Збігло літо

Боден Ніна

— Ти безсилий панікер, — сказала вона й так ткнула його під ребра, що він ледь не впав.

— Ти вважаєш, що немає причин для тривоги? — із запалом спитав Саймон.

— Принаймні немає причин панікувати.

— Я сам можу поїхати до Лондона і пошукати там свого дядька, — сказав Крішна. — І вам тоді не треба буде турбуватися про мене.

Ця безглузда пропозиція примирила Мері з Саймоном. Вони спантеличено глянули одне на одного. Крішна, видно, і не уявляв

собі всієї небезпеки, у якій він опинився. Коли йому намагалися пояснити, він лише позіхав з нудним виразом обличчя. Важко було зрозуміти, про що він думає, — якщо він узагалі про щось думав! Мабуть, він стільки натерпівся після того, як покинув Африку, вирішила Мері, що вже не реагував на навколишнє: він ніби заціпенів, і слова відскакували від нього, як горох від стінки.

— Самому тобі не можна їхати до Лондона, — заперечила Мері. — Ми тобі вже казали про це. Твій дядько не живе за тією адресою, яку ти назвав, отже там ти його не знайдеш. Адже ти не будеш блукати вулицями Лондона й шукати його. Тебе просто схоплять і посадять у тюрму.

Крішна не відповів. Мері помітила його неуважний погляд і зрозуміла, що він не слухає їх, — так іноді дивилася вона сама, коли їй говорили те, чого вона не хотіла чути. Тоді він одвернувся від них і простягнув руку до Ноакса.

— Не чіпай його, — попередила Мері, але було пізно. Він уже чухав кота за здоровим вухом.

Ноакс потягся, вигнув спину і почав вуркотіти, немов мотор.

Мері відчула в собі ревнощі.

— Якби він був здоровий, то не дозволив би лоскотати себе, — сказала вона.

— Жахливий у нього вигляд, — зазначив Саймон. — Ніби міллю поїдений. Ти певна, що твоя тітка впустить його в дім? Якщо вона така зла, то скаже те саме, що сказав ветеринар: його слід умертвити.

— Не знаю… — безпорадно відповіла Мері.

Їй спало на думку, що навіть справжня тітка Еліс може зреагувати так, як ветеринар. І не через те, що вона зла, а саме тому, що вона добра. Ветеринар сказав: «Іноді краще…»

— Він одужає, я знаю, — сказала вона.

— Він міг би побути тут, зі мною, — промовив Крішна. — В мене ніколи не було кота. Вдома у нас тільки собаки, та ще страусів тримаємо в своєму саду.

— І, звичайно, левів та тигрів, — пустила шпильку Мері й підморгнула Саймону.

— Ні, наш домашній зоопарк невеликий, — серйозно відповів Крішна. — А крім того, в Африці немає тигрів, хіба ти не знаєш? Зате в нас є малюк-леопард, кілька хамелеонів і страусів. Будь ласка, Мері, хай Ноакс залишиться тут. А то самому вночі так страшно.

Мері промовчала. Вона вже вирішила для себе, але не хотіла так легко здаватися.

— Гаразд, — нарешті сказала вона і в нагороду одержала таку широку й білозубу усмішку Крішни, що, здавалося, його обличчя розділилося надвоє. —

Але тільки на одну ніч, — додала вона. — А завтра буде видно.

Завтра… Це слово упало між ними, мов камінь у воду, від якого тільки кола пішли. Мері глянула на Саймона: той сидів, утупившись у простір невидющим поглядом.

— А куди я піду завтра, Саймоне? — запитав Крішна. — Коли приїздить твій дядько Хорейс?

У голосі його не відчувалося тривоги, просто йому було цікаво знати. Саймон глянув на його довірливе обличчя й глибоко зітхнув.

— Куди-небудь у надійне місце, де ти будеш у цілковитій безпеці. Завтра вранці я заберу тебе звідси.

Він сказав це таким спокійним і байдужим тоном, що в Мері аж перехопило подих. Оговтавшись, вона спитала:

— Отже, ти вже вирішив, куди? Чому ж тоді нам не кажеш?

Саймон подивився собі під ноги. З дірки парусинового черевика виглядав палець. Він поворушив ним, не спускаючи з нього очей, ніби то було найзахопливіше видовище в світі.

— Я сподівався, що придумаю щось краще. Розумієш, те місце, куди я хочу його відвести, в приватному володінні.

— Ти маєш на увазі, що стороннім туди вхід заборонено?

«Як це схоже на Саймона, — подумала Мері, — зважати на такі дрібниці».

Вгадавши її думки, він густо почервонів.

— І це, звичайно. Та головне, що, крім мене, про нього більше ніхто не знає. І я хотів би зберегти його в таємниці.

— Хороше місце, Саймоне? — поцікавився Крішна.

Саймон усе ще дивився на свій палець.

— Це найкраще місце в світі, — хрипким голосом відповів він.

Тоді часто-часто заморгав, ніби його застукали на чомусь безсоромному, ляснув себе по колінах і схопився з місця.

— Зустрічаємося завтра за чверть до дев’ятої на автобусній зупинці біля пірсу, — сказав він. — І треба взяти з собою харчів стільки, скільки донесемо.

Другого дня Мері встала дуже рано, щоб зробити напад на комору. Вона взяла кілька бляшанок консервів, буханку хліба, коробку яєць, відлила трішки бренді для Ноакса з дідусевих припасів у порожню пляшку з-під тонізуючого напою, що загвинчувалася пробкою. Усе це вона склала в дорожну сумку й сховала її в кущах біля воріт.

Коли тітка Еліс спустилася вниз, Мері спитала, чи можна, як і вчора, пообідати на березі.

Тітка Еліс дістала з комори половину вареної курки і взяла в руки ніж.

— Я можу все де з’їсти, — сказала Мері.

Тітка Еліс подивилася на неї, не випускаючи з рук ножа.

— Тут дуже багато, люба моя. А ощадливий, як відомо, не знає нестатків.

Вона весело розсміялася, бажаючи показати, що насправді їй аніскільки не шкода для Мері півкурки, якщо тільки вона з’їсть її.