За золотом Нестора Махна

Скрипник Олександр Васильович

— Тоді давайте зробимо так, — нарешті рішуче сказав Лепетченко. — Завтра я й Василь, зі зброєю, підемо удвох на зазначене місце. Сергієнко із Зайцевим без револьверів будуть прогулюватися неподалік. Якщо запримітимо щось підозріле, операцію відміняємо. У крайньому випадку, ми на місці непомітно викинемо зброю і втечемо. Навіть якщо нас затримають, ніхто нічого не доведе. А коли все ж мене і Харламова уб’ють, живими залишитесь ви, і тоді вже самі без сторонньої допомоги спробуєте визволити Нестора Івановича.

З цим і погодилися. А ще Зайцев під диктовку Лепетченка написав заяву, в якій говорилося, що операція по відбиттю Махна придумана польською

дефензивою.

«Але нас не вдасться спровокувати», — заявляли махновці. Аркуш заяви вирішили залишити в бараці на випадок арешту.

Наступного дня Ніка біля бараку не з’явився, хоч із вчорашньої розмови всі так зрозуміли, що він має за ними зайти. Це ще більше всіх насторожило. Тому домовились самі нікуди не ходити. Так у невизначеності минув цілий день. Потім ще кілька. Махновці вже почали хвилюватися. Та нарешті з’явилися Ніка і Петро Ягодзинський, який колись сидів з Махном у в’язниці в Москві. Зібрали всіх і почали докоряти, чому ніхто не вийшов на операцію. Показали листа від Нестора Івановича, в якому той також соромив усіх за те, що ганьблять махновську славу. Але Махно писав, щоб тепер без його команди нічого не робили і почекали суду. Він вже мав адвокатів і сподівався, що на суді його виправдають.

Прочитавши лист, махновці нарешті переконалися, що Ніці можна довіряти. Всі з полегшенням зітхнули і навперебій почали розповідати про свої недавні сумніви і підозри. Ніка вже не сердився і повідав, що Махна в той день все одно нікуди не виводили, але ж все могло скластися і по-іншому. На прощання він забрав зброю і сказав, що суд має бути через місяць.

Незадовго до дня суду в бараках знову з’явився Ніка. Він відкликав Лепетченка для розмови і передав йому особистого листа від Махна. Нестор Іванович писав, що він хоч і сподівається на виправдання, але все ж таки треба бути готовим до найгіршого. І коли засудять до кількох років позбавлення волі, то він сидіти не збирається і просить організувати йому втечу відразу після оголошення вироку, на шляху до в’язниці. Про це він просив нікому не розповідати і діяти лише спільно з місцевими анархістами.

Наступного дня Іван познайомився з чотирма молодими хлопцями з варшавського бойового загону анархістів. Їхня відчайдушність настільки вразила Лепетченка, що він відразу пройнявся до них повагою. План нападу на автомобіль, яким везтимуть Махна від приміщення суду, розробляли разом. Найстарший, якого звали Михасем, запропонував зробити засідку. А до того як машина має проїхати, розкидати на дорозі погнуті цвяхи. Коли балони полопаються і автомобіль зупиниться, вони нападуть на охорону і відіб’ють ув’язненого. Для повного успіху треба було ще десь дістати автомобіль, щоб швидше зникнути з місця нападу.

Але цьому планові не судилося здійснитись. Свою справу вміло зробили адвокати, найняті за 1000 доларів, одержаних від анархістських організацій з Берліну. Польський суд виправдав Махна за відсутністю доказів організації ним повстання. Нестора Івановича, а також Домашенка і Чорну Хмару, що проходили як свідки, випустили на волю, але на деякий час заборонили покидати Варшаву. Згодом їх розіслали в різні міста. Махно з дружиною і донькою Оленою, яка народилася у в’язниці, потрапили у Торунь. Чорна Хмара — в Познань, Домашенко — в Бидгощ. Всі інші залишилися у Варшаві.

Махно проти терору

Через

місяць Лепетченко одержав з Торуня листа від Махна. Нестор Іванович писав, що збирається приїхати у певних справах до Варшави, хоче з ним побачитися і обговорити деякі питання. Іван дуже зрадів, бо й сам уже давно хотів з’їздити до свого колишнього командира, та не мав грошей. Останнім часом вони з Буримою, Зайцевим і Волжаном підрядилися у Волковиську на лісозаготівлі. Робота була важка, але й платили непогано. Гроші вже були, але все ніяк не міг вирватися.

Зустріч була теплою і приємною для обох. Махно щиро сміявся, коли Іван розповідав про плани його визволення, та як вони попервах підозріло ставилися до Ніки.

— Ніка — це його псевдонім, — зауважив Махно. — А справжнє прізвище — Савицький. Юзеф Савицький. Він є одним з керівників варшавських анархістів. Спасибі їм за допомогу.

— Але вони й досі здаються мені якимись дивними, — зазначив Лепетченко. — Особливо ті молоді хлопці, з якими я розробляв другу операцію. Шибайголови якісь.

— Завтра поїдеш зі мною, ще не такого наслухаєшся. В селі Порошкове за 17 верст від Варшави Ніка збирає нараду, на яку запрошено делегатів від німецьких, польських, італійських та російських анархістів. Буде обговорюватися питання про терор на сучасному етапі. А конкретніше: треба чи не треба зараз знищувати радянських дипломатів. Ось як.

Анархісти збиралися конспіративно за містом під виглядом мисливців. Махна зустріли захоплено. Всі його вітали зі звільненням і з цікавістю дивилися як на живу легенду. Розповіді про його революційну армію, Гуляйпільську республіку, рейди по Україні і втечу за кордон ще й досі передавалися в середовищі анархістів із вуст у вуста. Звичайно, з яскравими домислами. В очах і репліках присутніх, які юрмилися навколо Махна, Лепетченко бачив здивування: вони сподівалися побачити грізного велетня-отамана. А тут перед ними стояв невисокий на зріст, непоказний, з першого погляду, чоловік з великим шрамом на правій щоці. Котрий до того ж ще не відійшов від тривалого перебування у в’язниці. Він припадав на одну ногу — давалося взнаки поранення. Але це ще більше їх інтригувало. Коли всі зібралися, на правах господаря першим слово взяв Ніка:

— Шановні колеги по боротьбі! Браття анархісти! Дозвольте від вашого імені ще раз привітати славного лицаря і грозу більшовиків Нестора Івановича Махна. Всі ми з хвилюванням чекали рішення суду і радісно сприйняли звістку про оправдальний вирок. Тепер товариш Махно з новими силами включиться в боротьбу за торжество ідей анархізму.

Всі дружно аплодували. Махно при цьому виглядав дещо зніяковілим. Але Лепетченко відзначив про себе, що йому подобається бути в центрі уваги і відчувати інтерес до своєї особи. А Ніка продовжував свій виступ:

— На міжнародному з’їзді анархістів, — нагадав він, — який відбувся у Берліні в грудні 1921 року, було вирішено братися до здійснення терору проти урядів, що переслідують анархістів, в тому числі проти радянського уряду. Сьогодні ми повинні висловитися з цього питання, а остаточне рішення буде прийняте на всесвітній нараді анархістів у Парижі. Від імені польських анархістів хочу сказати, що ми наполягаємо на терорі. Лише так ми зможемо примусити радянську владу легалізувати анархістські організації в Росії, добитися свободи слова, агітації і пропаганди. З іншого боку, терор повинен стати засобом залякування західноєвропейських держав, які мають наочно переконатися в тому, як анархісти вміють відповідати на урядові репресії.