Замкнена кімната

Вале Пер

Саме тоді Мальмстрем, Мурен та їхні таємничі помічники Гаузер і Гоф нападуть на банк, не боячись, що їм перешкодить поліція.

Оце й мало бути те велике пограбування, що його давно вже передбачав прокурор Ульсон.

Для втечі у злочинців були дві машини, які вони потім замінять на чотири інші, отже, в кожну сяде один із них. Відступати вони мали в північному напрямку, що цілком зрозуміло, оскільки майже всі поліційні патрулі будуть скупчені в цей час у південній частині міста, а решта оперативних сил застряне

на Кунгсгольмені.

У плані навіть було вказано можливий розмір здобичі з близько двох з половиною мільйонів шведських крон.

Саме. виходячи з цієї цифри, члени спецгрупи погодились на тому, що операція призначена на п'ятницю чотирнадцятого липня. Бо, подзвонивши до банку, вони довідались, що якраз другої п'ятниці там можна було б набрати десь таку суму в різних валютах. Якщо б злочинці здійснили свій план завтра, їхня здобич була б багато менша.

Більшість вказівок у плані подано звичайним текстом або так, що код легко було розшифрувати.

— «У Жана довгі вуса», — прочитав Кольберг. — Відома фраза. Під час другої світової війни таке гасло союзники передали французьким партизанам, коли починали висаджуватись. — Він помітив, що Ренн запитально дивиться на нього, й додав: — Розшифрування дуже просте: «Починаємо, хлопці».

— І самий кінець зрозумілий, — сказав Гунвальд Ларсон. — «Abandon ship». Покидайте корабель. Через те Маурітсон і не втямив його, що написано по-англійському. А це був просто наказ, щоб вони вшивалися. Тому й квартира була порожня. Мабуть, Рус не довіряв Маурітсонові і звелів їм змінити сховок.

— А зразу за цим стоїть слово «Мілан», — мовив Кольберг. — Що воно означає?

— Домовляються зустрітись у Мілані й поділити здобич, — не задумуючись сказав Бульдозер. — Але вони і з банку не вийдуть. Якщо ми взагалі пустимо їх туди.

— Безперечно, — підхопив Кольберг. — Принаймні схоже на це.

Тепер, коли поліція знала все, їй не важко було вжити контрзаходів. Хоч би що сталося на Русенлундсгатан, не надавати йому великого значення. А щодо резервних машин біля управління поліції, то належало тільки подбати, щоб до того часу, коли злочинці почнуть свою застережну акцію, вони вже не стояли на подвір'ї, а були розміщені в зручних місцях поблизу банку.

— Так, — сказав Бульдозер, більше сам до себе, — план склав Вернер Рус. Але як це довести?

— Може, друкарська машинка? — запропонував Ренн.

— Прив'язати текст до електричної машинки майже неможливо. А крім того, Рус ніколи не буває такий необережний. На чому б його спіймати?

— Ти прокурор, то й маєш знати, — сказав Кольберг. — Адже в нас головне — висунути звинувачення, а тоді хоч ти й сто разів невинний, однаково тебе засудять.

— Але Вернер Рус якраз винний, — сказав Бульдозер.

— А що робити з Маурітсоном? — спитав Гунвальд Ларсон.

— Звичайно, відпустимо його, — неуважно

відповів Бульдозер. — Він своє зробив і тепер сходить зі сцени.

— Отак і сходить? — засумнівався Гунвальд Ларсон.

— Друга п'ятниця, — мрійливо мовив Бульдозер. — Подумати тільки що нас чекає.

— Атож, подумати тільки, — буркнув Гунвальд Ларсон.

Задзвонив телефон: пограбування банку у Віллінгбю.

Не вельми цікавий випадок. Іграшковий пістолет, і тільки п'ятнадцять тисяч здобичі. Злочинця спіймано через годину — він ходив, ледве тримаючись на ногах, парком Гумлегорден і роздавав гроші кожному, хто йому траплявся на очі. За той час він уже встиг напитися, купити сигару і до всього схопити кулю в ногу від надто сумлінного поліцая.

Цю справу спецгрупа розплутала, не виходячи з приміщення штабу.

— Тобі не здається, що й до неї причетний Вернер Рус? — лукаво спитав Гунвальд Ларсон.

— А що, слушна думка, — підхопив Бульдозер. — Посередньо причетний. Адже його спритні операції заохочують до них не таких здібних злочинців. Отже, можна сказати, що…

— Годі вже, ради бога, — сказав Гунвальд Ларсон.

Ренн подався до, свого кабінету.

Там сидів чоловік, якого він дуже давно не бачив.

Мартін Бек.

— Здоров, — привітався гість. — Ти що, з кимось бився?

— Та нібито…

— Як нібито?

— Сам добре не знаю, — відповів Ренн. — Я тепер уже нічого не розумію. А ти чого завітав?

XX

Кабінет Ейнара Ренна в штабі спецгрупи на Кунгсгольмсгатан виходив вікном на подвір'я. З вікна видно було великий котлован, з якого помалу мав вирости, затуляючи все навколо, високий будинок управління поліції. І з цього ультрасучасного колоса в самому центрі Стокгольма поліція простягне на всі боки свої мацаки й міцно стисне ними покірних громадян. Принаймні частину з них, адже не кожен може виїхати за кордон і не кожен здатний накласти на себе руки.

Місце, обране для будови, і велетенські розміри нової поліційної штаб-квартири викликали з усіх боків запеклу критику, але кінець кінцем поліція домоглася того, — чого хотіла. Стосовно будинку.

Поліція, чи, швидше, дехто з її керівництва, хотіла мати у своїх руках владу. Саме ця прихована мета протягом останніх років зумовлювала всі її дії. А оскільки досі поліція ніколи не виступала в шведській політиці як самостійна сила, то мало хто збагнув, куди вона гне. Більшості ж людей постійна активність поліції, яку вона виявляла останнім часом, удавалася суперечливою і незрозумілою.

Новий будинок мав стати важливим символом нової влади. Він повинен був полегшити централізацію управління тоталітарного типу й водночас стати фортецею, де легко сховатися від сторонніх очей. Під сторонніми в цьому випадку мали на думці весь шведський народ.