Загнуздані хмари
Шрифт:
З пошаною
В. Гасін».
— Нічого не розумію! — розвів руками Катинський. — Гордію, ти тільки поглянь!.. Гасін сам люб'язно запрошує мене, і таким тоном, ніби ні в чому не винний. І лист, очевидно, зв'язаний з перебуванням у нього Ніни.
Що це значило? Ні, треба було нарешті про все дізнатись! Треба їхати туди негайно, та й пригода з Ніною полегшувала це рішення. Покинути ВВЕС? Але, полагоджена, вона вже працювала безперебійно з того дня, коли, прибуксована дирижаблем, повернулась на своє місце. Найближчими днями чекали прильоту другої. Частину запобіжних заходів проти смерчів
Можна було спокійно доручити ВВЕС надійним вартовим — Гордієві Семеновичу та товаришеві Ігдірові і їхати рятувати свій другий цінний витвір — свою наземну ВВЕС, що опинилась тепер — він був певний цього — у ворожих руках.
Недавно він натрапив у газеті на цікаве повідомлення. Там писалося про вітроелектростанцію на будівництві алюмінійового комбінату Круглої гори. Вміщена фотографія схвилювала до болю. Всі підозри Катинського здійснювались: вітроелектростанція була збудована за його проектом, «виправленим» Гасіним. Тільки кут рами був зрізаний, тільки башта була суцільна, а не наскрізна… Але навіть поворот станції за вітром був його; основа башти оберталася на п'яті у величезному циліндрі з мастилом. Та й не це найбільше вразило Анатолія Сергійовича: газета з сумом сповіщала, що станція не виправдала сподіванок її конструкторів і, замість обіцяних шістдесяти тисяч кіловат, вона давала тільки… десять тисяч!
А тепер цей лист — такий нелогічний, загадковий…
Катинський зважився. Кинувся в свою кімнату і схопив трубку телефону, щоб замовити машину.
– Їдьмо! — говорив він. — Швидко приготуватись!.. Що? Негайна справа! Їду по племінницю; знайшлася, мов у кінокартині… Та там же, на Круглій Горі! Пошкодила ногу і лежить у лікарні.
Якийсь крик почувся йому з відкритого вікна. Двері розчинилися навстіж під натиском чиєїсь бурхливої радості, і в кімнату влетів Алкад у супроводі Біма.
— Ніна знайшлася? Так?
Він проковтнув повітря. Очі розкрились широко-широко.
— Знайшлася! Від неї лист! — поспішив відповісти Катинський і дружньо поплескав хлопця по плечу.
Алкад все ще стояв, мов заціпенілий.
— Ну, чого ж задумався? — засміявся Анатолій Сергійович. — Ось вона просить: хай Алкад мені напише про все. Я їду через півгодини. Отож сідай, друже, і пиши їй листа ось тут, поки я збиратимусь.
І він показав хлопцеві на стіл. Навіть витяг конверт і папір, а сам вийшов дати останні розпорядження.
Алкад опустився на стілець, взяв перо. Слова набігали лавиною, і важко було їх піймати. Хлопець зірвався з місця, озирнувся і в бурхливій радості поцілував Біма просто в ніс. Ніна ціла! Ніна приїде!.. Але потім згадав, що вона хвора, що вона лежить у лікарні. Тоді йому схотілось написати їй щось хороше, дуже хороше…
Кінчилося тим, що Катинський, повернувшись, побачив зосередженого Алкада, який сидів над аркушем, де було виведено тільки одно:
«Дорога Ніно!»
— Ого, друже, — похитав головою Анатолій Сергійович, — як довго ти пишеш лист! Ну, нічого, я поїду вже й без листа… — і хутко взявся складати потрібні йому речі у свою
Алкад у розпачі глянув на чистий аркуш. Тоді раптом поліз у корзину для зіпсованого паперу, що стояла під столом. Там, виявилось, була ціла купа розпочатих листів з кляксами, без клякс — вся його багата творчість за ці півгодини. З одчаєм він захопив один — йому здалося, найдовший, — і, мов боячись передумати, не розгортаючи, швидко вклав у конверт.
… Лист зник у кишені Анатолія Сергійовича.
ЛЮБИТЕЛІ САРДИН
Вечір був якийсь тривожний. З Каспію дув вітер. Пробігаючи у червонястих пісках, він втрачав свою вологість і ставав задушливим.
Море піщаних дюн перетинав гірський кряж. Гори мали положисті обтічні схили, і вітер обвівав їх лагідно, спокійно. Однак найвища — Кругла гора — ставила чималий опір. Гору довбали, розкопували сотні велетнів-машин. Обминаючи уступи, вітер стрімголов нісся ще вище і там налітав на шпиль височезного вітродвигуна. Чорний циліндричний тулуб підводився вище за хмари. Вітер обвивав гадюкою високу башту і, люто вируючи, вилізав на неї вгору. Аж тут уже, зовсім притомлений, він несподівано потрапляв у пастку — в лопаті велетенських крил і, пійманий ними, брався до роботи.
Біля підніжжя циліндричної башти над аркою важких дверей пробило 10 годин. З дверей вийшов високий чоловік в елегантному пальті і сіп у новенький автомобіль. Машина обережно почала спускатись вузьким шляхом.
Тут, угорі, навкруги башти розташувався круглий майдан. Шлях ішов спіраллю, спускаючись на другу, вже меншу, круглу терасу. Світло великих ламп, що сяяли вгорі на вітряку, було розсіяне і ніби тривожне. Чи то, може, колихалася башта з її висячими кабінами керування, — а тільки світло мерехтіло, і шлях через майдан тремтів у тінях, як доріжка під листям велетенського дуба.
Людина в авто кілька разів тривожно глянула на годинник, тоді нетерпляче попросила шофера, щоб їхав швидше. Машина помчала, як навіжена, з гори. Розкопані схили, недокінчені будиночки обрамляли шлях, ще нерівний, пропахлий мазутом, шлях, який укатали тільки недавно важкі присадкуваті машини. Авто зупинилось у селищі біля невеликого непривітного будиночка.
Людина вийшла з машини, відімкнула англійським ключем двері квартири і, зайшовши в кімнату, як була — в пальті, — гепнулась у крісло. Вона втомлено стулила очі, вся наче обм'якла й обвисла, немов картонний паяц, у якого відпустили шворку.
На обличчі, очевидно колись вродливому, а тепер одутлому й блідому, різко позначилася втома. Безліч зморщок враз виступили на зім'ятій шкірі, порізали лице по всіх напрямках. Найбільше залягли рівчаки зморщок по боках вуст — ознака незадоволення і злості.Млява рука потяглась до коробки сигар, що стояла на столі, і зупинилась напівдорозі, безсило впавши на сукно столу. Людина застигла, завмерла, схиливши на руку голову. Так минули хвилини, чверть години, півгодини…
Раптом за вікном на вулиці почувся шум автомобіля. Машина під'їхала, стала, і по ґанку зашаруділи кроки.