Із Росії з любов'ю

Флеминг Ян

— Романова... Це прізвище з бывших. Вам не здається дивним використовувати людей з цим прізвищем для такої делікатної справи?

— Її баба й дід справді мали якесь далеке відношення до імператорської родини, але сама вона ніколи не контактувала з колами бывших. Зрештою в усіх нас предки — бывшие. Тут нічого не вдієш.

— Наших бабів і дідів не називали Романовими,— сухо зауважив Кронстін. — Однак, якщо ви задоволені... — Він подумав хвилину. — А цей Бонд? Уже відомо, де він тепер?

— Так, англійська мережа МДБ доповіла з Лондона. Вдень він ходить на роботу до своєї штаб-квартири, а вночі спить у власній квартирі.

— Це добре. Сподіватимемось, він залишатиметься там ще кілька тижнів. Це означатиме,

що він не задіяний в якійсь операції і зможе вирушити за нашою принадою, як тільки вони відчують її запах. Тим часом... — Задумливі темні очі Кронстіна розглядали якийсь закуток на стелі. — Вивчаючи підходящі закордонні центри, місцем першого знайомства я обрав Стамбул. Там у нас добрий апарат, а в Британської таємної служби — лише маленький пункт. Його начальник, як повідомляють наші агенти, непоганий чоловік. Його ліквідують. Для нас той центр розташований дуже зручно, у нього прекрасні комунікаційні лінії з Болгарією і Чорним морем. Та й від Лондона він не так далеко. Я відпрацюю деталі щодо пункту вбивства й засобів, якими можна виманити туди Бонда після того, як він познайомиться з дівчиною. Це буде або у Франції, або десь неподалік. У нас є прекрасний засіб впливати на французьку пресу. Вона полюбляє такі історії і краще за інших подасть сенсацію, пов'язану із сексом і шпигунством. Залишається з'ясувати, коли Гранітському слід входити в кадр, а також дрібні деталі — добрати оперативних працівників, кінооператорів та інших учасників операції й тихенько переправити їх у Стамбул. Там не треба створювати метушню наших людей. Ніякого скупчення, ніякої незвичайної активності! Слід попередити всі служби, щоб радіозв'язок із Туреччиною до і під час операції був абсолютно нормальний. Нам аж ніяк не треба, щоб британські служби радіоперехоплення щось запідозрили. Шифрувальний відділ погодився не висувати заперечень, з погляду безпеки, проти передачі противнику зовнішньої оболонки апарату «Спектр». Це буде чудово. Сам апарат і його футляр підготують у відділі спеціальних пристроїв. — Кронстін замовк. Його погляд повільно опустився зі стелі. Він задумливо підвівся і поглянув просто в пильні очі Клебб. — Зараз я не в змозі придумати щось іще, товаришу полковнику,— провадив він. — Виникатиме багато деталей, над якими доведеться працювати день при дні. Та, на мою думку, операцію можна спокійно починати.

— Я згодна, товаришу. Справа може посуватися вперед. Я віддам відповідні накази. — її твердий, владний голос звучав просто і невимушене. — Я вдячна вам за допомогу.

Кронстін ледь кивнув головою. Тоді повернувся й тихо вийшов. У мертвій тиші «телекриптон» нагадав про себе несподіваним дзижчанням, після чого почав свою механічну розповідь. Роза Клебб заворушилася в кріслі, потяглася рукою до одного з телефонів і набрала номер.

— Оперативний відділ,— озвався чоловічий голос. Бліді очі Рози Клебб намацали на протилежній стіні, де висіла карта, контур, схожий на слід від кулі. Англія! Вологі губи в жінки розтулилися:

— Говорить полковник Клебб. Конспирация проти англійського шпигуна Бонда. Операція починається негайно!

Частина друга

Виконання

Розділ 11

Таке життя

Пухкенькі руки тихого життя обняли Бонда за шию і повільно душили його. Він був людина війни, і коли довго не було війни, дух у нього занепадав. А в його особистій діяльності ось уже майже цілий рік панував мир. А мир занапащав Бонда.

У четвер дванадцятого серпня о сьомій тридцять ранку Бонд прокинувся в своїй комфортабельній квартирі в будинку на акуратно засадженій деревами Кінгз-роуд. Він з відразою подумав про те, що чекає на нього цього дня, і дійшов висновку: суцільна нудьга. Як для мусульман страх — головний гріх, так

і нудьга чи навіть прокидатися знудженим було тим гріхом, що його Бонд найбільше засуджував.

