Із Росії з любов'ю
Шрифт:
— За ваше здоровье, товаришу Тетяно! Прийміть мої найтепліші вітання. Тетяна пристебнула до свого обличчя жахливу посмішку. Піднявши й собі келиха, вона легенько вклонилася.
— За ваше здоровье. товаришу полковнику!
Дівчина випила шампанське одним духом, що в Росії звичайна річ, і поставила келиха перед собою. Роза Клебб умить наповнила його знову, розливши при цьому трохи на стіл.
— А тепер — за успіхи вашої нової служби, товаришко! — урочисто проголосила Клебб, і солодка усмішка розпливлася в неї на обличчі. Вона чекала реакції своєї гості. —
Тетяна одерев'яніло зіп'ялася на ноги й схопила повний келих.
— За СМЕРШ! — ледве промовили її вуста.
Вона похлинулася вином і через це здолала келиха за два рази. На стілець Тетяна опускалася важко. На роздуми Клебб не залишила їй жодної хвилини. Вона всілася навпроти й поклала руки долонями на стіл.
— А тепер, товаришко, до справи! — знову владно промовила Клебб. — Вам доведеться чимало попрацювати. — Полковник нахилилася вперед, до самого вуха Тетяни. — Вам коли-небудь хотілося пожити за кордоном, товаришко? У зарубіжній країні.
Шампанське робило своє діло. Мабуть, найгірше ще чекає її попереду, і хай воно приходить, не забарившись.
— Ні, товаришу полковнику. Я щаслива і в Москві.
— Ви собі не уявляєте, що це таке — жити на Заході! Прекрасний одяг, джаз, модерні речі.
— Ні, товаришу полковнику. — Тетяна говорила правду: вона не тільки не уявляла собі цього, а й ніколи про таке не думала.
— А якщо цього вимагатиме держава?
— Я підкорюся.
— З доброю охотою?
Тетяна ледь помітно знизала плечима.
— Треба робити те, що наказують.
Старша жінка зробила паузу. Наступне запитання було пов'язане з дівочою конспирацией.
— Ви незаймана, товаришко? О Боже, подумала Тетяна.
— Ні, товаришу полковнику.
Вологі вуста виблискували, як два люстерка.
— Скільки чоловіків?
Тетяна так зашарілася, ніби всередині в неї все палало. Російські дівчата загалом стримані й невибагливі до сексу. Сексуальний клімат у Росії нагадує середину Вікторіанської доби. їй було прикро чути ці вже самі собою обурливі запитання ще й тому, що ставилися вони холодним інквізиторським тоном державної особи, якої досі на її життєвому шляху не траплялося. Тетяна набралася духу й подивилася просто в жовті очі.
— Скажіть, будь ласка, товаришу полковнику, яка мета цих інтимних запитань?
Роза Клебб випросталась, її голос просвистів, як батіг:
— Схаменіться, товаришко! Вас викликали не для того, щоб ви ставили запитання! Ви забуваєте, з ким розмовляєте. Відповідайте! Тетяна відступила:
— Троє чоловіків, товаришу полковнику.
— Коли? В якому віці? — Важкі жовті очі уп'ялися у блакитні очі дівчини. Тетяна ледве стримувала себе, щоб не розридатись.
— У школі. Мені було сімнадцять. Тоді в Інституті іноземних мов. Мені було двадцять два. Потім торік. Мені було двадцять три. Це був друг, якого я зустріла на ковзанці.
— Будь ласка, їхні прізвища, товаришу. — Роза Клебб узяла олівця й присунула до себе записника.
Тетяна затулила руками обличчя й таки розридалась.
— Ні! — вихоплювалося в неї поміж приступами схлипування. —
— Припиніть істерику! — Голос Клебб перейшов на сичання. — Я можу дістати від вас за п'ять хвилин ці імена чи те, про що мені захочеться дізнатись, або й узагалі все що завгодно! Ви ведете небезпечну гру, товаришко. Моє терпіння не вічне. — Клебб зробила паузу: вона заговорила надто суворо. — Зараз ми зробимо перерву. Ці прізвища ви назвете мені завтра. Ми не заподіємо тим чоловікам ніякої шкоди, їм поставлять одне чи два запитання про вас — прості технічні запитання, і все. А тепер сідайте і витріть сльози. Ми більше не робитимемо дурниць.
Роза Клебб підвелась, обійшла стіл і зупинилася над Тетяною. Голос її тепер був лагідний, улесливий.
— Заспокойся, люба моя, заспокойся. Ти повинна мені довіряти. Я надійно зберігатиму твої маленькі таємниці. Ось випий трохи шампанського і забудь про ці дрібні прикрощі. Ми повинні бути друзями. Нам треба працювати разом. Ти повинна навчитися, моя люба Тетяно, ставитись до мене, як до рідної матері. Ось на, випий. До дна.
Тетяна дістала з-за пояска на талії носовичок і приклала до очей. Тремтливою рукою взяла келиха з шампанським і, не підводячи голови, почала пити його дрібними ковтками.
— Допивай, моя люба. — Роза Клебб, підбадьорливо крекчучи, нахилилася над дівчиною, немов жахлива квочка.
Тетяна покірно спорожнила келиха й відчула, як її опір зникає, нею оволодіває втома, і вона ладна зробити все, аби тільки покінчити з цією розмовою, забратися звідси й заснути. Тепер вона усвідомила, що означає потрапити на допит, і почула голос, яким розмовляє там, на допитах, Клебб. Він таки діє, цей голос: ось і вона вже слухняна, готова до співробітництва.
Роза Клебб повернулася на своє місце, і з-під материнської маски, що все ще не сходила з її обличчя, прозирнув оцінювальний погляд.
— А тепер, люба моя, лише одне маленьке інтимне запитання. Як водиться серед нас, дівчат. Ти дістаєш насолоду від злягання? Чи приносить воно тобі радість? Багато радості?
Тетяна знову затулилася долонями і змучено глухо відповіла:
— Так, товаришу полковнику... Звичайно. Коли любиш... — Голос її відлітав кудись убік. Що вона може сказати? Яку відповідь хоче почути ця жінка?
— Гаразд. А тепер уявімо собі ситуацію, коли ти, моя люба, не закохана. Як тоді? Чи даватиме тобі насолоду злягання з чоловіком?
Тетяна нерішуче труснула головою. Вона забрала руки від обличчя, нахилила голову, її волосся розсипалося важкими пасмами. Вона щиро спробувала уявити собі таку ситуацію, але не змогла. Тому просто зробила припущення:
— Гадаю... це залежатиме від чоловіка, товаришу полковнику.
— Логічна відповідь, моя люба. — Роза Клебб висунула шухляду, дістала фотографію і поклала її перед дівчиною. — А от із таким чоловіком, наприклад?
Дівчина обережно піднесла фото до очей, так, неначе воно могло загорітися в її руках. Боязко глянула на вродливе, безжальне обличчя і напружила уяву, намагаючись щось відчути.