежить чи сидить Ялта в затоці отій, в коробці отій, виткнулась молом паршивеньким в море й задається…
А чого – спитайте.
Культурний, думаєте, центр південного кримського берега?
Де там?! Тільки в революцію музеї позасновувано…
Східний музей у кол. палаці Еміра Бухарського.
Мета музею – розповсюджувати та вивчати художню творчість Сходу, його життя та культуру… Засновано його 1921 року.
Народно-Художній музей. Засновано його так само 1921 року. Зібрано тут мистецькі речі з дач, покинутих власниками, як тікали ті власники з Криму, спеціально для того, щоб рятувати «дорогоє отєчество»…
І тільки один є старий музей – Природничо-історичний, заснований 1891 року. Головний відділ у нім – кримознавство.
Торговельний, думаєте, центр Ялта?
Де там?!
Продає камінці чорноморські на фунт та на штуку, ракушки, ціпки кримські, чадри татарські, чубуки, цигарнички, намисто, пудру, одеколон, паршиве вино, сандалі… Сандалів найбільше…
Стоїть засмальцьована крамничка, а в ній сандалі, а над нею вивіска. Лев забравсь у сандалі і рве ті нещасні сандалі й зубами та лапами… А зверху написано:
Розорвеш, а не розпореш!!
А купіть ті сандалі, надіньте, пройдіться раз вулицею, і лева не треба, і попорються, й подеруться миттю…
А чого ж Ялта задається? Яка тому причина? А от яка:
– Дада! Дай деньги! Много дай деньги! Кулай пошла! Кулай Ялта пошла…
Ось у чім річ!
«Кулай» у Ялті можна… І можна «кулай» по самісіньку зав’язку…
Така вже у тої Ялти традиція…
– «Кулай»!
Оцим «кулай» і жила Ялта завжди, нині, повсякчас і на віки вічні…
Особливо «завжди».
Зліталася туди вся «стомлена», «перетомлена», «виснажена», «недоїдюча», «недопитюча» царська аристократично-бюрократично-поміщицько-купецька Росія й відпочивала по гостиницях, по реставраціях, по яхтах, по автах, по фаетонах од «трудов праведних», громлячи дзеркала, лапаючи наяд пудро-нафарбованих і роблячи «акварії» з рояля та з коробки сардинок за допомогою своєї триперно-діабетичної сечі…
А музика хрипіла «Коль славен» [65] та «На сопках Маньж урії» [66] …
А повойоване кримське населення вирячувало баньки на великодержавних культуртрегерів, підхоплювало п’яних під жирну кисло-вонючу пахву й розвозило «блюющих та ригающих» по «меблірованих комнатах з видом на море»…
… А на набережній та на молі пахло дамським потом, пудрою, парфумами «Коті», шелестіли шовки, прикриваючи угрюваті синьо-зелені з поширеними венами стегна, і летіли бризки слиняві на зморщені, обкладені ватою, порожньожовті «бюсти», вилапані, вим’яті і «отечественними саврасами» і повойованими чорно-гарячими з блиском у карих очах провідниками…
65
«Коль
66
«На сопках Маньжурії» (Маньчжурії) – вальс, написаний російським офіцером, учасником російсько-японської війни 1904—1905 рр. І. Шатровим.
Звалося це:
– Ах, как мы в Крыму отдохнули!
Ну, звичайно, тепер Ялта не та!
І погляди на вас, на приїжджих, не ті!
«Куди ти, – мовляв, – годишся?! От раніше! Що з тебе тепер візьмеш?!»
А в очах у кожного тубільця так і стрибає, так і миготить зажерливість…
І очі ті так і просвердлюють твою кишеню: «Чи варт з тобою хоч балакати? Скільки там у тебе є?!» А ви гадаєте, що тепер у Ялті казино нема? Нема рулетки? Нема шмендефера [67] ? Є! Все це є!
67
Шмендефер – картярська гра.
Сидить круп’є, крутить рулетку, стрибає «шарик», щасливих вишукуючи:
– Прошу дєлать ігру!..
– Ігра сдєлана!
– Двадцать три! Красная нечот! Вторая половина!
І літають довгасті лопаточки, соваються по розписаному столу, перекидають квиточки у тремтючі ручки «щасливчиків» і «нещасливчиків»…
А на «одкритій сцені» викаблучується діва з «кастаньєтами»…
Все це є!
Тільки ж!
– Ах! Єті податки! Они в гроб загонять!..
……………………………….
«Не загонять»! Очередно!
Бо ще плавають по набережній ім. Леніна такі «примірники», що дивуєшся, як їх тільки витримує «Радянська платформа»… Як у тії «платформи» букси не горять, як її осі не лопаються.
Туристи
– А ви біля чого працюєте? Професія ваша?
– Власне, докторе, нічого не роблю. Пишу. Сиджу й пишу…
– Сидите й пишете? Так! Бачите, коли ви нічого не робите, а сидите весь час і пишете, то це не те що зле відбивається на легенях ваших, а просто через таку вашу ніби роботу частина легенів не дихає як слід. Екскурсія, як по-нашому, по-докторському, кажуть, легенів ваших не повна. Сидите зігнувшись, завжди в однім положенні… Ну й, самі розумієте, частина легенів дихає як слід, на всю, а частина стискається… А час іде… Цілий рік ото так посидите – от воно та частина легенів й одвикає працювати, зморшками береться, застойні явища всілякі… Як плуг, що не працює, іржею береться… Розправити, значить, слід… Це в нас тут добре… Гори… Найкраще для таких легенів – на гору та з гори… Тоді грудна клітка роздимається, легені вщерть повітрям наповнюються, розправляються їхні закуточки найдальші, кров уся окисляється… Бадьорішаєте, веселішаєте, червонієте, молодієте… Гайда на гори! Молодцем будете!
– Спасибі, докторе!
…Гайда на гори!
– Куди це ви так радісно?
– В гори! Легені не зовсім дихають! Екскурсія неповна! Застойні явища… Кров не окисляється… Молодішати треба… Бадьорішати… Веселішати… Красивішати… До чорта сидіти! Гулять, розправлятись, сили набиратись!.. От!
– Високо ж…
– Високо? Нам, туристам, високо? Нам, туристам, нічого не високо. Нам, туристам, усе низько. Високо?! Адью-с.
А гора… гора. Як гора! «Кішкою» зветься!