За двома зайцями
Шрифт:
Старі Сірки, вернувшись, махають на Химку руками, щоб мовчала.
П р о н я (схоплюється). Ач, вона, каторжна!
Явдокія Пилипівна (до Химки). А тобі, дурна, слід переказувати?!
X и м к а. А я винна?
П р о н я. І наймичок таких дурних держите!
X и м к а (сміється). Та тут ще під брамою якийсь панич стоїть, я й забула… Чи пускати?
П р о н я. Ой лишенько! Він чув?!
X и м к а. Хто його зна! Тітка Секлита кричала на всю
П р о н я. Зарізала вона! Ну, що його робити?!
Явдокія Пилипівна. Та хто там, що ти лементуєш?
П р о н я. Та він, жених мій… Голохвастов…
Явдокія Пилипівна. Ой матінко! Проси ж його до господи!
П р о н я. Постой, постой! Куди його вести? Такий мотлох у хаті… От шкандаль! Прибирайте, мамо!
Всі кидаються прибирати;
Проня — до дзеркала, поправляє волосся, щипа щоки. Килима, килима дайте сюди… того великого! Мамо, швидче-бо! Тату, одсуньте дивана та поставте кріселко.
Прокіп Свиридович (силується). О-о! Важке у ката… Ледве й зсунеш!
Явдокія Пилипівна (з килимом). Оцей, доню?
П р о н я. Та цей; стеліть же швидче!
Явдокія Пилипівна. Засапалась і не нагнусь!
Проня. Христа ради швидче! Химко! Химко! Що ж це? Горілку, недоїдки перекупчині прибирай!
X и м к а. Та й приберу… мов пожар… почека!
Проня. Прикуси мені язика! Не знаю, що й надіти? Мантилю чи шалю? Ой боже мій, треба пукета до грудей? (Глянувши на батька й матір). Мамо, надіньте, Христа ради, чепчика! Христа ради, просю вас! Сьогодні ж такий день: усе може пропасти! І хустку картату, пожалуста!
Явдокія Пилипівна. Та надіну вже, що з тобою робити? (Пішла).
Проня (до батька). Ай, ай! Ви без чобота?!
Прокіп Свиридович. Ой лихо! Це каторжна Химка взяла до самоваря та й не принесла!
Проня. Та скиньте мені зараз той драний халат!
Прокіп Свиридович. Що ж, халат як халат, вислужив свою службу!
Проня. І того не хочете для дочки зробити?!
Прокіп Свиридович. Та іду вже, іду…
Проня (до Химки). А ти чого стоїш? Кади!
Химка. Та вже так покадила, що всі чорти повтікали б з хати, якби були!
Проня. Кади! Кади!
Химка. Кахи, кахи! Цур йому, аж у горлі душить! (Пішла у кухню).
ВИХІД XI
Проня сама.
Проня (з одчаєм). Господи, чи все ж у мене на своїм місці? Чи по-модньому? Ой мамо моя, брансолета забула надіти! (Біжить до шухляди й надіва). Чи шалю, чи мантилю? Не знаю, що мені більш до лиця?.. Або, може, й те й друге? Так! Нехай бачить! А книжки й нема! Коли треба, то як на злість! І, певно, знов занесла ота каторжна Химка до кухні, щоб пироги на листках саджати! Ось, слава богу, знайшла якийсь кавалок… Все одно! Ху, господи, як у мене тіпається серце. Аж пукет по грудях скака!.. (Задумується, позираючи в дзеркало). Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і наша мадама в пенціоні приймала свого любезного. (Бере книжку й лягає на дивані).
Химка. Чого просити?
Проня. Панича клич!
Химка. Так би й казали! (Пішла).
ВИХІД XII
Голохвостий і Проня.
Голохвостий (входить тонно; у шляпі, рукавичках і при паличці: тує части руку об руку). Честь імєю, за великоє щастя, одрикамендуватись у собственнім вашім дому!
Проня мовчить.
Нікого нєту! Ні, Проня Прокоповна тут! (Одкашлює). Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а перед усього вам, Проню Прокоповно! (До себе). Що вона, чи не спить часом? (Одкашлює дужче). Горю, палаю од щастя і такого разного, милая мамзеля, што виджу вас на собственнім полу…
Проня (скинувши очі). Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли… Мамонька, папонька, ґосподин Голохвастов прийшол, пожалуйте!
Голохвостий. Ви ж меня одрикомендуйте, пожалуста!
Проня. Авжеж.
ВИХІД XIII
Т і ж, старі Сірки й Химка.
Сірчиха у кумеднім чепчику і хустці. Сірко у довгім сюртуці і великій хустці на шиї, виходять і низько кланяються.
Проня. Рикомендую вам мого хорошого знакомого.
Голохвостий (кланяється з пристуком). Свирид Петрович Голохвастов з собственною персоною. Позвольте до ручки? (Цілує).
Явдокія Пилипівна. Дуже раді! Вас уже так хвалили дочка наша, Проня Прокоповна… Дуже раді, просимо!
Голохвостий. Проня Прокоповна по ангельской добротє, так і понімаєм, мерсі! (До Прокопа Свиридовича). Честь імєю рикомендувать себя: Свирид Петрович Голохвастов!
Прокіп Свиридович. Дуже, дуже радий, що бачу розумного чоловіка; розумного чоловіка послухать — велика втіха! (Тричі цілує). Дуже раді! Просимо, сідайте!
Проня (тонно). От кресло; прошу, мусью!
Всі сідають; Голохвостий на кріслі коло неї ж направо; наліво ж на дзиґликах старі Сірки. Химка визира з пекарні; яка хвилина — тихо.
Прокіп Свиридович. Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостова, що цилюрню держав за Канавою?
Проня. Ви, папонько, не знать как говорите: їхня хвамилія Голохвастов, а ви какогось хвоста вплели!
Голохвостий. Да, моя хвамілія натиральна — Галахвастов, а то необразованна мужва коверкаєть.
Проня. Разумєється.
Явдокія Пилипівна (до старого). Бач, я казала, що не той! А який розумний!
Прокіп Свиридович. Вибачайте, добродію, ми люди прості, що чули… Так ви, значить, не його, не цилюрника синок?
Голохвостий (змішавшись). То єсть по натурє, значить, по тєлу, как водиться; но по душе, по образованості, дак ми уже не та хворма…