Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
— Оуен, сподіваюся, коли ми всі звільнимося від гніту Імперського Ордена, ми з Річардом зможемо показати вам і вашим людям інші місця цього світу, за межами Бандакара, показати вам інші центри торгівлі і мистецтва, створені людством.
Хлопець посміхнувся:
— Мені б цього хотілося, Мати-Сповідниця. Мені б цього дуже хотілося. — Він раптово зупинився. — О, ось це місце. Прямо тут.
Дерев'яні ворота висотою в людський зріст, вицвілі до сіро-коричневого кольору, перегороджували провулок. Річард перевірив обидва боки вулиці для впевненості, що ніхто на них не дивиться. Крім людей
Через деякий час голова Оуена висунулася з-за воріт.
— Заходьте, все чисто.
Річард рукою подав сигнал людям на розі. Обнявши Келен за талію, він міцніше притиснув дружину до себе, поки вони йшли через ворота у провулок.
У стінах будівель, що утворювали вузький, курний провулок, не було вікон. Деякі з щільно притиснутих один до одного будинків трохи видавалися вглиб і утворювали маленькі внутрішні двори розміром з кімнату. Річард і Келен тепер обережно просувалися вперед, а більшість їх людей ще вливалися в ворота в дальньому кінці провулка. В одному з двориків сонні курки заплескали крилами, перелякані наближенням людей.
Дженнсен тягнула Бетті на мотузці, тримаючи її дуже міцно, щоб коза не створила зайвих проблем. Бетті мовчала, мабуть, незвичне оточення нервувало її. Вона навіть не махала хвостом, лише дивилася, наче шукаючи підтримки, на Річарда, Келен і Дженнсен, поки вони йшли по провулку в саме серце плутанини будинків.
Том з'явився з іншого провулка, ведучи ще одну групу людей. Річард знаками наказав їм розосередитися і залишатися там, де вони були. Кара підійшла ззаду, капюшон її плаща був натягнутий так само глибоко, як у інших жінок.
— Мені тут не подобається, — сказала вона.
— Добре, — прошепотів у відповідь Річард.
— Добре? — Перепитала Кара. — Ти думаєш, це добре, що мені не подобається це місце?
— Ну звичайно, — відгукнувся Річард. — От якби ти була весела і безтурботна, я б хвилювався.
Кара скривила губи, але промовчала.
— Тут, — Оуен схопив Річарда за руку, зупиняючи. Річард подивився, на що він вказує, і знову перевів погляд на чоловіка.
— Це палац.
— Один з них, — кивнув бандакарец. — У нас кілька палаців. Я ж казав, що у нас передова культура.
Річард кинув на Келен виразний погляд, але на цей раз промовчав.
Мати-Сповідниця змогла розгледіти в сутінках тільки брудний дворик, порослий тут і там пучками трави. Дерев'яні сходи вели на маленький балкон з дверима на другий поверх. Коли вони минули низькі ворота у двір, Келен побачила, що під сходами починаються також сходи, що ведуть вниз.
Оуен оглядівся і підійшов ближче.
— Вони внизу. Там вони ховають Мудрого, — сказав він.
Річард оглянув провулок і навколишні будівлі і потер брови кінчиками пальців.
— І протиотрута там?
Оуен кивнув.
— Хочете почекати тут, поки я сходжу за нею?
— Ми підемо з тобою, — похитав головою Річард.
Келен стиснула руку чоловіка. Вона так хотіла мати можливість пом'якшити його біль. Хоча краще всього дістати протиотруту. Чим швидше вони добудуть протиотруту, тим швидше Річард зможе розібратися з викликаним
Кілька людей з їхнього загону чекали неподалік. По їхніх очах Келен бачила, що їм страшно знаходитисятися в місті, яке контролюють солдати Імперського Ордена. Вона поки не знала, що їм з Річардом треба робити заради звільнення цих людей, але збиралася знайти потрібний спосіб. Це не був жест відчаю з її боку. Не важливо, по чиїй волі Мати-Сповідниця прийшла сюди, але ці люди не будуть страждати і вмирати в лабетах Ордену.
У сірому світлі сутінків очі Річарда виглядали сталевими. Він підштовхнув Дженнсен ближче.
— Чому б тобі і Тому не залишитися тут, разом з Бетті, і постерегти. Встаньте під сходами, в тіні балкона. Якщо побачите солдатів, дайте нам знати.
— Я випущу Бетті пастися на траву, — кивнула дівчина. — Якщо патруль пройде, це буде виглядати природніше.
— Тільки не показуйся їм на очі, — застеріг він. — Якщо солдати помітять молоду жінку, то схоплять без коливань.
— Не турбуйтеся, лорд Рал. Я догляну, щоб вона не висовувалася, — заявив Том, входячи у двір. — Я наказав людям розсипатися, так що вони не будуть привертати багато уваги.
Келен і Кара пішли слідом за Річардом і Оуеном до будівлі. На сходах Оуен зупинився, побачивши, як Річард замість сходів пішов до дверей.
— Нам сюди, лорд Рал.
— Знаю. Почекайте, поки я перевірю приміщення зсередини і упевнюся, що все чисто.
— Але там тільки порожні кімнати, в яких іноді збираються люди.
— У будь-якому випадку, я хочу впевнитися. Кара, чекай тут з Келен.
Келен пішла за Річардом до дверей:
— Я йду з тобою.
Кара наступала їй на п'яти:
— Якщо ти хочеш перевірити кімнату, то ми можемо піти з тобою.
Глянувши в очі Келен, Річард не став сперечатися.
— Іноді… — почав він, подивившись на Кару.
Морд-Сіт обдарувала його непокірною посмішкою:
— Без мене ти не будеш знати, що робити.
Келен бачила, що коли чоловік відвернувся до дверей, то не зміг стримати усмішки. Її серце підстрибнуло від цієї посмішки. І тоді вона відчула раптове співчуття до Кари, знаючи, як тій не вистачає генерала Мейферта, що залишився з армією на півночі Д'Хари. Келен знала, що Морд-Сіт рідко піклувалася про кого-небудь так, як Кара дбала про Бенджаміна. Дівчина не зізналася б у цьому і сама собі, ставлячи на перше місце бажання захистити Річарда і Келен.
Коли вони з Карою були з армією, Келен виправила одного молодого чоловіка, тоді ще капітана, в генерали після битви, в якій вони втратили велику кількість офіцерів. Цим капітаном був Бенджамін Мейферт. З тих пір він був командувачем усієї їх армії. Хоча Мати-Сповідниця вірила в його сили і мужність, вона все ж турбувалася про нього, як, без сумніву, турбувалася і Кара. Келен хотіла б знати, чи побачать вони знову молодого генерала.
Річард, штовхнувши, відкрив двері і заглянув у темну кімнату за нею. Кара з ейджем в руці розсунула стоячих на порозі і пройшла всередину першою, бажаючи переконатися, що небезпеки немає. Келен йшла за Річардом. З кожного боку кімнати розташовувалося по двоє дверей. У дальньому кінці кімнати були двері з маленьким віконцем.