Вогнесміх (1988)
Шрифт:
— Що там таке?
— Тримаю зв’язок з цікавим вченим. Папуас, доктор математики. Колись він уже був у Києві, виступав. Розробляє принципово нові методи моделювання реальності, ми з ним ідемо майже паралельно. От і вирішено — скликати в Києві конгрес, конференцію, започаткувати альтернативну математику…
— Ну, це не для мене! — підняв руки Гриць, — Я в цій справі неук.
— Даремно! Ця справа цілком нова. Можливо, саме дилетанти годяться більше для нової математики, ніж спеціалісти…
— Добре, добре, дай спокій, Борисе. Розповіси
— Так, братику…
— Сумуєш… за Івасиком?
Сестра Судорожно ткнулася в груди братові, беззвучно заплакала. Гриць погладив її буйні коси, що чорним вінцем обвивали голову, пригорнув.
— Тихо, сестро, тихо… Заспокойся. Втрати невідшкодовні, але треба зберегти спокій. Во як нам далі йти, якщо кожна втрата руйнуватиме рівновагу душі?
— О ти мій філософе, — жалібно усміхнулася сестра крізь сльози, — я всього-на-всього молода жінка, котра втратила найдорожче. Те, що ніколи, ніколи… ти розумієш — ніколи не повернеться…
— Розумію, сестричко, розумію… але попереду…
— Мовчи. Не треба, — витерла очі Христина. — Головне, що ти одужуєш, що ти знову будеш здоровий. Як тільки вийдеш з лікарні, їдь до мами. Чуєш? Батьки турбуються, бони ж нічого не відають.
— І не треба, щоб знали, — попросив Гриць. — Передай, що бачила мене, що здоровий, що незабаром буду. Найближчими днями.
— Побачення закінчене, — почувся суворий голос лікарки. — Хворому треба спочити. Крім того, пора процедур.
Борис і Христина попрощалися, вийшли. Гриць знову пірнув у сон, у заколисуючу дрімоту.
***
Надвечір він прокинувся, відчув незвичайне полегшення. Певно, в організмі відбувся разючий перелом у бік воскресіння й оздоровлення. Хлопець зі смаком повечеряв, всівшися просто на ліжку: з’їв манну кашу, шматочок смаженої риби, випив компоту. Чергова санітарка прибрала тарілки, запитала:
— Прийняти міліціонера зможеш?
— Якого міліціонера! — здивувався Гриць. — Слідчий був уранці.
— Так той був у нормальному кортюмі, а цей — справжній міліціонер. У формі. Якийсь Сава.
— Сава? — зрадів Гриць. — Давайте його сюди.
— Родич, чи що? — пробуркотіла санітарка.
— Брат…
— Ну, коли брат… то гарно. Скільки їх у тебе, тих братів?
— Багато, тітонько, багато…
У двері протиснулася плечиста постать у білому халаті, що прикривав міліцейську форму. Обличчя Сави розпливалося у щирій усмішці, в руках він тримав три багряні гвоздики.
— Не проженеш? — запитав від порога.
— Ходи сюди, братику! — закричав Гриць щасливо. — Дай тебе обняти. Яким вітром?
Вони розцілувалися. Сава поставив гвоздики у склянку з водою, помилувався ними, підніс Грицеві до носа.
— Понюхай, яке чудо!
— Справді, —
— Тобі можна в притони вчащати, а мені не можна Побратимові квітів принести? — в тон йому одказай Сава. — Мовчи й не заперечуй. Я три тижні був як на голках.
— Ти одразу дізнався про те, що сталося?
— У ту ж ніч. Все управління гуло. Пригода виняткова. Я коли почув, як ти в лісі під Пущею ринг влаштував, подумав: ну, придбав собі братчика! З таким не занудишся! Ну, ну, не гнівайся. Знаю, що тобі не солодко про таке згадувати, та й слідчий, напевне, душу вимотав…
— Навпаки, дуже приязний хлопець. Він уже все розмотав, а мене розпитував цілком формально…
— Ну, я радий, Грицю, дуже радий. Що тобі треба? Може, цитрусових?
— Мовчи про цитруси та ананаси, — похмуро пожартував Гриць. — В тому притоні наївся цитрусів та інших делікатесів досхочу. Доки й житиму — гикатиму! Ось поки наївся…
Він провів ребром долоні по горлянці. Обоє засміялися.
— А я, Грицю, днями поїду у ваші краї. Сезон полювання. Може, заскочу до ваших. Щось передати?
— Заїдь, — зрадів Гриць. — Познайомишся з сестричкою, з батьками. Вона оце недавно була, з братом Борисом приходили. Жаль, що ти їх не застав. Я б познайомив. Та дарма, як буде змога, заїдь, передавай вітання, скажи, що незабаром приїду. Але про те, що сталося, — нічичирк! Я й своїм так сказав. Щоб матері — ні слова! Затямив, Саво?
— Так точно! — козирнув, засміявшись, Сава. — Буде зроблено. Хутчіше виходь па волю з цієї буцигарні і дай мені знати. Бенкет влаштуємо, а я постараюся свіжої качатини добути. Ну, будь здоров, нічний волоцюго, невдалий донжуане!
— Ні пуху тобі ні пера! — сказав Гриць навздогін Саві.
— Іди к чорту! — весело огризнувся від дверей побратим.
ЧАСТИНА
ДРУГА
Трясовина
І ось настане час і мить,
Коли розділиться людина,
І Дух у ній запломенить
І заричить страшна звірина.
Тоді відбудеться двобій —
Нещадний, грізний і останній,
І той космічний буревій
Скінчиться в дивному мовчанні.
Постане з тиші дивина —