Завжди поруч

Гранд Михаил

– Давай так – або я приїду пізніше, коли закінчу з усіма справами, або ти візьмеш таксі.

– Ні, я краще піду пішки, зі мною щось станеться, і це буде на твоїй совісті, так і знай!

– Ти візьмеш таксі, – спокійно повторив він і поклав слухавку.

Жоржина відразу передзвонила, але юнак нажав на кнопку відбою й вимкнув телефон. А коли увімкнув наступного дня і зателефонував їй, то виявилося, що вона геть нічого не пам'ятає з їхньої останньої розмови.

Жоржина подумала про ще одну людину, на дзвінок від якої вона чекала – навіть більше, ніж

від Флоріана. Хлопця на ім’я Теодор. Це був той самий юнак, про якого вона казала Флоріанові, що бачилася з ним. Одного разу або двічі. Зустрілася після занять в університеті. І це все. А, ще вона з ним іноді розмовляла – здебільшого про навчання.

Але насправді все було набагато складніше…

Чотири рази вона зраджувала Флоріана. Першого разу – безпосередньо перед його від'їздом до іншого міста. Другого – доки він їхав до місця призначення. І двічі – під час його перебування в іншому місті. Така от цікава статистика.

Теодор був її однолітком. Він навчався в аграрному училищі й зірок з неба не хапав. Невеличкий на зріст, руки незграбні з пожовтілими від цигарок пальцями. Характером теж не вийшов, зате матері допомагав.

Під Різдво хлопець возив до міста ялинки на продаж. Улітку підробляв на автомийці. На городі вправлявся без підказок і вже давно не видирав бур'яни разом з морквою. Ось тільки з розумовою діяльністю не склалося. Думки завдавали дискомфорту, начебто голову зсередини розпирало домкратом.

Він був родом з невеликого приміського села. Під час навчання мешкав у гуртожитку від свого училища з трьома такими ж приятелями. Хто його біологічний батько – не знала достеменно навіть його мати. Після нещодавньої смерті вітчима й чергового зникнення їхньої спільної доньки жінка махнула на все рукою і поїхала заробити грошей на бодай якийсь ремонт у їхньому старому будинку. Дівчинка була гарною зведеною сестрою. Але її «зробили» з п'яних очей, і з головою у дитини було не все до ладу. Вона частенько тікала з дому. Їй чомусь хотілося жити в лісі.

Жоржину в Теодорі приваблювали його простота і сільська напористість. Це все, що було потрібно, щоб завоювати її серце.

Вони познайомилися в нічному клубі. Жоржина постійно відвідувала подібні заклади, і часто-густо заводила зовсім не потрібні їй знайомства. Але цей випадок закінчився не так безневинно, як звичайно. Вони потанцювали, випили, потеревенили про те про се, а після півгодинного спілкування пішли до вбиральні, де вона йому віддалася.

І це стало одним з приводів розірвати набридливі стосунки з Флоріаном.

– А що, у житті все треба спробувати, – сказала вона порожній кухні. – Можливо, ми колись знову будемо разом, але не зараз.

Жоржина покрутила в руках мобільний телефон. На індикаторі мережі бракувало однієї риски. За мить вона з'явилася і знову зникла. Дівчина хвильку подумала й почала набирати номер Теодора. Гудок, другий…

– Що? – прохрипів голос у слухавці.

– Привіт, Тео, – посміхнулася вона. – Це Жоржина.

– Чого тобі? – роздратовано гаркнув він.

– Маю гарну новину – я вільна. Тепер нам ніщо не заважатиме.

Я кинула Флоріана.

– То й що? – відповів він. – А в мене мати з вікна впала, з четвертого поверху вивалилася. Вона в лікарні, і мені терміново треба їхати до неї.

– Ой, співчуваю тобі… – тихо прошепотіла дівчина. – Сподіваюся, з нею все гаразд?

– Так, жива, – відповів Теодор. – Я в автобусі зараз. Повернуся через два тижні…

У телефоні запанувала приголомшлива тиша. Хлопець поклав слухавку, нічого приязного не сказавши на прощання й жодним чином не прокоментувавши те, що заради нього Жоржина розірвала стосунки з людиною, з якою зустрічалася так довго.

– Та пішов ти! – обурено вигукнула вона й жбурнула телефон геть.

* * *

Недовго думаючи, Жоржина видалила номер Теодора з книги телефонних контактів. На душі, звичайно, було трохи прикро. Вона цілий день чекала від нього дзвінка і вже твердо намірилася провести цю ніч разом з ним. Запросити до себе додому, розпити пляшку вина з маминого бару. А потім під музику займатися з хлопцем тим, що більше вже не треба приховувати від Флоріана.

Плани обламалися. Але в цілому її настрій не зіпсувався.

«Усе це дрібниці, – вирішила Жоржина. – Ось лишень цей висип мине. Добре, що хоч не свербить, але виглядає жахливо».

Після сексу зі студентом аграрного училища на статевих органах дівчини з'явився якийсь підозрілий червоний висип, якого там раніше не спостерігалося.

«На подразнення не схоже. Може, це венерична хвороба? Цей сучий син міг чим завгодно мене нагородити!»

У школі в старших класах їх не рідко попереджали, що кращий засіб для захисту від інфекцій, які передаються статевим шляхом – це презервативи. Про це говорили на кожному уроці основ безпеки життєдіяльності. Але дівчина, очевидно, нехтувала порадами вчителя. Виховання культури безпеки було для неї не більше ніж нудною темою в зошиті.

Жоржина зітхнула й взялася шукати номер Віолети. Але не встигла вона натиснути на кнопку виклику, як телефон завібрував у її руці, залунала мелодія, і сенсорний екран проінформував, що вона має вхідний дзвінок від тієї самої подруги.

– Алло! – почулося в трубці. – Жоржино, це ти?

– Я, хто ж ще? – засміялася дівчина. – Ти що, вже хильнула?

– Ні, але відчуваю, що сьогодні буду пити, – почула вона відповідь. – Чому в тебе телефон був вимкнений? Я наче турбувалася й усе таке…

– Вимкнула, тому що Флоріан увесь день надзвонював. Я його кинула.

Запанувало напружене мовчання. Жоржина сподівалася, що після її слів буде бодай якась реакція. Але Віола мовчала, наче язика проковтнула.

– А ще я Теодора послала куди подалі. Він справжня наволоч. Навіть «Привіт» ніколи не скаже, а лише своє хамське: «Що?» – от тепер нехай горює й лікті собі кусає, що мене втратив.

– Ну, ти молодець! – нарешті відповіла Віолета. – Відразу двох поставила на місце.

– Спасибі тобі! Ти мене завжди підтримуєш.