Всесвітні походеньки капітана Небрехи

Ячейкин Юрий Дмитриевич

— Невже вві сні? — схвильовано запитав Азимут, ще не вірячи у своє шкільне щастя.

— Коли ж це я брехав?

Так я влаштував Азимута до школи. А оскільки й сам не звиклий до байдикування, тож і собі поклав завдання — набагато складніше…

Розділ 4

Колесо, яке повернуло історію

З щоденника космічного пірата:

“192 дня

року Першого умовного бортового часу.

Моя Сота армада прекрасно пристосована до глибоких наукових пошуків та всебічного оволодіння найприхованішими у Всесвіті знаннями. Розумна думка завше поривається вперед до безмежних обріїв пізнання.

По суті, вся моя армада — велетенська дослідницька лабораторія, пречудове устаткована

хитромудрою апаратурою, озброєна передовою технікою від носових хроноскопів до кормових дюзів.

Слід підкреслити величезної історичної ваги роль природознавчих наук, які передумовили появу наймогутнішої у Всесвіті техніки, взятої нами на озброєння у наполегливих пошуках нових знань.

Разом з тим не можна обминути і зростаючу роль математики як у локальних, так і вільних пізнавальних розвідках. Починаючи з Десятої, коли вірогідність збройного розв’язання наукових проблем набула космічних масштабів, обсяг всіляких підрахунків зріс неймовірно. На озброєння були взяті (в системі Водолія) теорія імовірності, математична статистика, теорія масового обслуговування, машинна нуль-арифметика, а також теорія непарних і парних чисел. І хіба ж не стали вони нашими надійними оперативно-тактичними і стратегічними помічниками, завдяки яким ми одержали обгрунтовані рішення щодо характеру реалізації пізнавальної операції або каральної акції?

Сучасна галактична хімія (зокрема хімія високомолекулярних сполук) дала нам необмежені можливості для вдосконалення бойової техніки, скерованої на невтомні пошуки стратегічної сировини. Ми навчилися хімічними засобами піддавати стійкій обробці понадвисокими і понаднизькими температурами цілі планетні системи! Свого часу навіть не мріяли про таке!

А який розкішний дарунок чекав Тридцять Першу експедицію у величних просторах мозаїки Великого Воза!

Мій прапредок, головком і достославний рісмарк Кор Сар, відоміший за прізвиськом Тупа Сокира, натрапив там на затишну планетку, що являла собою заповідник, точніше запарник найубивчих мікробів та вірусів. До того ж ці бактереологічні поклади навіть не треба було завойовувати. Річ у тім, що колишні аборигени планетки над усе захоплювалися нечуваними і вкрай небезпечними експериментами з епідемічними захворюваннями, смертоносною вірусологією та бактеріальними засобами розв’язання політичних чвар. Одного прекрасного дня на планеті було знищено все живе. Від аборигенів лишилися тільки кістки. Зате мікроби, бактерії та віруси чудово пристосувалися і розмножилися і нині мешкають у пластикових колбах вітчизняних бактеріологічних бомб. Хай репаються на головах запеклих ворогів нашого прогресу і життєвих інтересів!

Іноді я жахаюся: а що, якби раптом на нашу планету не завітали певні пришелепкуваті чужинці? Чи досягли б ми таких разючих успіхів у бурхливому розвитку всепланетної науки і техніки?

А жахатися є чого…

То були чудернацькі представники якоїсь ненормальної цивілізації, позбавлені здорового глузду і будь-якого сенсу в своїх практичних діях. Вони могли б залюбки винищити все живе на планеті, адже за своїми природними умовами вона була цілком придатна для отих недоумкуватих кретинів.

Справа полегшувалася й тим, що на відміну від сучасного — абсолютного і всепланетного панування Верховного Володаря, тоді неподільно царював роздріблений удільний феодалізм з його незліченними чварами і кривавими сутичками. Єдиним законом всепланетного буття була сила. І якби оті всесвітні волоцюги мали на плечах не баняки, а розумні голови, вони б знищили всю людність планети руками її ж войовничих тубільців. Але що з них взяти?

