Чтение онлайн

на главную - закладки

Жанры

Вогнем i мечем. Том другий
Шрифт:

— Що там за стукіт у небесну браму чую я на світанні? — питає сивий ключник Христосів, від солодкого сну пробудившись.

— Відчини, святий Петре, відчини. Це я, Підбип’ята.

— А які вчинки, які заслуги, які високі чесноти дають тобі сміливість, милостивий пане Підбип’ято, такого шляхетного воротаря тривожити? За яким правом хочеш ти увійти туди, куди ні родовід, хоч і такий знатний, як твій, ні сенаторське достоїнство, ні коронні посади, ні високий сан королівський самі собою ще вільного доступу не дають? Куди не широким трактом у кареті, запряженій шестериком, із гайдуками в'їжджають, а крутою тернистою дорогою

чеснот діставатися треба?

— Ох! Відчини, святий Петре, відчини мерщій, бо саме такою крутою стезею йшов соратник і дорогий наш товариш пан Підбип’ята, аж поки, нарешті, прийшов до тебе, стомлений, наче голуб після тривалого перельоту, голий прийшов, як Лазар, як святий Себастян, стрілами поганськими пронизаний, як бідний Іов, як Непорочна Діва, чистий, як смиренний агнець, терпеливий і тихий, не заплямований жодними гріхами, котрий із радістю кров свою на благо вітчизни земної пролив.

Впусти його, святий Петре, бо якщо його не впустиш, то кого ж тоді впускати у ці часи розпусти і безбожності?

Впусти ж його, святий ключнику! Впусти цього агнеця; нехай пасеться на небесних луках, нехай скубе травицю, бо голодний прийшов зі Збаража…

Ось як почав свою промову ксьондз Муховецький, а далі так виразно змалював усе життя пана Лонгіна, що всякий відчув свою ницість біля цієї тихої труни незаплямованого рицаря, найскромнішого із скромних, найцнотливішого із цнотливих. І всі били себе у груди, і всіх огортав дедалі більший жаль, і всі дедалі ясніше розуміли, якого страшного удару завдано вітчизні, якої страшної втрати зазнав Збараж. А ксьондз дужче й дужче підносився духом і коли нарешті дійшов у своїй оповіді до вилазки й мученицької смерті пана Лонгіна, геть забув про правила риторики й неодмінні цитати, а коли почав прощатися з небіжчиком від імені духівництва, полководців і війська, сам розплакався і говорив, схлипуючи, як Заглоба:

— Прощавай, наш брате, прощавай, товаришу! Не земному владиці, а небесному, високому нашому заступникові ч передоручив ти муки наші, голод, нужду і скруту — там ти хутчій добудеш нам спасіння, але сам більше не вернешся, тому ми плачемо, тому обливаємо сльозами труну твою, бо ми тебе любили, брате наш наймиліший!

Плакали укупі зі шляхетним ксьондзом усі: і князь, і рейментарі, і військо, а найдужче за всіх приятелі небіжчика. Коли ж ксьондз заспівав: «Requiem aeternam dona ei, Domine!» [83] — зчинився лемент, хоч це все були люди, що звикли до смерті за час тривалого й щоденного із нею спілкування.

83

«Вічний покій даруй йому, Господи!» (лат.).

Уже труну поставили на линви, а пана Заглобу важко було від неї одірвати, наче ховали його брата чи батька. Та нарешті Скшетуський із Володийовським його відтягли. Князь наблизився і взяв пригорщ землі; ксьондз почав читати: «Anima eius», [84] зашурхотіли линви, посипалася на труну земля — із рук, із шоломів…

Невдовзі над останками пана Лонг; на Підбип’яти виріс високий горбок, який місяць освітив блідим сумним сяйвом.

* * *

84

«Душа

його» (лат.). — Останні слова, що їх виголошують над гробом.

Троє приятелів поверталися з міста на майдан, із якого безнастанно долинав відгомін пострілів. Ішли мовчки, бо жоден із них не хотів озватися першим; інші ж гурти рицарів, навпаки, гомоніли між собою про покійника, віддаючи йому гідну похвалу.

— По честі влаштували похорон, — зауважив якийся офіцер, проходячи повз Скшетуського, — у самого пана писаря Сераковського ліпший не був.

— Він його заслужив, — відповів другий офіцер. — Хто б іще узявся пробитись до короля?

— А я чув, — додав третій, — що серед вишневечан було кілька охочих, але такий страшний приклад, певно, у всіх відбив охоту.

— Та це ж неможливо! Там і змія не проповзе.

— Справді-бо! Це було б чистісіньке безумство!

