Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія

Гудкайнд Террі

— Спасибі, що допоміг врятувати лорда Рала, — розчув він.

Коли подорожні почали спуск, перетинаючи відкриті смуги і рухаючись до густого лісу, Річард почув крик оливкового тирана — сигнал, якому він навчив Кару, і який

так добре їм служив.

— Знаєш, Енсон багато знає про птахів, — сказала Кара, коли вони спустилися до невеликого струмка.

Річард обережно пробирався крізь павутину кедрових коренів.

— Правда?

— Так. Поки ти відпочивав, у нас був час поговорити, — вона поклала руку на волокнисту кору червонуватого стовбура, щоб зберегти рівновагу. Морд-Сіт перекинула довгу світлу косу на груди, провівши по ній рукою до самого кінчика.

— Він похвалив мій пташиний крик, — похвалилася Кара.

Річард глянув на Келен. Дружина знизала плечима, показуючи, що не розуміє, до чого хилить Кара.

— Я теж казав тобі, що ти добре його вивчила, — відповів він.

— Я сказала йому, що це ти мене навчив, і це крик короткохвостого соснового яструба. Енсон сказав, що таких птахів, як короткохвостий яструб, тут немає. Крик, якому ти мене навчив і який ми використовували в якості сигналу, належить звичайному оливковому тирану. Я, Морд-Сіт, кричу, як оливковий тиран. Тільки уяви!

Якийсь час вони йшли мовчки.

— У мене неприємності? —

Нарешті поцікавився Річард.

— О, так, — проголосила Кара.

Лорд Рал не зміг стримати посмішки, оскільки був упевнений, що Морд-Сіт не бачить його, так само як не бачить, що Келен обернулася, дивлячись через плече, і дивиться на нього з особливою посмішкою, призначеною йому одному.

— Дивись, — підняла руку Келен, вказуючи вгору.

Через пролом в кронах кедрів, на тлі ясного синього неба, подорожани побачили зграю чорних птахів, що кружляли над лісом і піднімалися в потоках гірського повітря. Зграя більше не полювала на них. Хижаки просто шукали чогось на обід.

— Що там старі люди кажуть? — Запитала Кара. — Здається щось на зразок того, що птахи, які в пошуках здобичі кружляють над тобою на самому початку подорожі, — поганий знак.

— Так, — відгукнувся Річард, — Але я не дозволю якійсь старій приказці зупинити мене. І в будь-якому випадку, ти ж ідеш з нами.

Келен розсміялася і отримала у відповідь сердитий погляд їх захисниці. Жінка від душі засміялася ще голосніше, і Річард розсміявся разом з нею. Кара не змогла стриматися, і коли вона перевела погляд на стежку, Річард побачив усмішку, що ковзнула по її обличчю.