Я вже не кажу про те, що ці інопланетні заблуди жили з мирі з усіма сусідами. А потім ні сіло ні впало подарували їм добровільно і безкоштовно унікальний свій винахід — колесо. Отож колесо як геніальний винахід явно стратегічного

характеру відразу втратило свою секретну цінність і його довелося застосувати у мирному вжитку, а згодом поставити весь світ на колеса.

Так на планеті відбулася перша технічна революція, а разом з технічним поступом збагатилася й культура мислення.

Наші мужні предки збагнули, що справжні скарби містяться не в князівських скринях баронів, не в потаємних схованках лютих розбійників, а на небі, на планетах далеких зірок. Вони з жахом збагнули, які убогі їхні знання. А на небі — міріади світів з незліченними скарбницями дивовижних знань, що лежать напоготові. Бери не лінуйся!

І відтоді покоління за поколінням дивилися на таємниче колесо неба і готувалися до його штурму, примовляючи:

— Ми добре знаємо, що нічого не знаємо…

Наші пращури з власного досвіду знали, що космічні скафандри нагадують повне спорядження закутого в залізо лицаря-панцерника. Саме ця символічна подібність їх і надихала.

І ось небо розітнули двигуни Першої армади. Розпочався важкий, всіяний тернами шлях до зірок, до нових знань.

Знання — то сила!”

Розділ 5

Таємниці космічних радіозойків

На кухні заклично засвистів електрокавник. Пора за стіл.

Капітан Небреха неквапом оточив себе димовою завісою і трохи хрипкуватим голосом сказав:

— Поки Азимут з неабиякою для студента наснагою давав хропака на всіх без винятку лекціях зі штурманського мистецтва (він умудрявся на “відмінно” засинати навіть на практичних заняттях), я теж, щоб не осоромитися перед вірним штурманом, вирішив виконати одне з найскладніших завдань, що свого часу постало перед людством — розшифрувати сигнали, що сягають з безмежних глибин Всесвіту. В цій відповідальній роботі мені ніхто не заважав: Азимут, перевтомлений нічним навчанням, удень відсипався.

Про труднощі, що чекали на мене, не варто й казати. Такі спроби були й до мене, але нікому не поталанило довести справу до переможного кінця.

А спроб було, хоч греблю гати! Уявіть собі: за кожним новим винаходом надсилали сигнал у Всесвіт. Та всі намагання розв’язати проблему як “туди”, так і “назад”, виявилися марними. Ви, напевно, знаєте про ті даремні шукання, та коротко все-таки нагадаю.

Винайшли, було, прожектор і зраділи: можна спілкуватися за допомогою світла! Наприклад, побудувати велетенську дзеркальну чашу, розташувати колом по її вінцях надпотужні прожектори, сфокусувати їхнє світло всередині чаші і кинути промінь у простір. Мовляв, спілкуватимемося азбукою Морзе. Але проект було відхилено. По-перше, промінь мав бути скерований в одну певну точку. А звідки відомо, що саме в цій точці живуть розумні створіння? По-друге, аби промінь досяг хоча б планет Тау Кита, не вистачило б потужності усіх тодішніх енергостанцій. І по-третє: хіба ж це метод спілкування? Аби дати знати про себе, слід галасувати на весь Всесвіт, вести широкий, некерований пошук братів по розуму.

Аж тут з’явилося радіо і спохопилися: тепер обміняємося інформацією! А хто збагне земну балаканину? Де гарантія, що наші теревені брати по розуму не сприймуть як прикрі радіоперешкоди і не знищать їх?

Хотіли використати математичні зорові символи. І нарешті — телебачення! Збагнули: “Ось воно!” Втім, цей метод спілкування вимагає тисячоліть. Адже виникло й питання: як обмінюватися ідеями з істотами, котрі відрізняються від нас як зовнішністю, так і логікою мислення?

Що й казати! Було безліч напрочуд цікавих, хоч і безнадійних проектів. І навіть божевільний проект — спілкування за допомогою позаатмосферних вибухів атомних і водневих бомб. Мовляв, термоядерні вибухи такі яскраві і надпотужні, що їх неодмінно всюди помітять. Може, й угледять, та що подумають? Що розумні істоти в Сонячній системі винищують себе надновою зброєю? І тоді, коли брати по розуму впіймають спектр термоядерних вибухів, ніякого розуму не лишиться на Землі, вона змертвіє, немов одвіку задубілий астероїд…