Офіцери пройшли вперед. Знову настало мовчання. Та враз Володийовський спитав:

— Ти чув, Яне?

— Чув, — відповів Скшетуський. — Сьогодні моя черга.

— Яне! — поважно мовив Володийовський. — Ми давно знаємо один одного, і тобі відомо, що я останнім відмовлюся од ризику. Та одне діло ризик і геть інше — звичайнісіньке самогубство.

— І це кажеш ти, Міхале?

— Я, бо приятель тобі.

— І я тобі приятель: дай же мені слово рицаря, що не підеш третім, коли я загину.

— О! І не проси! — вигукнув Володийовський.

— От бачиш, Міхале! Як же ти можеш вимагати від мене того, чого б сам не вчинив? Нехай же буде на це воля Божа!

— Тоді дозволь мені піти з тобою.

— Князь забороняє, не я. А ти жовнір і мусиш слухатися наказу.

Пан Міхал замовк, бо й справді передусім був жовніром, тож почав тільки швидко ворушити вусиками при місячному сяйві й нарешті сказав:

— Ніч надто ясна — не йди сьогодні.

— І я волів би, щоб була темніша, — відповів Скшетуський, — але зволікати неможливо. Погода, як бачиш, установилася надовго, а тут порох кінчається, харчі теж. Жовніри вже на майдані усе перекопали списами, корінців шукаючи — у декого аж ясна гниють від капості, яку вони їдять. Сьогодні ж піду, зараз, я уже й із князем попрощався.

— Ти, бачу, робиш це з відчаю.

Скшетуський сумно всміхнувся.

— Хай тобі язик поприщить, Міхале! Певно, що моє життя для мене не зовсім розкіш, але з доброї волі я смерті не шукатиму, бо це і гріх, і, зрештою, річ не в тому, щоб загинути, а щоб вийти із табору, дійти до короля і врятувати усіх нас.

Володийовському враз так закортіло розказати Скшетуському все про князівну, він уже майже рота розтулив, але подумав собі: «Від такої новини у нього може запаморочитися у голові, і тим легше його схоплять» — і прикусив язика, натомість спитавши:

— Якою дорогою підеш?

— Я сказав князеві, що піду через ставок, а далі річкою, аж поки далеченько від табору одійду. Князь відповів, що ця дорога найкраща за інші.

— Нічого, бачу, не врадиш, — зітхнув Володийовський. — Один раз людині вмерти призначено, і ліпше вже на браному полі, аніж у ліжку. Бог тобі на поміч! Бог тобі на поміч, Яне! Якщо не побачимось на цьому світі, зустрінемось на тому, але ти завжди будеш у мене в серці.

Поделиться:
Популярные книги

Печать мастера

Лисина Александра
6. Гибрид
Фантастика:
попаданцы
технофэнтези
аниме
фэнтези
6.00
рейтинг книги
Печать мастера

Его наследник

Безрукова Елена
1. Наследники Сильных
Любовные романы:
современные любовные романы
эро литература
5.87
рейтинг книги
Его наследник

Мымра!

Фад Диана
1. Мымрики
Любовные романы:
современные любовные романы
5.00
рейтинг книги
Мымра!

Жестокая свадьба

Тоцка Тала
Любовные романы:
современные любовные романы
4.87
рейтинг книги
Жестокая свадьба

Неудержимый. Книга III

Боярский Андрей
3. Неудержимый
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Неудержимый. Книга III

Душелов. Том 2

Faded Emory
2. Внутренние демоны
Фантастика:
фэнтези
боевая фантастика
аниме
5.00
рейтинг книги
Душелов. Том 2

Держать удар

Иванов Дмитрий
11. Девяностые
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Держать удар

Толян и его команда

Иванов Дмитрий
6. Девяностые
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
7.17
рейтинг книги
Толян и его команда

Новый Рал

Северный Лис
1. Рал!
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
5.70
рейтинг книги
Новый Рал

Неудержимый. Книга X

Боярский Андрей
10. Неудержимый
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Неудержимый. Книга X

(не) Желанная тень его Высочества

Ловиз Мия
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.00
рейтинг книги
(не) Желанная тень его Высочества

Кодекс Охотника. Книга XV

Винокуров Юрий
15. Кодекс Охотника
Фантастика:
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга XV

Отверженный VI: Эльфийский Петербург

Опсокополос Алексис
6. Отверженный
Фантастика:
городское фэнтези
альтернативная история
аниме
5.00
рейтинг книги
Отверженный VI: Эльфийский Петербург

Законы Рода. Том 7

Flow Ascold
7. Граф Берестьев
Фантастика:
юмористическое фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Законы Рода. Том 7