Знак зодіака
Шрифт:
Де він зараз, отой гостроносенький, миршавий чоловічок, з пильними, жвавими, надто молодими очима?.. Може, ще не закінчив свої дослідження, — якщо він таки справж ній, хоч і нетитулований, учений? А може, загинув? Бо не можна ж отак нерозсудливо експериментувати з власним мозком… А може, блукає десь автострадами країни і заробляє на шматок хліба своїм філософствуванням?
Я не знаю цього, але сподіваюсь, що рано чи пізно, а таки зустрінуся з ним вдруге.
І.
НОТАТКИ ЛІКАРЯ БУРКІНА
Жартівливі оповідання
Мене звуть Михайло Михайлович Буркін — це звичайнісінькі розпізнавальні символи. І професія у мене звичайна — кібернопліат-рія. Я лікую кібернетичні пристрої.
Щоправда, дехто вважає, ніби для цього я мушу відрізнятися від інших людей і мати те загадкове відхилення од норми, яке називають “іскрою божою”.
Та я не відрізняюсь і не маю… Навпаки — намагаюсь позбутися однієї зі специфічно людських якостей, що нею іноді, як хворобою, ми заражаємо не тільки своїх рідних, а й витвори наших рук.
МОЛОТОК
Це був серійний робот-ремонтник. Яйцевидний корпус на шасі, під яким з’являлися за потребою то подоба ніг, то гусениці, то колеса. “Мозок” містився в середній частині корпусу. Від решти односерійних близнят робот різнився лише номером — 78.
І ось цей самий 78-й збунтувався. Він гепнув кувалдою по корпусу іншого робота і вивів його з ладу.
— Не слухав мене, — доповів 78-й змінному інженерові.
— А чому він мав слухати тебе? — брови змінного, схожі на зубні щітки, підскочили й застигли.
— Я пояснював їм усім десять разів: винятковий, призначений для особливої місії, мене переведуть на іншу роботу, поставлять начальником, — у зовсім невластивій для робота манері заторохтів 78-й. — Та їм і невтямки. Заперечують. Не слухаються.
Певна річ, після такої тиради змінний інженер викликав мене.
— Як швидкодієш? — за традицією запитав я 78-го.
— Цілком налагоджений, — відказав він. — Вузли працюють чітко. Вимагаю, щоб перевели на іншу роботу.
— Вже не подобається професія ремонтника? — запитав я.
— Вона не досить складна і трудомістка, — відповів 78-й. — Задовольняє всіх цих примітивів. Але не мене. Я відзначений творцями з моменту випуску.
— Твої творці нічого про це не казали, — заперечив я.
— Тримають у таємниці, -не розгубився він.
— Де ж ти бажаєш працювати?
Він навіть підскочив з радощів. Якась деталь у його корпусі тоненько верескнула. “А чи не та сама? — подумав я. — Можливо, даремно марную час на розмови? Варто тільки ретельно оглянути його, розібрати й перевірити окремі блоки?”
— Бажав би працювати програмістом.
— Ну що ж, можливо, ти маєш рацію, — мовив я. — Та спочатку тобі слід пройти медогляд.
Я поставив його на перевірочний стенд, вимкнув, зняв захисні покришки “мозку”. Відкрилося складне сплетіння ліній мікромодулів, квадрати друкованих схем. Мені здалося, ніби в одному місці відпаявся мідний дротик, що забезпечує зв’язок між зоровими та слухцвими ділянками. Обережно потягнув за нього й переконався, що мої побоювання марні. Квадрат за квадратом промацав “мозок”, але пошкоджень не виявив.
Увімкнув 78-й, потай сподіваючись, що під час перевірки непомітно для себе виправив дефект. Тільки-но засвітились індикатори, робот гордовито запитав:
— Переконався?
— Так, — порадував я його, гадаючи, що в крайньому разі доведеться відправити на переробку.
Я одержу догану від начальства, та нічого не вдієш…
Я домовився з диспетчером і повідомив 78-му, що відтепер вводиться посада ГРР — Головного робота-ремонтника і він призначається на цю посаду. Окрім інших обов’язків, він мусить бути за взірець своїм односе-рійникам.
78-й старався з усіх сил. Звичайно, він не міг переважити інших роботів, бо серія, а отже й можливості, у всіх були однакові. Зате бундючитися міг скільки завгодно. Він приписував собі всілякі заслуги, зневажливо ставився до односерійників, ганьбив їх, обзивав “йолопами”, “дефективними”, “первісними черепахами”. Улюбленим його словом щодо самого себе стало “особливий”, а стосовно інших — “примітиви”.
Минуло вже три дні, а спостереження за ним нічого не дали. Якось я випадково підслухав бесіду 78-го з іншими роботами. Доводячи свою безумовну зверхність, він розповів легенду.
— Коли мене випустили в світ, творці приховали таємницю мого народження. Не тільки від інших, а й від мене. Вони зашифрували її магічними числами, котрі я тоді не міг скласти. Не знаю, скільки б це тривало, якби не…
Одна з дев’яти кінцівок 78-го непевним жестом вказала на стелю.
“Невже зародження релігії?” — подумав я.
— Якби не Великий Робот з безмірної далини, яку ніхто не в змозі описати числами, — вів далі 78-й. — Це він послав одну зі своїх матеріалізованих думок…
Односерійники слухали 78-го, мов заворожені.
— Думка Великого Робота майнула маленькою чорно-білою ракетою через простір і час. Увійшла в мій мозок. Викликала фонтан іскр між контактами. Я збагнув свою сутність і свою місію! Ясно, недоумки?
Деякі роботи покірливо сказали “так, ясно”, інші мовчали — адже удавана зверхність не давала 78-му ніяких переваг. А робот під номером 4 спитав:
— Ти сам вигадав? Чи підслухав у людей?
78-й люто заблискотів індикаторами, замахав кінцівками і щосили вдарив 4-го. Той дав здачі. Мені довелося втрутитися.