Воццек & воццекургія
Шрифт:
38
« Пуцик» — у першому варіанті — Пушик. Однак редколегія журналу «Перевал», де вперше друкувався «Воццек», переконала Іздрика змінити це ім'я, аби не образити реальну людину — письменника й нардепа Степана Пушика, до якого згаданий персонаж, річ ясна, жодного стосунку не має.
39
« Йоахим (Юхан)» — за деякими неперевіреними даними можна припустити, що ім'я запозичене з роману Макса Фріша «Ното faber», один з персонажів якого носить ім'я Йоахим
40
« Матіяш Кудусай» — дещо трансформована назва композиції групи «King Crimson» з альбому «Discipline».
41
« Ґіппіус, чи як її там» — свідоме перекручення назви однієї з найпоширеніших акваріумних риб «гупі». Можливо, чергове відсилання до Набокова, іронічне ставлення якого до 3. Ґіппіус та Д. Мережковського загальновідоме: в романі «Дар» він пародійно зображає їх як подружжя Чернишевських.
42
« Яковина» — один з метаперсонажів Іздрикової прози. Іноді з'являється в аватарі кота.
43
« Ґустав і Ґустав…» — пародійний і досі не перевершений за влучністю фонетико-символічної характеристики опис поетичного угрупування «Нова деґенерація».
44
« А родовід почнемо від Аденауера» — Конрад Аденауер (1876–1967) — видатний німецький політик, канцлер і, по суті, «хрещений батько» Західної Німеччини. Найімовірніше, історичні реалії тут цілком неважливі. Як і в більшості випадків, Іздрик керується мотивами акустичної, а не змістової доцільності, про що читаємо далі: «…зник, залишивши нам нащадків та ще мелодію свого наймення: «А… Де… Нау…»
45
« після безславної Гайдеґґерової втечі» — не зовсім зрозумілий пасаж, який навряд чи має якесь раціональне пояснення, окрім уже згаданого нами ставлення Іздрика до постаті Гайдеґґера.
46
« Циклоп» — прізвисько одного із шкільних товаришів Іздрика.
47
« епоху човнів Марке, сифілітичних мух, прислужниць дому, крему і вербени» — Альбер Марке (1875–1947), — французький живописець, пейзажист, частим об'єктом його полотен стає море з усіма мариністськими аксесуарами.
В цілому цей пасаж є черговим відсиланням до Мопассана, загальний настрій прози якого сформульовано в такий називний і дещо категоричний спосіб. Імовірно, натякається на новелу Мопассана «Вікно», наративна інтрига якої полягає в інтимному зв'язку із служницею. Новела закінчується такими рядками: «Від тієї хвилі, розумієте, ношу в серці запах вербени… мені нестерпно хочеться відчути ще раз цей аромат!» ( Ґі де Мопассан. Твори у восьми томах. Том шостий. Київ, 1971, Стор. 386).
48
« нужденний Бруно,
И голубые комсомолочки,
Визжа, купаются в Крыму.
«Номінативна помпа» здебільшого використовується для створення ефекту щільності в розгортанні корпусу складних назв-фреймів «внутрішньої енциклопедії».
49
« і небокрай підносився, мов край» — трансформований рядок з вірша Анни Кирпан:
Далекий світ
мені
і небокрай
як рай (…)
50
« старої Едди» — натяк на назву скандинавського епосу «Старша Едда». Втім «Родовід (повторення приходу)» має й інші конотації: так, скажімо, тут можна побачити ігрове переосмислення родоводу героїв роману Маркеса «Сто років самотності» і навіть амбітні спроби нав'язати паралелі із структурою Старого Заповіту.
51
« а з третього щабля зістрибни на землю, щоб аж розійшлися поли накинутого на голе тіло кожуха» — цитується епізод із фільму Андрія Тарковського «Андрій Рубльов», коли в ніч на Івана Купала відбуваються масові оргії та ворожіння. Відсилання до образних систем Тарковського повториться згодом у розділі «Історія Воццека».
52
« шахи були саморобними» — чергове загравання з Набоковим. Йдеться про епізод з роману «Лужин»: « Одну из пешек заменяла нелепая фиолетовая штучка вроде бутылочки; вместо одной ладьи была шашка; кони были без голов, и та конская голова, которая осталась после опорожнения коробки (вместе с маленькой игральной костью и красной фишкой), оказалась неподходящей ни к одному из них». (Владимир Набоков. Собрание сочинений в четырех томах. Том 2. Москва, 1990, стор. 34).
Взагалі розділи «Ґранд-готель» і «Фігури» займають у структурі роману вагоме місце, уособлюючи авторське інферно. В певному сенсі тут в закамуфльованій формі обігруються наративи сходження в царство мертвих: спуск сходами готелю, з'їжджання колоною у переповнений хол і подальше опускання в метафізичне царство фігур уособлюють три кола цієї виправи. Найповерховіша асоціація — пошуки Орфеєм Евридіки.
53
« брюховицького ландшафту» — Брюховичі — селище неподалік Львова (нині входить у межу міста), де справді мешкав дід автора по батькові, священик УГКЦ, декан отець Андрій Іздрик.