Замах на міражі
Шрифт:
— Усі, як ти, Діогене?
— Усі, як я! І це так легко!
— А дозволь спитати тебе: чому ти не обзавівся у своїй бочці сім’єю, не виплекав дітей?.. Не треба, не відповідай, і так ясно. Той, хто вдовольняється бочкою, не прагне до кращого, навряд чи зуміє як слід піклуватися про дітей. Їм коло бочки доведеться недоїдати, вкриватися брудом, мерзнути на холоді. І якщо вони не помруть, то виростуть слабосилими і хворобливими, дадуть хирляве потомство. Вони, як і ти, готові будуть вдовольнятися якнайменшим, аби лишень не ускладнювати життя. Та люди тоді виродяться, Діогене! На землі витимуть вовки у здичавілих виноградниках.
— А чи не станеться
— Роздивися довкола себе, Діогене. Роздивись уважніше! Лев у пустелі загризає газель, шуліка в небі хапає ластівку, лисиця жере мишу, а всього живого не меншає, Так повелівають боги. Або хтось вищий за них, І не тобі, Діогене, змінити це.
Напружено скособочений Діоген втомлено обм’як, відвів погляд, довго понуро мовчав.
— Ти маєш рацію, всезнаючий Арістотелю, — глухо погодився він. Боги жорстокі… ось тому-то я й ховаюся від них у бочці. Нічого не прошу в богів для себе, але й допомагати їм не хочу. Йди, богоугодний Арістотелю із Стагіра, йди, на тебе чекають нові учні. Одного ти вже випестував світові, здається, він щедро напоїть його кров’ю. Готуй інших, навчай їх, щоб не церемонилися душити один одного і не стогнали, коли хтось душитиме їх. Так уже повелося у нашому світі. Йди, Арістотелю, я хочу спати.
І Діоген поліз у свою бочку.
Арістотель підвівся, обтрусив сміття з білого хітона, посміхнувся у підтяту борідку:
— Мабуть, ти таки знайшов спосіб бути щасливим — проспати життя. Таких не варто розбурхувати. Вибач мені, Діогене, більше непокоїти не буду.
Діоген не відповів.
Він прожив у своїй бочці ще тринадцять літ і упокоївся на вісімдесят першому році життя. Того року у далекому Вавілоні від загадкової напасті помер у розквіті сил грізний завойовник світу Александр Македонський. Він уник меча, але чи уник він отрути?..
Арістотель пережив їх обох лише на рік. Він щось погано ладив з афінськими богами й афінськими правителями, мусив оселитися на острові Евбею і доживав там віку вигнанцем. З усіх язичницьких філософів християнство визнало тільки його, багато віків прикриваючись могутнім авторитетом Арістотеля.
Розділ другий
Спритний землероб, який виплекав вола, привчив його до сохи, непомітна подія в історії. Так само непомітна, як у великій греблі через широку ріку перша крапля, що просочується. Але за цією першою краплиною — друга, третя — крапля за краплею, і ось уже маленька цівочка, мізерний струмочок. Він міцнішає, ширшає, стає великим потоком, який прориває греблю. Знаючи тиск води, товщину греблі, щільність грунту, інженер може розрахувати швидкість розмивання, тобто математично зобразити діючий процес.
Але на цей процес можуть вплинути певні випадковості, передбачити які неможливо: у верхоріччі раптом пройдуть зливи, збільшать тиск води, деякі невловимі нерівності в насипі полегшать розмивання, або, навпаки, викличуть осідання греблі, і розмивання затримається.
Історія захаращена фатальними випадковостями… Випадково солдат, який захищав Тулон, поранив капітана Бонапарта в ногу, а не завдав йому смертельної рани, скажімо, в живіт чи в груди. Тоді не було б Наполеона,
Я вдивляюся в далекі часи, пробую вивести спільний показник у розвитку умовного рабовласницького господарства.
Раб, напевне, був ледачіший за древнього землероба — не для себе старався. Але господарський механізм, куди входили раби, був уже здатний на таке, що патріархальному господарству й не снилося, отже, інтенсивніше зростав і розвивався.
У маленькому нерозвиненому господарстві господар сам хазяйським оком наглядає за своїми нечисленними рабами, власноруч палицею підганяє ледачих. Та ось господарство розростається настільки, що хазяйське око вже не встежить за всіма рабами, до кожного не дотягнутися палицею — давай наглядачів.
Наглядач нічого не виробляє, але забезпечувати його слід краще, ніж раба, інакше не старатиметься пильнувати ретельно хазяйський інтерес.
А праця раба не вельми продуктивна, неминуче настає момент, коли прибутки господарства, що розростається, починають з’їдатися управлінням.
Цей процес, де неспівмірний кількісний ріст призводить до несумісних протиріч, — перше, що вдалося мені виразити математичною залежністю. Показати процес, так би мовити, у чистому вигляді, вільним від випадковостей…
Здавалося б, чи так уже й потрібен математичний підхід, щоб довести неминучість Христа? І без математики це успішно підтверджують. Та невже?.. Поява саме такої, а не іншої індивідуальності у ході людського розвитку є випадковість. Індивідуальності неповторні! І коли припустити, що народився не Христос з його унікальними особливостями, а хтось інший, не схожий на нього, то як це позначиться на історії — темна вода во облацех.
Та для того, щоб умоглядно відібрати Христа в Історії, слід те й друге уявити собі не інакше, як у вигляді пов’язаних між собою ознак. Ознак небуденної особистості та ознак епохи. Власними силами і математичним хистом такого клубка я не розплутаю.
Ми з Іриною Сушко посилено готувалися взяти до рук інтелектуальну зброю — електронно— обчислювальну машину.
Колись нові знання добували «вручну». Галілей сам змайстрував перший телескоп і відкрив за його допомогою чотири супутники Юпітера. Левенгук власними руками шліфував лінзи для своїх мікроскопів і уздрів небачений доти світ мікробів. Навіть Резерфорд на початку нашого століття по-ремісницьки виготовляв необхідну апаратуру для наукових експериментів.
Зараз ученим доводиться відмовлятись від кустарщини. Синхрофазотрони фізиків, оптичні й радіотелескопи астрономів — технічні установки, що зрівня промисловим об’єктам. Дедалі більша частина державного бюджету у розвинутих країнах йде нині на те, щоб забезпечити видобування невідчутного, нематеріального продукту — знань.
Пристрій, що увійшов у вжиток і допомагає господарникам розв’язувати складні виробничі завдання, фізикам — розкривати таємничу взаємодію елементарних частинок, космічному центру — обчислювати траєкторії апаратів, скерованих до Венери й Марса, ми збираємось перетворити у заповітну Машину Часу.