Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї
Шрифт:
То тільки кілька висловів, що запам’яталися і характеризують бабусю.
Але випадали такі моменти, що й бабуся відпочивала.
– Ходи-но, внучку, посидимо та на світ Божий поглядимо…
– А де той світ? – питався я. – То ж тико наш хутір?
– Там він ген за тею стежкою, за тою берізкою,
Дивна то була мова у нечасті сидіння з бабусею – на порозі хати, на колоді коло погреба, на узвишші – пагорбку коло ковбані, в якій прали одежу, на лавочці при виході з хутора – дід неї змайстрував на вимогу бабусі – іноді присісти, щоб стежку оглянути перед тим, як кудись іти, в те ж село, наприклад.
Ми сиділи, бабуся думала щось своє, я – своє, доки не починав діймати запитаннями.
І слова її пам’ятаю:
– Треба, як думати сідаєш, пострушувати те, що ни хотів би далі з собою брати. У думці пострушуй, то воно й на душі не останеться.
Медитативні думки Пелагеї:
– Сидячи, стежку розмотай, що перед тобою, хай поведе тебе сама, куди вона знає.
– Пригорни в думці того, кого хотів би пригорнути – так удвох і сидіте, доки не зігрієтесь.
– Сонце поклич, навіть як його не бачиш, посади промінчик на долоню, хай посидить, доки хочеш, щоб сидів.
– Між деревами небо знайди, хоч у маленькій щілинці, найди місце таке, щоб воно бачилося, стань перед ним у думці й постій так, а за тобою світ, що тебе обіймає – разом із ним пливи в думці.
– Часом варто подумати – я сама (сам) єдина, тико я сиджу серед хутора, серед лісу, повторюй – сама я, більш никого нима, то все моє, тико я серед всього, ходи по тому, що твоє, доки ни захочеться вийти, піти до світу, до людей.
– Хоть
– Складай свою молитву своїми словами, тули ті слова до грудей, думай тими словами, тико щоб було то од щирого серця – і звалиться з серця каміння, що там приросло.
– Три слова вибери, які б тобі хотілося найбільше повторяти, й повторяй їх, мовби виспівуй у думці, доки не стануть одним словом, тим, що ти хотів би почути.
– А прийде час, коли думати ни хочеться, – ни про що ни думай, посидь собі, мовби вся робота пороблена і никому нима до тебе діла, й тобі нима ні до кого, заплющ очі й проганяй думки, і полетиш серед чогось тобі невідомого, де тико ти й никого нима, сама й вернешся.
– Кота поклич і гладь його, а як нима кота, то думай, що є і що ти його гладиш, сидиш собі й гладиш, і кіт той до тибе муркоче, вам удвох добре.
– А вночі захочеться побути самою, то зірку свою шукай, вона до тебе безпремінно озветься, перед тобою стане, приголубить, і тривогу їй свою розкажи.
– Коли вставати і йти до світу, ноги самі підкажуть, – сказала якось бабуся.
Філософія бабусі: Яйце
Відоме одвічне питання: «Що було раніше – курка чи яйце?» Якщо курка, то звідки вона взялася? Віруючі люди скажуть, що створив Бог. А тоді вже яйце. Хоча спершу могло бути і яйце, з якого вилупилася курка. Пробило курчатко шкаралупу, просячись на світ. Отже, яйце було запліднене? Втім, Божий промисел нам не осягти. І все ж питання, як те курча об шкаралупу, стукає до мозку.
Конец ознакомительного фрагмента.