Бонд потягнувся і двічі теленькнув маленьким дзвоником, даючи своїй економці шотландці Мей знати, що готовий до сніданку. Потім рвучко викинув своє оголене тіло з-під простирадла й виплигнув на підлогу.

Єдиний спосіб боротися з нудьгою — це вириватися від неї. Бонд опустився на руки й двадцять разів віджався. Щоб не давати м'язам відпочинку, він робив це дуже повільно. Коли руки були вже не в змозі витримувати біль, він перекотився на спину і, поклавши руки вздовж тіла, підводив випростані ноги доти, доки запротестували м'язи живота. Тоді він устав і, не згинаючи колін, двадцять разів торкнувся руками носків. Потім знову заходився робити вправи для рук та грудей, пов'язані з глибоким диханням, аж поки в нього запаморочилося в голові. Важко дихаючи, Бонд увійшов до обкладеної білою кахляною плиткою ванної і п'ять хвилин стояв у скляній душовій кабінці — спочатку під дуже гарячою, а потім під холодною водою з великим тиском. Поголившись, він надяг темно-голубу бавовняну майку «морський острів» і темно-сині з тонкої тропічної вовни штани, стромив босі ноги в чорні шкіряні сандалі й через спальню почвалав до видовженої вітальні з великими вікнами. Йому принесло задоволення те, що він бодай на якийсь час вигнав зі свого тіла разом з потом нудьгу.

До кімнати ввійшла з тацею Мей, симпатична літня шотландка з сивим волоссям із сталевим полиском. Вона поставила тацю на стіл у ніші. Крім сніданку, на таці лежала «Таймс» — єдина газета, яку читав Бонд.

Джеймс побажав їй доброго ранку.

— Доброго ранку-с! — За давньою звичкою Мей не називала «сером» жодного чоловіка, крім англійських королів та Уїнстона Черчілля. І лише як натяк на особливе ставлення до Бонда вона долучала наприкінці останнього слова у фразі оте «с».

Цього разу вона не вийшла з вітальні, як це робила завжди, коли Бонд перед сніданком починав гортати газету.

— Вчора ввечері знову приходив той молодик. Щодо телевізора,— нарешті сказала Мей.

— Який молодик? — Бонд не підвів голови, бо саме переглядав заголовки.

— Та той, що завжди приходить. Він був тут уже шість разів. Набридає мені від самого червня. Я думала, що як я скажу йому про його грішні домагання, то він облишить те діло. Але він усе ще пробує продати нам ту штуку чи накинути в прокат. Як вам це подобається?

— Ті продавці — хлопці настирливі. — Бонд поклав газету й потягся рукою до кавника.

— Вчора ввечері я дала йому прочухана. Турбувати людей, коли вони вечеряють,— це вже занадто! Я запитала, чи має він хоч якісь папери або щось таке, аби подивитися, хто ж він.

— Гадаю, це його вгамувало,— Бонд наповнив по вінця свою велику чашку.

— Якби ж то! Він почав розмахувати профспілковим квитком, кричати, що має право заробляти на прожиття. Це, либонь, профспілка електриків. Ота, де засіли комуністи-с?

— Так, звичайно,— непевно відповів Бонд. Його увага напружилася. Чи не стежать вони за ним? Він сьорбнув кави й поставив чашку. — Що казав той чоловік, Мей? — запитав він байдужим голосом, але уважно поглядаючи на жінку.

— Він сказав, що у вільний час продає телевізори і одержує за це комісійні. Мовляв, чи свідомо ми відмовляємось від його послуг? Він говорить, що тільки ми на всій вулиці не маємо телевізора. Мовляв, лише у нас не стоїть на даху ота штукенція, з вашого дозволу. Він завжди питає, чи ви вдома, бо хоче, мовляв, побалакати про цю справу з вами. Дивна манера! Чого ж він не спробує перестріти вас біля дверей, коли ви виходите з дому або коли повертаєтеся з роботи! Звісно, я не розказую йому нічого такого про ваш розпорядок. А взагалі, якби він не був такий настирний, то цілком справляв би враження поважної людини.