Я, робот
Шрифт:
— Чотирнадцятий. — Робот передав свій номерок.
— Сідай. Ти сьогодні ще не був тут?
— Ні.
— То слухай. Незабаром ще одна людина може наразитися на небезпеку. А тому, коли ти вийдеш з цієї кімнати, тебе відведуть в кабіну, де ти чекатимеш, поки не буде потрібна твоя допомога. Зрозумів?
— Так.
— А коли людина буде в небезпеці, ти спробуєш її врятувати, правда ж?
— Звичайно, сер.
— На превеликий жаль, між тобою і людиною проходитимуть гамма-промені.
Мовчання.
— Ти знаєш, що таке
— Інтенсивне випромінювання? Наступне запитання було поставлено по дружньому, ніби між іншим.
— Ти коли-небудь працював з гамма-променями?
— Ні, — впевнено відповів робот.
— Гм-м. Так-от, гамма-промені вб’ють тебе одразу. Вони зруйнують твій мозок. Про це ти повинен знати й пам’ятати. Звичайно, ти не хочеш загинути.
— Ще б пак! — Робот, здавалося, був приголомшений. Потім повільно промовив: — Але ж коли між мною й людиною, якій загрожуватиме небезпека, проходитимуть гамма-промені, як я врятую її? Я лише даремне загину.
— Це так. — Богерт, здавалося, був стурбований таким становищем. — Єдина порада тобі: коли помітиш гамма-випромінювання між собою і людиною, можеш залишатися на місці.
Видно було, що робот відчув полегшення.
— Дякую. Адже тоді не було б ніякого сенсу. Правда?
— Авжеж. Але коли не буде ніякого небезпечного випромінювання, тоді зовсім інша річ.
— Звичайно, сер. Немає і мови.
— А тепер іди. Чоловік за дверима відведе тебе до кабіни. Зачекай там, будь ласка.
Робот вийшов, і Богерт повернувся до Сьюзен Келвін.
— То як вам, Сьюзен?
— Дуже добре, — відповіла вона мляво.
— Як ви гадаєте, ми спіймали б Нестора-10, якби швидко ставили йому запитання з фізики поля?
— Можливо, але цілковитої впевненості немає. — Її руки безсило лежали на колінах. — Пам’ятайте, він бореться проти нас і тому насторожі. Спіймати його можна тільки хитрістю. А думати у своїх межах він здатен куди швидше за людину.
— А коли хоч задля сміху я поставлю роботам по кілька запитань, що стосуватимуться гамма-променів? Про довжину хвиль хоча б?
— Ні! — Очі Келвін спалахнули. — Йому легко приховати свої знання, і тоді він буде попереджений про перевірку, яка на нього чекає. А це наш єдиний реальний шанс. Прошу вас, Пітере, ставте ті запитання, які я визначила, і не імпровізуйте. Ризиковано навіть запитувати, чи мали вони справу з гамма-променями. I не виявляйте зацікавлення, як досі. Ваш голос має бути байдужим.
Богерт стенув плечима і натиснув кнопку, викликаючи номер п’ятнадцятий.
Велика радіаційна камера знову була в цілковитій готовності. Роботи терпляче чекали в своїх дерев’яних кабінах, відкритих до центру і відгороджених одна від одної.
Генерал-майор Келлнер повільно витирав чоло великою хустиною, а тим часом доктор Келвін уточнювала з Блеком останні деталі.
— Ви впевнені, — допитувалася вона, — що жоден з роботів не розмовляв
— Цілковито впевнений, — підтвердив Блек. — Вони й словом не перекинулись.
— I кожен сидів у кабіні, призначеній лише для нього?
— Ось схема.
Психолог задумливо подивилася на неї.
— Гм-м…
Генерал заглянув через її плече.
— А як їх розмістили, докторе Келвін?
— Я попросила, щоб роботів, які виявили бодай найменше відхилення від норми під час попередньої перевірки, зосередили на одному боці кола. Цього разу я сяду в центрі і простежу за ними.
— Ви збираєтеся сидіти там? — вигукнув Богерт.
— А чому б і ні? — холодно відповіла вона. — Те, що я хочу побачити, може відбутися миттєво. Я не можу доручити це комусь іншому. Пітере, ви із спостережної кабіни якнайпильніше стежте за роботами на протилежному боці. Генерале Келлнер, я подбала про кінозйомку кожного робота на випадок, коли візуальне спостереження нічого не дасть. Роботи повинні залишатися на місцях, поки ми не проявимо і не вивчимо кінострічку. Жоден не повинен виходити або мінятися місцями. Зрозуміло?
— Цілком.
— Тоді спробуємо останній раз.
Сьюзен Келвін мовчки сиділа на стільці і занепокоєно спостерігала за експериментом. Вантаж зірвався з місця й полетів униз, але в останню мить відлетів убік від удару пущеного силового променя.
Лише єдиний робот підхопився на ноги і зробив два кроки вперед. Відтак зупинився.
Але і доктор Келвін схопилася з місця й владно показала пальцем на нього.
— Несторе-10, підійди сюди! — гукнула вона. — Йди сюди! Іди сюди!
Робот знехотя ступив уперед. Не зводячи з нього погляду, психолог голосно кричала:
— Заберіть решту роботів звідси! Заберіть швидше і не випускайте їх!
Почулося важке тупотіння ніг, але Келвін не дивилася в той бік.
Нестор-10, якщо то був він, зробив ще крок, тоді, скоряючись її владному жесту, ще два. За десять кроків від неї він хрипко промовив:
— Мені сказали, щоб я щез…
Мовчання.
— Я повинен виконати наказ. Досі мене не знайшли… Він подумає, що я нікчема… Він сказав мені… Але це не так… Я розумний і сильний… — уривчасто казав він.
Ще один крок.
— Я багато знаю… Він може подумати… Мене знайшли… Ганьба… Тільки не мене… Я розумний… I щоб мене знайшов господар… Такий кволий, повільний…
Ще крок — і важка металева рука лягла на плече Сьюзен Келвін. Вона відчула, як вага гне її донизу. Їй перехопило горло, й тоді вона почула власний пронизливий крик.
Як у тумані до неї долинали слова Нестора-10:
— Ніхто не повинен знайти мене…
Під вагою металу вона гнулася додолу.
Тоді пролунав дивний металевий звук, і вона впала на підлогу, не відчувши удару. На неї лягла блискуча важка рука. Біля Келвін нерухомо розпластався і Нестор-10.