Загибель Уранії
Шрифт:
Дев'яносто дев'ять годин п'ятнадцять хвилин. Зараз має сісти перший вертоліт.
І справді, в темному небі серед волохатих новорічних зірок з'явилося ще три червоних. Вони швидко наблизилися, знизились… Спалахнув посадочний прожектор. Долетів гуркіт мотора.
В Айта шалено застукало серце. Він хвилювався не знати чого. В усякому разі, не від страху. Власне життя йому здавалося зараз далеко менш цінним, ніж ота кругла маленька металева коробочка, схована в рукаві.
В тій коробочці лежить чотиригодинна котушка магнітної нитки з записом усієї Наради наймудріших.
Айт підштовхнув коробочку, і вона, вислизнувши з рукава, упала в підставлену долоню. Тепер її вмить можна покласти в схованку.
Великий вертоліт з прозорої пластмаси швидко знизився. Назустріч йому кинулись і вишикувались двома рядами служники. Повільно наблизився і Айт.
Власне, тут його присутність була тільки формальною, елементом складного ритуалу. Кожен служник, як маленька деталь автомата, виконував свою простеньку функцію. Камердинер містера Кейз-Ола був тут довіреною особою наймогутнішої людини.
Айт вклонився королю хімії та його товстелезній дружині і відступив убік.
Ось воно, праве колесо. До нього лише три кроки. Але подолати цю відстань не може навіть камердинер містера Кейз-Ола: вся площадка залита сліпучим світлом, автоматичні кіноапарати безперервно фотографують її.
Головний розпорядник махнув прапорцем. Вертоліт зараз підніметься, щоб звільнити місце для наступної машини… А коробочка з магнітофонною ниткою лишиться в Айта.
Тихо загуркотів мотор. Зрушили з місця і враз перетворилися на срібний диск пружні лопаті головного гвинта.
— Прокляття! — прошепотів Айт. Він уже пожалкував, що не зважився на риск, та було пізно: до машини тепер не підступиш.
Але вертоліт не піднімався. Його мотор почав кашляти, чмихати, а потім і зовсім заглух.
— Що трапилось? — гукнув розпорядник. — Негайно злітайте! Машина містера Плайв-Ау йде на посадку.
«Так ось воно що! — радісно застукало серце в Айта. — Ви передбачили навіть таку можливість, любий професоре!»
Він швидко підійшов до вертольота, сердитим рухом голови вказав головному розпорядникові на протилежний бік площадки: приймайте, мовляв, там, і зазирнув у кабіну пілота.
— В чому справа?
Літня худорлява людина, що гарячково копирсалася в плутанині дротів на пульті керування, розгублено знизала плечима.
— Не можу збагнути, пане Псойс… Може, щось трапилось з генератором?
«Спільник!.. Так, це спільник, бо навряд чи назвав би Псойса на ім'я хтось інший».
Але Айт не хотів звірятись на випадковий збіг сприятливих обставин. Йому були потрібні хоч якісь докази, що ця людина — справді зв'язковий.
— Ще одну хвилиночку, пане Псойс. Я мушу глянути на перемикачі… — пілот вистрибнув
Його ліва рука, немов шукаючи опори, посунулася назад і лягла на колесо. На праве колесо! Пальці випростались. Під ними забілів клаптик паперу.
— Знайшли пошкодження?
— Здається, так… — пілот обернувся до Айта і пильно подивився на нього.
Прожектори вже освітлювали протилежний куток майданчика, куди ось-ось мав сісти вертоліт короля харчової промисловості.
Айт закашлявся, схопився однією рукою за груди, а другою, немов ненароком, зіперся на колесо. Ще один рух — і металева коробочка ковзнула під долоню пілота, а в Айтовій руці опинився згорнений в кілька разів аркушик паперу.
— Пане Псойс, пошкодження усунено.
— Зараз вам дадуть дозвіл на старт. Але за затримку вас покарають.
Айт більш нічого не сказав цьому мужньому чоловікові, навіть не глянув у його бік. Пробач, любий друже! Так потрібно! Може, доведеться ще зустрітися з тобою в інший час, в іншому місці. Тоді вже не Псойс, а інженер Айт щиро потисне тобі руку, промовить ті слова глибокої вдячності, які зараз доводиться ховати в тайниках свідомості!
Збігла ще хвилина, і за знаком прапорця головного розпорядника зринув у синяву передранкового неба вертоліт короля хімії, перетворився на три червоні зірочки, які швидко подаленіли й зникли.
Знижувались і підносилися машини. Айт кланявся наймудрішим, а думкою був далеко звідси, разом з людиною, якій довірив таємницю надзвичайної ваги.
Хто він, отой пілот?.. То не член Братства, бо не подав умовного знаку. З обличчя — людина високого інтелекту.
Клаптик паперу в кишені проти серця збуджував Айта. Хотілося прочитати його негайно.
Але Псойс не мав права покинути свій пост. Ще один, останній вертоліт, і аж тоді випаде кілька вільних хвилин.
Вже з того, як прореагували служники і насамперед Свайн, Айт зрозумів, що останніми прилетіли якісь незвичайні гості.
Їх було двоє: стара жінка з гачкуватим носом, одягнена претензійно, не на свої літа, і довготелесий чоловік середнього віку, вислогубий, незграбний, з мутними очима п'яниці та старанно замаскованою рештками волосся лисиною гульвіси.
Перед ними не схилялися в поклоні, зате обличчя лакеїв ясніли найдогідливішими посмішками. А Свайн аж зі шкури пнувся: його маленькі очиці блищали, губи ворушились…
«Хто це?.. Як поводитися з ними?» — в Айта спітніло чоло. Той зловтішний переможний погляд, який кинув на нього Свайн, коли знизився вертоліт, не віщував добра.
Чоловік і жінка порівнялися з Айтом — він мовчки схилив голову.
— О, наш любий Псойс! Тільки ти пам'ятаєш бідолашну мадам Кетті! — вона витягла мереживну хустинку і обережно, щоб не обсипалася фарба зі щік, витерла сльози, яких насправді не було. — Проведи мене, прошу, бо я вже все позабувала в цьому палаці.
Знову блиснули очі Свайна. І Айт збагнув: та це ж, мабуть, і є коханка Псойса, а отой губатий остолоп — його син! Який жах! Невже Цариця краси перетворилася на оцю носату відьму?!