Житейське море
Шрифт:
Іван. Що?
Кактус. Послідня сцена спочивальні готова, а Емілія без зубів.
Іван. Які зуби? При чому тут зуби?
Кактус. В Палагеї Осипівни були свої, хоч і цілі, та жовті зуби, а вона всі свої повиривала і вставила свіжі, білі. В першій сцені виняла зуби - десну давили - і вийшла, а хтось узяв зуби.
Усай, вбігає, до Кактуса.
– Зуби, зуби! Де зуби?
Кактус. Не знаю.
Усай. Жалування одбіраєш число в число, а не знаєш, де зуби? Шукай! (Кактус
За сценою, плаксивий голос. Де мої зуби? Хто пожартував, верніть мені мої зуби!
Крамарюк. Стривайте! Я якось спав на пароході, зуби випали, й собачка Палагеї Осипівни занесла під стіл.
Усай. Ідея! Біжить і ще на дверях кричить. Шукайте зуби в Амішки - може, собачка взяла? (Пішов.)
Іван. Ну, милий, я з тобою ще побалакаю. Завтра перебірайся у другу уборну..
Крамарюк. Чим же я винен?
Іван. Я тебе знаю - ти сприяв.
Кактус, у дверях.
– Іван Макарович, починаю.
Іван. А зуби?
Кактус. Є, є- Амішка гризла.
Іван. Грай тепер траґедію! А-а-а! Ввесь настрій пропав! (Пішов.)
Крамарюк, потім Райська.
Крамарюк. Пропав, і в мене настрій! Хвиля пішов вечеряти, а я тут жди; він повечеря сам, а я лягай голодний спати. От де настояща [90] траґедія. (Входить Райська.)
Райська. Іван Макарович на сцені, і я користуюсь, щоб побалакати з вами. (Починає плакати.) Я нещаснійша [91] женщина!
Крамарюк. Що робить, я нещаснійший мужчина.
90
– справжня, дійсна (моск.)
91
– найнещасливіша жінка (моск.)
Райська. Мужчина не може бути таким нещасним, як я.
Крамарюк. Який я мужчина? Я тепер гірше женщини; я [зітхає] без пола!
Райська. Не жартуйте, Степане Кузьмичу, в мене серце болить... Ви близький чоловік до Івана Макаровича, розкажіть йому моє горе, бо я не смію й попросити, щоб заступився.
Крамарюк. Що ж там сталось? Ви, справді, стривожені.
Райська, здержно хлипає.
– Уявіть собі: мій Альоша завів амури з удовою, купчихою Козодоєвою.
Крамарюк. Ах, шельма! Що ж вона - багата?
Райська. Багата, падлюка, щоб її чорт узяв з її багацтвом!
Крамарюк. Щасливий Альоша - вічний кусок хліба!
Райська. А я, а я? (Витирає сльози; спокійно.) Хто такий Альошка?
92
– недворянського роду, й сам собі не придбав дворянства, підпанок
Кактус. Тихо! Бога ради, тихо! Там траґедія, а ви тут кумедію ламаєте. [93] (Зника.)
Крамарюк. Тихо, тихо, Павлино Павлівно! Там траґедія - Отелло вбива Дездемону. Заспокойтесь.
Райська, хлипаючи.
– Я вже спокійна, я вже спокійна. (Витира очі.) Попросіть Івана Макаровича, щоб він сказав пару слів Альоші, Альоша його шанує, він його послуха! Подла тварь, жирна Матрьошка, не могла собі знайти пожарного - давай їй актора!
93
– граєте (погано) комедію (моск. фраза)
Крамарюк. А, принадно! Що не кажіть, а принадно! Альоша, знаєте, грає то королів, то вельмож, а пожарний... Що таке пожарний? Все життя таскається з кишкою. Порівняння не може бути... Ну, заспокойтесь! Я скажу Іванові Макаровичеві. Тільки треба, знаєте, вибрати підходящий настрій.
Райська, встає, бере за руку Крамарюка.
– Ви артист, ви благородний чоловік, у вас чула душа й серце, ви розумієте чужі страждання, як свої!...
Крамарюк. О, розумію, розумію.
Райська. Надіюся на ваше, добре, благородне серце! (Виходить.)
Крамарюк, а потім Кругляков.
Крамарюк. Ах, шельма Альошка! Виудив такого карася: до смерти забезпечений чоловік!... Трапляється людям щастя. (У дверях голова Круглякова.) А вам чого? Сюди заборонено ходить.
Кругляков. Кому?
Крамарюк. Всім незнайомим, а вас я перший раз бачу.
Кругляков. Так познайомимось: залізнодорожний чиновник - Кругляков.
Крамарюк. Дуже рад! Тільки я сьогодні вечеряти з вами не піду, мене вже закликано, а завтра з великою охотою.
Кругляков. Вечеряти? Я сам голодний лягаю спати - подла жінка все промотує на театр!... Скажіть мені, будьте ласкаві: тут не буває щовечора з квітками женщина: маленька, чорненька, кругленька, гарненька?
Крамарюк. Тут, милий, усякі бувають: і маленькі, і великі, і чорненькі, і біленькі, і гарненькі, і поганенькі, і кругленькі, і плескуваті. Кого ж ви шукаєте?