Я, робот
Шрифт:
Кульмінаційний момент настав під час відвідання Музею науки та промисловості. Саме тоді музей оголосив спеціальну “дитячу програму”, яка передбачала демонстрацію всіляких чудес науки, доступних для дитячого розуміння. Вестони, звичайно, включили і її до свого списку “обов’язкових розваг”.
I ось тоді, коли Вестони стояли і заворожено розглядали потужний електромагніт, місіс Вестон раптом помітила, що Глорії з ними немає. Хвилинна розгубленість змінилася спокійною рішучістю, і з допомогою трьох співробітників музею розпочалися старанні пошуки. Глорія, звичайно, була не з тих, хто ловить гави. Як на свій вік, вона
Робот, що вмів розмовляти, був чимось незвичайним, хоч і являв собою абсолютно непрактичний механізм, який мав чисто рекламну цінність. Щогодини перед ним зупинялася група екскурсантів і обережно, пошепки ставила запитання черговому інженерові. Інженер відбирав ті запитання, які він вважав найбільш підходящими, і передавав їх роботові.
Усе це було досить нудно. Можливо, й не зайве знати, що 14 у квадраті дорівнює 196, що температура повітря у даний момент 72 градуси за Фаренгейтом, а тиск — 30,02 дюйма ртутного стовпчика і що атомна вага натрію 23. Але для цього не потрібен робот. А надто отаке незграбне, нерухливе плетиво дротиків і котушок, що займає двадцять п’ять квадратних метрів площі. Мало хто повертався сюди вдруге, лише одна дівчина, років п’ятнадцяти, тихо сиділа на лаві, очікуючи вже третього сеансу. Вона була сама в кімнаті, коли ввійшла Глорія.
Глорія й не глянула на неї. У цей час люди мало цікавили її. Вся увага Глорії була прикута до величезного механізму на колесах. На якусь мить вона збентежилась — механізм не був схожий на жодного робота, який їй доводилося бачити досі. Обережно, з нотками сумніву у голосі, вона почала:
— Будь ласка, містере робот, ви робот, який уміє говорити?
Їй здавалося, що робот, який уміє розмовляти, заслуговує найвишуканішої ввічливості. Худе, невродливе обличчя п’ятнадцятирічної дівчини, що сиділа тут, напружилось. Вона дістала блокнотик і почала щось хутко записувати в ньому нерозбірливими закарлючками.
Завертілися замаслені шестерні, і механічний, безбарвний голос, позбавлений будь-яких інтонацій, проскрипів:
— Я… робот… який… говорить.
Глорія розчаровано дивилася на нього. Він справді умів говорити, але його голос лунав звідкись ізсередини. У робота не було обличчя, до якого можна було б звернутися.
Вона сказала:
— Ви не могли б мені допомогти, містере робот?
Робот був створений, щоб відповідати на запитання, але досі його запитували лише про те, що він знав. I через те він був упевнений у своїх можливостях.
— Я… можу… допомогти… вам.
— Щиро вдячна вам, містере робот. Ви не бачили Роббі?
— Хто… такий… Роббі?
— Він робот, містере робот. — Вона звелася навшпиньки. — Приблизно ось такий на зріст, містере робот, трішечки вищий і дуже хороший. Знаєте, у нього є голова. У вас немає, а в нього є, містере робот.
Робот не встигав за нею.
— Робот?
— Так, містере робот. Такий, як і ви, тільки він не вміє розмовляти і дуже схожий на справжню людину.
— Такий… робот…
— Так, містере робот.
Єдиною відповіддю робота було якесь дивне шипіння, що час від часу переривалося недоладними звуками. Зробити сміливе узагальнення — уявити, що він існує не як окремий об’єкт, а як частина певної групи — було йому не під силу. Вірний своєму призначенню, він усе-таки спробував осягнути це — і півдюжини котушок перегоріло. Загули аварійні сигнали.
(П’ятнадцятирічна дівчина, що досі тут сиділа, вже вийшла. Вона назбирала достатньо матеріалів для дослідження: “Практичні аспекти роботів”. Це було перше з багатьох досліджень Сьюзен Келвін на цю тему.)
Глорія стояла і нетерпляче чекала на відповідь робота. I тут вона почула позад себе вигук: “Ось вона!” — й упізнала материн голос.
— Що ти тут робиш, нещастя моє?! — кричала місіс Вестон, у якої тривога відразу ж змінилася гнівом. — Ти знаєш, що мама з татом мало не на смерть перелякалися? Чого ти втекла?
До кімнати увірвався інженер-розпорядник і схопився за голову. Потім почав допитуватись, хто з присутніх зіпсував робота.
— Ви що, читати не вмієте! — репетував він. — Сюди заборонено входити без екскурсовода.
Глорія намагалася перекричати шум:
— Мамочко, я тільки зайшла глянути на робота, який уміє говорити. Я думала, що він знає, де Роббі. Адже ж вони обидва — роботи.
I знову згадавши про Роббі, вона залилася гіркими слізьми.
— Я хочу знайти Роббі, мамочко! Я мушу його знайти!
Місіс Вестон ледь стримала сльози.
— О господи! — сказала вона. — Ходімо додому, Джордже. Я більше не можу.
Увечері Джордж Вестон на кілька годин зник з дому. А наступного ранку він підійшов до дружини з підозріло самовдоволеним виглядом.
— Послухай-но, Грейс.
— Ти про що? — спитала вона похмуро.
— Про Глорію.
— Гадаю, ти не збираєшся знову купити того робота?
— Ні, звичайно.
— Тоді кажи. Бо все, що я зробила, здається, нічого не дало.
— Гаразд. Ось що мені спало на думку. Річ у тім, що Глорія думає про Роббі як про людину, а не як про машину. I тому не може його забути. А якби ми зуміли переконати її, що Роббі — це всього-на-всього купа металу у вигляді сталевих листів і мідного дроту, оживлених електрикою, вона б більше не тужила за ним. Це психологічний підхід, якщо ти мене розумієш.
— I як ти збираєшся її переконати?
— Дуже просто. Як ти думаєш, де я був учора ввечері? Я вмовив Робертсона з “Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен” показати нам завтра всі його володіння. Ми підемо туди втрьох, і тоді Глорія на власні очі переконається, що робот — не жива істота.
В очах місіс Вестон заблищали вогники захоплення.
— А чому б і ні, Джордже, непогана думка! Джордж Вестон гордо випростався.
— А в мене поганих не буває, — сказав він.
Містер Стразерс був сумлінний керуючий і від природи дуже балакучий. Завдяки поєднанню цих якостей кожен крок їхньої екскурсії супроводжувався детальними, — може, аж надміру детальними, — поясненнями. Проте місіс Вестон слухала уважно. Кілька разів вона навіть просила його повторити пояснення дохідливіше, щоб було зрозуміло для Глорії. Під впливом такої високої оцінки його красномовності містер Стразерс ставав ще добродушнішим і ще балакучішим. Але Джордж Вестон нетерпеливився дедалі більше.