Завжди поруч
Шрифт:
– Не можу, – нарешті жалісливо промовив він, припинив грати і зіщулився на стільчику.
– Це чітка, бравурна мелодія, а так у нього пальці заплітаються, – прокоментував Вінсент.
– Не сперечайтеся зі мною! – обурилася вчителька. – Якщо я кажу «плавно», то учень має лише запитувати, наскільки плавно.
Йосип нишком подивився на маму, намагаючись зрозуміти, що йому робити, але жінка лише покачала головою. І зазначила:
– Знаєте, без вас у нього краще виходило…
– Цього не може бути! – ображено вигукнула вчителька.
Вінсент ствердним
– Мені здається, вам не слід нам заважати. Це мій урок – і я проведу його, як запланувала, – процідила жінка.
– Вибачите, – вимовив Вінсент, – але на сьогодні досить. Ми подумаємо щодо вашої кандидатури…
Флоріан попрощався з батьками і братом. Сказав, що буде сумувати за ними, зателефонує їм уже з великого міста в чужій країні, і вийшов з дому…
За ніч встигли розквітнути кущі троянд. Ніжні квіти огорнули все навколо запаморочливим ароматом. Пелюстки виблискували крапельками роси, над ними кружляли різнобарвні метелики. У блакитному небі яскраво сяяло сонце, проте на вулиці відчувалася вранішня прохолода. Після вчорашнього дощу земля ще не встигла прогрітися.
Флоріан, посміхаючись, витяг з кишені ключі від автомобіля, припаркованого неподалік, вимкнув сигналізацію, поклав валізу з речами до багажника і сів за кермо. Білий ведмідь Вірджил влаштувався на пасажирському сидінні. Мотор слухняно заревів, і юнак нарешті вирушив.
Шістнадцять кілометрів, що відділяли його від центру міста, хлопець подолав за сім хвилин. Вранці у неділю дорога була порожня, це давало змогу їхати швидко. Він промчав біля іподрому і наближався до великого пагорба, увінчаного хрестом заввишки метрів у двадцять.
Зменшити швидкість довелося, вже під’їжджаючи до нього, – там неспішно рухалася довга колона вантажівок. Незважаючи на те, що на вулиці стояло літо, ця ділянка здавалася по-осінньому холодною, наче за вікном був листопад. Флоріан навіть затремтів. Звідкись виринула думка, що це хрест Дуфінгальда Бремора, що, звісно, цілковита нісенітниця, адже Дуфінгальд Бремор був серійним маніяком-убивцею. Втім, Флоріан ніколи не дивувався своїм асоціаціям, часом досить химерним.
Дороги були порожні, але термінал авіакомпанії виявився вщент забитий натовпом. Флоріан тримав у руці квиток другого класу, а це свідчило, що серед перших пасажирів йому до літака не потрапити.
Черга мало-помалу просувалася. Фоном до гамору натовпу – розмов, тупання ніг, шурхотіння газет – грала ненав’язлива мелодія, що мала заспокоювати пасажирів і відволікати від метушні й суєти. І, можливо, кишенькових злодіїв. Вона не припинялася навіть під час голосних оголошень, що час від часу лунали у залі реєстрації.
Флоріан уже здав багаж і очікував на свою чергу перед стійкою реєстрації. Зненацька він відчув позаду якийсь рух – і, озирнувшись, побачив групу поліцейських. Одягнені в бронежилети і з автоматами в руках, вони швидко наближалися, розштовхуючи чергу.
Хлопець роздивився навкруги – і побачив ще одну групу автоматників.
– У терміналі D проводиться посадка на рейс K26-48, – пролунав жіночий голос з гучномовців, такий спокійний і незворушний, наче жодної особливої ситуації не виникло і крім пасажирів, в аеропорту немає тридцяти поліцейських, озброєних до зубів. Тим не менш, люди почали панікувати.
Раптом один хлопець, з самого початку черги, зірвався з місця і спробував прорватися до службового коридору за скляними дверима. Кілька людей позадкували, жінка з дитиною скрикнула від несподіванки. Літній чоловік за нею, збитий з ніг, упав, застогнавши від болю. Поліцейські в бронежилетах відразу кинулися за хлопцем і оточили втікача, накинувши на нього сітку, наче на рибу. А над усім цим продовжувала линути ненав'язлива мелодія.
Хлопця, що став значно спокійнішим після удару електрошокером, дістали з сітки, заламали руки, надягли наручники і похапцем поволокли до кімнати охорони.
Звісно, у зв'язку з інцидентом, що трапився, відбулися зміни в розкладі відльотів.
– Увага! – почувся звідусіль командний голос – цього разу говорив чоловік. – Увага! Через ускладнення з системою безпеки рейс K26-48 відкладається на одну годину. Повторюю: через ускладнення з системою безпеки рейс K26-48 відкладається на одну годину.
До пасажирів, у числі яких був і Флоріан, підійшла жінка середнього віку – представник авіакомпанії. Вона чемно вибачилася і пояснила: щойно спецслужби упіймали небезпечного злочинця.
– Просимо вибачення, – сказала вона. – Щоб компенсувати завдані незручності, власникові кожного квитка авіакомпанія поверне двадцять відсотків від його вартості. Час до відльоту ви можете провести в залі очікування або відвідати одну з кав’ярень.
Флоріан, зітхнувши, проштовхався до конвеєра з особистими речами пасажирів, забрав свою валізу і попрямував до виходу з термінала. Він не був шокований або навіть надто здивований – фільми про палаючі літаки та терористів у громадських місцях певною мірою підготували його. Але йому хотілося подихати свіжим повітрям і обміркувати, що саме відбулося в аеропорту. Адже це був не кадр з кіно, а реальне життя.
Електронне табло над входом показувало 11:35. Юнак міг би зараз сидіти в літаку, пити сік і спокійно чекати на відліт – якби не служба безпеки й підозрілий хлопець, який опинився у числі пасажирів. Хто знає, утікав він від когось і просто хотів дістатися пункту призначення? Або прагнув щось утнути – наприклад, пронести кілограм вибухівки на борт літака? Якщо б щось сталося, могли постраждати люди.
Хоча людям, схоже, було байдуже. Як тільки втікача завели за двері з табличкою «Security» і до пасажирів підійшла співробітниця авіакомпанії з обіцянкою повернути частину вартості квитків, вони припинили хвилюватися. Життя миттєво повернулося у звичне русло байдужності.