Жлобологія
Шрифт:
• Ніде й ніколи не говорити публічно, що ти насправді думаєш про сучукрліт, адже всі — в одній тусовці
• Роками (або ніколи) не бувати на Форумі видавців у Львові, але розповідати, що там нема нічого нового й цікавого, тому що все те саме є на Петрівці.
• Ставати гуру, експертом, opinion-maker’ом виступаючи на конференціях і круглих столах, по радіо і ТБ, дописуючи в усі офлайнові та он-лайнові ЗМІ, ведучи блог, може й не один, також відеоблог, і використовувати всі доступні можливості просування
• Створювати списки, що робити або що не робити і намагатися, щоб у списку завжди була кругла чи символічна кількість пунктів, тому списувати туди всіляку фігню.
P.S.
Не
Здавалося, що буде смішно, а вийшло дидактично і пафосно. Гидота.
Думаєте, хтось це буде читати? Тільки повні виродки, які не знають, на що вбити час.
Відчуваю, що перетворююся на жлобіху, розмовляючи на таку тему. Чи це тепер називається «гуру»? Здається, це те саме. Поговорімо краще про літературу і її критиків.
Раджу витратити ще трохи грошей і фотошопом створити жлобські образи всіх учасників вашого проекту. Тільки візьміть письмові дозволи, що ми не заперечуємо. Такий собі тест;).
Владислав Шерешевський. «Ой, Мао, Мао...», 2008 р.
Орест Лютий
Фото: Алекс Заклецький
Орест Лютий — професор антропології. Автор проекту «Лагідна українізація». Народився у лютому в м. Стрию. Закінчив «Львівську політехніку» і Віденські курси підвищення кваліфікації ім. 3. Фрейда. Засновник антитоталітарного музичного гурту «Сталін унт Гітлер капут» (2012). Все життя працює над романом і серією картин.
Про людей-жлоботварин
Жлоб — це тварина в людині. А оскільки кожна людина певною мірою тварина, то апріорі всі люди — жлоби. І я не виняток.
Про «матеріально-духовну сегрегацію»
Адже що робить людину людиною? Ті якості, які відрізняють її від тварини. Передусім здатність до самоосвіти, самовдосконалення, самопізнання. Для того, щоби втілювати їх у життя, людина має задіювати розум і волю. Всі вищезгадані якості лежать у площині проявів людського духу. Тому так зване «духовне» життя (вживаю термін «духовне» як найуживаніший і так чи інакше зрозумілий більшості) і робить людину людиною. Проте, закутий у морок фізичного тіла, дух постійно страждає, бо його гнітить недосконалість земного буття людини, яка мусить підтримувати своє матеріальне існування, заробляючи «на хліб щоденний» або просто задовольняючи певні фізіологічні потреби організму. Оцей одвічний конфлікт духу і матерії, душі та тіла знаходить висвітлення у моїй теорії «матеріально-духовної сегрегації».
Якщо коротко, то я для себе чітко поділяю людей на два основні ментальні та водночас психосоматичні типи: «людина земна» (або «homo terrenus») та «homo caelestis», або «людина небесна». У першого типу найяскравіше розвинені риси матеріального характеру, тобто «горизонтальна парадигма», у другого — риси, так би мовити, «духовного» штибу — «вертикальна парадигма».
Явище жлобства, безсумнівно, лежить у площині «горизонтальної парадигми». Одвічний філософський дискурс про взаємини «духу і матерії» я розв’язую у свій суб’єктивний спосіб, а саме: впродовж життя людина має пройти шлях від «homo terrenus» до «homo caelestis». Адже народжується вона створінням земним, залежним від матеріального буття, але завдяки існуванню «божественного імперативу» може приборкати в собі тваринні інстинкти і наблизитися до «висоти небес», тобто до тієї людини, якою задумав її Бог.
Величезна
Про людей-підробок
Жлоб — це людина-підробка. Воно може мати дві ноги, дві руки, голову, щось там казати, щось там пити, курити, жерти чи промовляти якісь сентенції, але це ще не означає, що воно — людина. Бо людина передусім мала б виконувати на цій землі якусь свою місію, від початку призначену їй Богом, бути «на своєму місці». Про таку людину кажуть: «Та це ж лікар (будівничий, артист, водій, кравець, поет, художник, агроном, мисливець, господиня, вчитель, юрист, банкір і т. ін. — необхідне підкреслити) від Бога!»
Якщо людина має професію і робить свою справу досконально, то вона вже не жлоб. Свідома натхненна праця — то єдина панацея від безпорадності земного шляху людини.
Як би пафосно не звучало, але основним життєвим завданням кожного є пошук власного «Я», власного призначення, власної місії. «Пізнай самого себе» — казав Сократ, «Шукаю людину» — вторив йому Діоген, «Знайти себе» — кажуть безліч розумних людей по всьому світі. Але на відміну від тих, хто переймається цим, кількість тих, кому до таких пошуків байдуже, незмірно більша. І ця переважна більшість жлобів лише удає з себе когось, ким насправді не є. Звідси увесь хаос і брехня. Приходжу, приміром, до стоматолога і кажу: «Запломбуйте мені зуба!». І я ж не знаю, що той стоматолог — зовсім не стоматолог, а радите автослюсар (бо геніально у нього виходить не зуби пломбувати, а машини ремонтувати). От він пломбує мені зуба, думаючи про свою «БМВ», а я й собі думаю про нього: «От жлоб’яра, не вміє анестезію правильно вколоти, живий нерв ще не задубів, а він по ньому свердлом лупить!». І це так... звичайний побутовий приклад. Та це не найстрашніше, набагато гірше, що саме у велику політику пруться люди, які не вміють нічого доброго і руками зробити... От де найбільше жлобів, або людей-підробок, які множать навколо себе хаос, брехню та облуду.
Гомо жлобалікус, або Глобалізована людська біомаса
Останні півтора століття людство активно плекає в собі жлоболюдину. Починаючи від філософів епохи просвітництва, а далі завдяки ідеям Гегеля, Маркса і Ніцше ми дісталися середини ХХ-го століття, коли Бог таки остаточно «вмер» у людині, зробивши її об’єктом експериментів різних тоталітарних ідеологій. Не кращий для людського духу й мислення є час нинішній, коли за відсутності тотальних війн, людству оголошено іншу війну — конс’юмеристську, споживацьку. Курс на тотальну глобалізацію світових ринків і плекання споживацької моделі існування призвели до того, що в світі катастрофічно зростає кількість біомаси — «гомо глобалікус», або, в нашому контексті можна сказати, «гомо жлобалікус».
Глобалізм і космополітичний конс’юмеризм намагаються стерти усі національні, ментальні, релігійні та культурологічні відмінності між людьми, виплекати так звану «людину світу», яка, відключивши власний інтелект, волю та розум, керуючись підказками засобів масової інформації «впевнено» йтиме по життю до «успіху».
Виникає питання: а хто цим усім керує? От питання, відповідь на яке можна шукати і знайти у різних мудрих книжках, а їх, на жаль, «гомо жлобалікус» не читає. Бо втратив навички до читання книжок, а проглядає лише стрічку подій у Фейсбуці (що висвічується на екрані його модного айфона).