Всі клопоти світу

Азимов Айзек

— Ви з глузду з’їхали! А коли й ваша правда, то що?

— П’ятдесят з гаком років ми перекладали всі клопоти людства на Мультивака, на

цю живу істоту. Ми просили його нами опікуватися, всіма разом і кожним зокрема. Ми просили його ввібрати в себе всі наші таємниці, ми просили його всотувати в себе все наше зло і боронити нас від нього. Всі ми несемо до нього свої клопоти, додаючи свою дещицю до його ноші. А тепер ми ще й плануємо накинути Мультивакові тягар людських хвороб.

Отмен спинився на хвилинку й раптом вибухнув:

— Містере Галлімен, Мультивак несе на своїх плечах всі клопоти світу, і він стомився!

— Маячня! Божевільна маячня!

— Тоді дозвольте мені вам дещо показати. Давайте перевіримо. Дозвольте скористатися з Мультивакового

контурного виходу тут, у вашому кабінеті.

— Навіщо?

— Щоб поставити Мультивакові запитання, якого ще ніхто ніколи йому не ставив.

— Ви не зашкодите йому? — запитав раптово стривожений Галлімен.

— Ні. Але він скаже нам про те, про що ми хочемо довідатися.

Голова злегка завагався. Потім махнув рукою:

— Дійте!

Отмен підійшов до вмонтованого в Галліменів стіл пристрою. Його пальці вправно вибили запитання:

«Мультиваку, чого б ти найбільше бажав сам для себе?»

Час між запитанням і відповіддю тягнувся нестерпно довго, проте ні Отмен, ні Галлімен не дихали.

Нарешті заклацало, і вискочила картка. Невеличка картка. Акуратними літерами на ній було віддруковано:

«Я хочу вмерти».