Вогнесміх (1988)
Шрифт:
І любов, і добро, і свобода — слова,
Із яких якорі нам кувала пітьма.
Хіба хоче імен сила духу жива?
Хто вона і нащо — буря знає сама!
Хати ветхі змете урагану рука,
Якщо навіть вони мають ім’я святе,
А того, хто проснувсь, — вже ніщо не зляка,
Бо віднині вже він сам у себе росте,
Бо усі кораблі, і дороги, й мости,
І пісенного поклику огненний дзвін,
І казкові краї, й зореносні світи,
І походи до них — то все він, лише він!..
Гриць прислухався до змісту слів, напружував свідомість, щоб зрозуміти символи пісні, і вражався фанатичністю
— Прекрасна пісня.
— Правда? — по-дитячому зрадів Тао.
— Так. Але вважати поняття добра, любові, свободи підробкою ворожих сил? Що ж тоді нам залишається?
— Бути собою! — твердо відповів Тао. — Не спекулювати словами. За ними у всі віки ховалися личини злобності і неволі. Треба розпочати еру великої тотожності, коли неможливо буде просто базікати, ховаючи за солоденькими поняттями свою підлість і ницість.
— А чи не допускаєте ви невдачі, можливості провалу? Хіба всі ваші соратники — чесні люди? Ви знаєте, в ім’я чого вони з вами? Може, це просто бандити, котрі вирішили поставити на екзотичну карту. У випадку провалу вони вас зрадять. А може, навіть раніше зрадять. Історія знає достатньо прецедентів.
— Все можливо, — спохмурнів Тао, ховаючи інструмент у футляр. — Можлива й невдача. Хто застрахований від цього? Якщо невдача — я вирвуся в простір, у вічкі мандри. Може, стану деміургом нового світу, може, просто пограюся з космосом. — Він знову повеселів, ніби щось згадавши. — Колись мені снився сон. Це було давно, я що був студентом коледжу. Може, я начитався «фентесі», може, проявилася сутність моєї натури, але одного разу, накурившись маріхуани, я відчув себе іншою людиною. Цілком іншою. Я був конструктором космічного корабля, його пілотом. Вирушив до Сіріуса. Там знайшов прекрасну планету, розкішну, як первісний Едем. Храм в саду… Жриця — вогненнокоса, висока, богоподібна. Вона чекала мене. Я запам’ятав її слова: «Тепер ти знайшов мене у сновидінні, настане час — і ми зустрінемося навіки…» Може, саме цей сон був вирішальним у моєму волінні будувати «Раму».
— Що таке «Рама»? — зацікавився Гриць.
— Нічого містичного, — осміхнувся Тао. — «РАМА» — Реалізатор Абсолютного Математичного Алгоритму. Це — серце мого космічного монстра. Але про це згодом. Я втомився, сьогодні був важкий день. Хоча й успішний. Учителю, припадаю до ваших ніг. Мій молодий друже, я полюбив вас. Потерпіть ще трохи, незабаром розв’язка.
Тао зник так само стрімко, як і з’явився.
***
Гриць і Лі довго сиділи мовчки, ніби осмислювали почуте. Було ясно, що явище перелилося за ту межу, де ним можна було б керувати. Якщо задум інженера-пірата бодай на п’ятдесят відсотків реальний, то це може принести планеті небачені лиха. Хто скаже, де вибухне ядерний заряд або спалахне лазерна блискавиця, оскільки всі ці потужності потрапили у руки випадковій силі.
Хлопець стривожено глянув на учителя, той кивнув, ніби читав думки.
— Розумію, мій друже Гріг. Твоя свідомість кипить пошуками виходу із ситуації. Я вже більше року вимучую себе тією ж проблемою. Весь мій духовний авторитет не допоміг переконати його в руйнівності і навіть абсурдності проекту. Тут якесь химеричне поєднання наукової геніальності
— Але ж ми не маємо права чекати. Треба щось робити. Ви тільки уявіть, що десь… у тій чи іншій країні… почнуть вибухати ядерні бомби або в повітряному просторі якоїсь держави з’явиться небачений апарат. Одразу вступає в дію система оборони. І зворотний удар! Розумієте? Це може стати грандіозною планетарною провокацією. І тоді ядерний вихор почне змітати міста й села. Хто може гарантувати, що цього не станеться?
— Ти правду сказав, Гріг, — сумно згодився Лі. — Але що можна придумати?
— Втекти. Знайти вихід.
— Виходи стережуть такі головорізи, що не задумаються — вбити тебе чи ні. А до того, якби навіть пощастило вибратися живцем із вулканічної печери і опинитися у відкритому морі, що ти будеш діяти далі?
— Допливу до якогось острова. Повідомлю людям.
— Друже Гріг, — поблажливо усміхнувся учитель, — ти не уявляєш, де ми, які тут відстані, що тебе чигає поза цією схованкою. Ми ж не в кіно, де режисер може нагромадити серію найхимерніших випадковостей. Сотні кілометрів до населених островів, море кишить акулами. До того ж люди, які можуть зустрітися, не обов’язково хороші. На півночі лежать Філіппінські острови, на півдні — Молукські. Треба знати, хто тебе зустріне, як поставиться до твоїх застережень. Можуть навіть вважати божевільним, котрий втратив розум після катастрофи.
— Тоді приречено чекати апокаліпсиса? — роздратовано запитав Гриць. — Забути про те, що ми люди, що ми зобов’язані зробити все від нас залежне.
— Перш за все — спокій, — розсудливо відповів Лі. — Спробуємо ще вплинути на нього. Він обіцяв приходити, розповісти тобі про свій комплекс. Постарайся завоювати його симпатії. Ти ж бачиш — у нього є вразливі місця в психіці. Я допомагатиму тобі.
***
Тао приходив ще кілька разів, і Гриць, за порадою учителя Лі, не розпочинав політичних дискусій, не дратував інженера-пірата, а зацікавлено розпитував його про подробиці конструкції «апокаліптичного монстра», як жартома називав своє дитя Тао. Хлопця вразпла образна, лаконічна розповідь. Вона звучала так:
— Ідея «Рами» — Реалізатора Абсолютного Математичного Алгоритму — виникла у мене ще в Києві, коли я прослухав лекції доктора Боголо і бесідував з вашим братом, мій молодий друже. Як бачите, я не витрачав часу даремно. Ваші вчені сперечаються з-за теоретичних узгоджень, ламають філософські списи, копають ті ж самі тупикові ями, а я одразу взяв па озброєння те, що вразило мене. Я збагнув, що елементи нової математики можуть дати небувалі можливості для осмислення реальності та оволодіння нею. Ви знаєте давню притчу про винахідника шахів, який забажав «простенької» нагороди: на першій клітині шахової дошки — одну зернину, а на кожній наступній — вдвічі більше. Виявилася вражаюча прогресія. Але суть в тім, що цю прогресію використовує життя. Від першозиготинаростає те ж саме подвоєнняструктур: ось чому так блискавично жива істота проходить цикл планетарної еволюції в кожному ембріоні і після народження. Я використав той же принцип, до якого світова технологія ще не прийшла, а саме: я будую лише «першозиготу». «Рама» — це мікрозародок (комп’ютерний мікрозародок) універсального суперкосмічного комплексу. Його названо «Протеєм». Це ім’я міфічного морського діда — віщого полубога, який блискавично міняв подобу, і його неможливо було спіймати у якомусь конкретному вигляді.