Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
Ця людина несла тортури, насильство і смерть невинним людям в ім'я Імперського Ордена. Ця людина застосовувала магію, щоб створити монстрів, покликаних нищити їх. Ця людина була знаряддям завойовника. Цей чоловік тримав у руках життя Річарда. Сила всередині неї накопичувалася.
Всі її почуття згустилися всередині сили. Келен більше не відчувала страху, ненависті, гніву, жаху. Почуття поступилися місцем усвідомленню того, що необхідно зробити. Під всезнищуючий біг часу, що передував спалаху несамовитої сили, вона відчувала
Одну коротку мить жінка дивилася в круглі очі ворога. Її сила прийшла нарешті цілком.
І, як вона робила незліченну кількість разів, Келен відчула, що обмежує її й сама перебуває в потоці лютою сили, спрямованої до єдиної мети.
Але там, де вона повинна була відчути гостру присутність безжальної сили, її зустріла жахлива порожнеча. Там, де її сила повинна була шаленим ураганом пройти крізь мозок ворога, було… ніщо.
Очі Келен розширилися.
Вона відчула, як лезо ножа увійшло в неї.
Вона відчула вторгнення чогось чужого і набагато більш жахливого, ніж вона могла б уявити.
Гаряча хвиля агонії поглинула її свідомість до самої глибини душі.
Здавалося, її розірвали на частини.
Вона спробувала закричати, але не змогла.
Ніч стала ще темнішою.
Келен почула сміх, який луною відгукнувся в її душі.
58
Очі Річарда широко розкрилися. Раптово він повністю прокинувся, здригаючись від жаху.
Волосся на голові стояло дибки. Здавалося, воно хотіло стояти навіть сторчма. Його серце вирвалося з-під контролю.
Він схопився на ноги. Кара, яка сиділа поруч, піймала його руку, здивована раптовим підйомом.
— Лорд Рал, в чому справа? З тобою все гаразд? — Здивовано насупилась Морд-Сіт, боячись, що він може впасти.
У кімнаті запанувала тиша. Люди навколо очікувально дивилися на ватажка.
— Геть! — Заволав він. — Беріть свої речі і геть! Всі геть! Зараз же!
Річард схопив свій мішок. Він не бачив Келен, але зауважив речі дружини і забрав їх. Він подумав, що, можливо, все ще спить. Але Річард ніколи не пам'ятав своїх снів і здивувався, що зміг відчути такий страх у сні. Ні. Це була реальність.
Оговтавшись від збентеження і здивування, викликаного раптовою командою Річарда, люди, бачачи, що він швидко збирає спорядження, похапали речі і схопилися на ноги. Чоловіки забирали все, що потрапляло їм на очі, не розбираючи, де чиї речі.
— Ворушіться! — Кричав Річард, проштовхуючи коливного людини в двері. — Виходимо! Ворушіться, ворушіться, ворушіться!
Він відчував, як щось пронеслося повз нього, ласкаво ковзнувши по тілу, щось тепле і зле. Його руки вкрилися гусячою шкірою.
— Поспішайте!
Люди бігом піднімалися по темних сходах. Бетті,
Волосся на потилиці кололо, як після удару блискавки. Річард оглянув темну порожню кімнату.
— Де Келен і Дженнсен?
— Вони вийшли на вулицю ще раніше, — відповіла Морд-Сіт.
— Добре. Йдемо.
Коли Річард дістався до вершини сходів, вогненний вибух ударив його в спину, і він розтягнувся на підлозі. Кара впала у нього в ногах. Сходи освітили сполохи жовтого і оранжевого світла, двері наповнилася язиками полум'я. Краплі вогню падали на сходи.
Лорд Рал намацав руку своєї захисниці і разом з нею протиснувся в двері. Коли вони вирвалися в ніч, будівля за їх спиною палала, вивергаючи жахливий рев і тріск. Будинок на очах розсипався на частини, деякі частини підлітали в повітря. Річард і Кара ухилятися від падаючих навколо палаючих дощок, що світилися на землі від жару.
Віддалившись нарешті від палаючої будівлі, Річард оглянув вулицю, шукаючи солдатів Ордена. Не побачивши нікого схожого на них, він наказав своїм людям рухатися вниз по вулиці, збільшуючи відстань між ними і палаючим будинком.
— Треба забиратися звідси, — пояснив Річард Енсон. — Ніколас знає, що ми тут. Вогонь приверне увагу солдатів. У нас не надто багато часу.
Озирнувшись, він як і раніше ніде не побачив Келен. Його занепокоєння росло, так що він зупинив Дженнсен, Тома і Оуена, що бігли по вулиці до них. Поглянувши на їхні обличчя, він тут же зрозумів, що сталося щось жахливе.
— Де Келен? — Взявши за руку сестру, запитав Річард, коли вони підбігли ближче.
— Річард, вона… вона… — Дженнсен судорожно ковтнула повітря і залилася сльозами.
Оуен розмахував маленькою пляшечкою і листком паперу, і теж безупинно плакав.
Річард суворо подивився на Тома, очікуючи відповіді.
— Що відбувається?
— Ніколас знайшов протиотруту. Він запропонував обміняти її на… Матір-Сповідницю. Ми намагалися її зупинити. Лорд Рал, я клянусь, ми намагалися. Але вона нікого не слухала. Вона вирішила, що піде і отримає протиотруту, а потім спробує вбити Ніколаса. Після того, як ви приймете протиотруту, якщо їй не вдасться виконати задумане і повернутися, вона хотіла, щоб ви прийшли за нею.
Нерівні відсвіти полум'я освітлювали похмурі і винуваті обличчя навколо нього.
— Якщо їй щось спадає на думку, ніщо її не зупинить, — додав Том. — Мати-Сповідниця може змусити нас робити все, їй неможливо відмовити.
Річард знав, що це правда. В реві і тріску вогню будівля гриміла і шипіла. Дах почав завалюватися всередину, пославши в небо зливу іскор.
Оуен негайно сунув пляшечку в руки Річарда.
— Лорд Рал, вона зробила це заради протиотрути. Вона хотіла, щоб вам стало краще. Вона сказала, що треба прийняти її, поки не пізно.