Все - як насправдi (на украинском языке)
Шрифт:
– - Який там лiтак!
– - засмiявся Сергiй.
– - Вона в мене сама як лiтак. Ми з батьками навiть називаємо її "летюча бабуся".
– - Так вона вмiє лiтати?!
– - пiдхопився у крiслi Дiма.
– - Звичайно, нi!
– - Питання Дiми знову розсмiшило Сергiя.
– Просто вона в нас дуже прудка, i найулюбленiше її слово -- "лiтати". Ходити поволi, як iншi бабусi, вона не може. Ми тiльки й чуємо вiд неї: "злiтаю в магазин", "полечу на базар", "лечу до сусiдiв"! I мчить собi так хутко, що й лiтаки, мабуть, переганяє.
– - А...
– - розчаровано
Так вони трiшки посидiли мовчки: Сергiй гадав, що Дiма пiсля снiданку заснув, натомлений дорогою, i не хотiв його турбувати. Та Дiма розклепив оченята:
– - Ну, розказуй про себе.
– - Та ви поспiть уже, -- вiдмахнувся Сергiй, -- а я потiм...
– - Не бiйся, давай зараз, -- заперечив Дiма, -- я можу слухати й дрiмати водночас. Про мене навiть приказка є: спить i курей бачить! Чув, мабуть?
– - Чув, -- кивнув головою Сергiй, -- але не знав, що це про вас.
I Сергiй розповiв Дiмi про тата й маму, про далеку сонячну Кубу i навiть -- про плавання...
– - Пхе, плавання!..
– - розтулив Дiма оченята.
– - Та я тебе за хвилину мiг би навчити!
– - Ой!
– - зрадiв Сергiй.
– - То навчiть, дуже вас прошу!
– - Я ж сказав -- "мiг би", але тепер не можу: технiчнi причини...
– - Що за технiчнi причини?
– - здивувався Сергiй.
– - Розумiєш, -- почав пояснювати Дiма, -- була в мене така книженцiя, ну, нiби чаклунська. У нiй з одного боку записано всякi потрiбнi слова, а з другого -- що станеться, коли слова тi вголос вимовити. Примiром, пробурмотiв собi щось, -- раз!
– - i дощ я-ак уперiщить! Так-от, коли зламали мiй будиночок, книга пропала пiд уламками.
– - Так ходiмте знайдемо її!
– - вигукнув Сергiй.
– - Швидкий дуже!
– - сумно мовив Дiма.
– - Я й сам, без тебе знайшов би. Але тi уламки вiдразу ж повантажили на самоскид, i куди вiн їх завiз -- хтозна! А з ними й мою книжечку!
– - I Дiма скрушно захитав головою, пригадавши таку величезну втрату.
– - I невже ви нiчого не пам'ятаєте з тої книги?
– - з надiєю в голосi поспитав Сергiй.
– - Хе, скажеш!
– - зневажливо усмiхнувся Дiма.
– - У мене пам'ять -будь здоров! Я навiть мемуари, тобто спогади, пишу!
– - Вiн гордо ляснув себе по животi й задер светра.
Сергiй побачив, що за ремiнцем джинсiв у Дiми стирчить пошарпаний загальний зошит у жовтiй, засмальцьованiй обкладинцi iз написом: "Мемуари Дiми".
– - А з книги ви, значить, нiчого не пам'ятаєте, -- сумно мовив Сергiй.
– - Пам'ятаю, але не все, тiльки половину...
– - Ого!
– - зрадiв хлопець.
– - Половина -- теж чимало! А є в нiй слова про те, як навчитися плавати?
– - Звичайно, є!
– - кинув Дiма.
– - Але рiч у тiм, що я пам'ятаю лiву половину книги, тобто всi чарiвнi слова, а от праву половину, де сказано, якi слова для чого, -- геть начисто забув!
– - А ви спробуйте, що вийде!
– - Е, нi, не пiдбивай!
– - вiдмахнувся Дiма.
– - Скажу отак щось -i квартиру
– - А що, коли нам до лiска гайнути?
– - раптом здогадався Сергiй.
– - У нас тут поблизу є лiсок iз галявою. Давайте пiдемо туди й спробуємо вашi слова!
– - Лiсок -- це можна, -- погодився Дiма, -- в лiску та ще й на галявi я спробував би, але ж не зараз. От вилiкую нежить, вiдiгрiюсь, вiдiсплюся гарненько, а завтра зранку, годинi о п'ятiй, i пiдемо.
– - Ура!
– - загукав Сергiй, який згоден був на все, аби навчитися плавати.
– - Встаємо о п'ятiй, я будильник заведу.
– - А тепер я подрiмаю, -- мовив Дiма й вiдразу тихенько засопiв.
Сергiй нiчого не мав проти: йому треба було ще пiдготуватися до зустрiчi гостей. Неодмiнно ж прийде друг його Олег, та й Вiтка припхатися може.
При згадцi про Вiтку в Сергiя аж у грудях похололо.
5
Вiтка, або Вiкторiя Птурська, як i Олег, була однокласницею Сергiя. Та якщо Олег був його найкращим другом, то Вiтка навпаки -"найкращим" ворогом.
До всього ж вона була ще й сусiдкою Сергiя по пiд'їзду, тож через неї траплялися всякi неприємностi не лише в школi, а й дома.
Вiтка ненавидiла Сергiя Кудлика хронiчно. Чим це пояснити, нiхто не знав: чи то її вреднючою вдачею, як у бiльшостi рудих i кирпатих, чи то просто злостивим характером -- невiдомо! Але, починаючи з першого класу, Вiтка нiби приросла до Сергiя -- раз i назавжди!
Звичайно, вiн мiг би надавати їй як слiд, але його з дитинства вчили: дiвчат зачiпати не можна. I вiн терпляче зносив ось уже третiй рiк пiдряд невичерпнi знущання своєї рудої й кирпатої однокласницi й сусiдки.
Чого тiльки Вiтка не вигадувала, аби дошкулити Сергiєвi! Образи так i сипалися з неї, мов iз дiрявого мiшка, набитого казна-якими капостями. Майже щодня Сергiй знаходив у себе на партi то канцелярську кнопку, пiдкладену Вiтчиною рукою, то свою домашню контрольну, геть усю заляпану чорнилом, а то й пiдручника з безжально розмальованими портретами. класикiв. Фантазiя Вiтки, здавалося, не знала меж.
Зрештою Сергiй так-сяк навчився передбачати бiльшiсть Вiтчиних капостей i жив би собi майже спокiйно, коли б Вiтка рiзко не змiнила тактику.
Тепер вона пiдстроювала всякi штучки сама собi, а потiм усе звертала на Сергiя.
Примiром, вiзьме заляпає собi спiдницю маслом -- та й ну галасувати, що це, мовляв, Кудлик пожбурив у неї бутербродом! А то на уроцi сховає свою ручку -- та й ну жалiтися вчительцi, що, мовляв, Кудлик у неї ручку поцупив i їй писати нiчим.
I витворяла Вiтка хтозна-що не лише в школi, а й дома. В цьому Сергiй пересвiдчився на власнi очi, коли одного разу змушений був вiдвiдати її.
Птурська захворiла, i їй треба було занести домашнє завдання. I хоч як пручався Сергiй, але вчителька доручила зробити це саме йому, бо вони сусiди. Пiсля урокiв Сергiй, не заходячи навiть додому, аби швидше спекатись ненависного доручення, вiдразу заскочив до Вiтки.