Знедолені
Шрифт:
– Пане мер, – сказав фламандець, – я маю те, що вам треба. Мого білого коника. Ви, певне, бачили, як він біжить. Його хотіли були привчити до сідла. Де там! Він хвицався і скидав усіх на землю. Не знали, що й робити з ним. Тоді я купив його і став запрягати в кабріолет. Цього він якраз і хотів. Не треба було взагалі сідати йому на спину. Сідла він не терпить. У кожного свої вподобання; один воліє тягти, інший – носити.
– І він пробіжить двадцять льє?
– Пробіжить! І менше, ніж за вісім годин… Але за кількох умов.
– Яких саме?
– По-перше, напівдорозі ви дасте йому годину перепочити;
– Гаразд.
– По-друге… Ви вмієте правувати конем, пане мер?
– Умію.
– Отже, друга умова: ви поїдете сам-один і без багажу, щоб не перевантажувати коня.
– Я згоден.
– Я візьму з вас по тридцять франків за добу. Враховуючи дні простою. Корм коневі – за ваш рахунок.
Мадлен поклав на стіл три наполеондори.
– Ось вам плата за два дні вперед, – сказав він. – Я згоден.
– І ще одне: для такої подорожі кабріолет буде заважкий. Доведеться вам, пане мер, погодитися на маленький тильбюрі.
– Я згоден.
– Він легенький, але відкритий.
– Мені байдуже.
– Ви не забули, що зараз зима?
Мадлен промовчав.
– Що буде холодно й може полити дощ? – провадив дядечко Скофлер.
Мадлен підвів голову і сказав:
– Тильбюрі й кінь мають стояти біля моїх дверей завтра о пів на п’яту ранку.
– Домовилися, – відповів Скофлер. І з удавано байдужим виглядом запитав: – Але ж ви досі не сказали, куди їдете. Куди ви зібралися, пане мер?
Від самого початку розмови фламандець тільки про це й думав, але чомусь не наважувався спитати.
– У вашого коня міцні передні ноги? – поцікавився Мадлен.
– Атож, пане мер. Тільки ви його трохи притримуйте на спусках. Там багато спусків, куди ви їдете?
– Не забудьте: рівно о пів на п’яту біля моїх дверей, – сказав Мадлен і вийшов.
Фламандець залишився ні в сих ні в тих, як він потім сам розповідав.
Через дві-три хвилини двері відчинились. Це був знову мер.
– Добродію Скофлер, в яку суму оцінюєте ви коня й тильбюрі, що їх даєте мені в найми? – запитав він.
– А ви що, хочете їх у мене купити?
– Ні, але про всяк випадок я хочу забезпечити вам їхню вартість. Коли я повернуся, ви віддасте мені гроші. То скільки, ви вважаєте, коштує ваш кабріолет і кінь?
– П’ятсот франків, пане мер.
– Ось гроші.
Мадлен поклав на стіл банкноту й вийшов.
Фламандець покликав дружину, розповів їй про все, і вони стали вгадувати, куди поїде мер. «У Париж», – сказала жінка. «Не думаю», – відповів чоловік. Мадлен забув на каміні аркуш зі своїми цифрами. Фламандець заходився вивчати їх. «П’ять, шість і вісім з половиною?» – Раптом він обернувся до жінки. – Я знаю, куди він їде! Від нашого міста п’ять льє до Едена, шість – від Едена до Сен-Поля й вісім із половиною від Сен-Поля до Арраса. Він їде в Аррас.
Тим часом Мадлен повернувся додому.
Він піднявся у своє помешкання, й уже о пів на дев’яту в нього погасло світло. Воротарка фабрики, яка була також служницею Мадлена, сказала касирові, коли той ішов до себе:
– Чи пан мер не захворів? Вигляд у нього був якийсь дивний.
Касир
Відблиск на стіні виднівся й тепер, але вже блідий і нерухомий, як від лампи або свічки. Вікно лишалося розчинене, мабуть, воно й не зачинялось.
3. Буря в душі
Читач, безперечно, здогадався, що Мадлен був не хто інший, як Жан Вальжан.
Ми вже знаємо, що після пригоди з малим Жерве він різко перемінився і став тією людиною, яку хотів зробити з нього єпископ. Це була навіть не переміна, а цілковите перетворення.
Йому пощастило зникнути, він продав єпископове срібло, залишивши собі тільки свічники на згадку, він ходив від міста до міста, перетнув Францію, прийшов у Монтрей-Приморський, зробив те, що ми вже знаємо, зумів стати невидимим, і відтоді, влаштувавшись у Монтреї-Приморському, щасливий усвідомлювати, що друга половина його життя спокутує першу, він мав перед собою тільки дві мети: приховати своє справжнє ім’я і жити як праведник. Тобто відійти від людей і повернутись до Бога.
Ці дві мети так тісно переплітались у свідомості Жана Вальжана, що часто зливалися в одну. Вони визначали всі його найдрібніші вчинки, радячи йому робити одне й те саме: триматися в тіні, бути простим і добрим. Іноді, одначе, вони вступали між собою в суперечність. У таких випадках, як ми бачили, чоловік, відомий у Монтреї-Приморському та всій окрузі як пан Мадлен, не вагався принести свою безпеку в жертву своїй доброчесності. Саме тому, всупереч будь-якій обачливості, він зберігав єпископові свічники, носив по ньому жалобу, розпитував усіх малих савоярів, що проходили через місто, наводив довідки про своїх родичів у Фаверолі і врятував життя старому Фошлеванові, незважаючи на підступні натяки Жавера.
Одначе ніколи досі дві мети, які визначили життя бідолашного чоловіка, про чиє страдницьке життя ми розповідаємо, не вступали між собою в таку непримиренну боротьбу. В ту саму мить, коли з Жаверових уст прозвучало ім’я, що його він глибоко поховав у своїй свідомості, йому аж голова пішла обертом; вражений зловісним лукавством долі, він схилився перед нею, як хилиться дуб під натиском вітру. Коли він слухав Жавера, першою його думкою було негайно піти й виказати себе, визволити того Шанматьє з в’язниці й сісти туди самому. Це відчуття було таке гостре, немов його різонули ножем, потім воно минуло, і він сказав собі: «Побачимо!» Він придушив у собі перший порив великодушного героїзму.
Черный Маг Императора 13
13. Черный маг императора
Фантастика:
попаданцы
аниме
сказочная фантастика
фэнтези
рейтинг книги
Адептус Астартес: Омнибус. Том I
Warhammer 40000
Фантастика:
боевая фантастика
рейтинг книги

Лекарь для захватчика
Фантастика:
попаданцы
историческое фэнтези
фэнтези
рейтинг книги
Энциклопедия лекарственных растений. Том 1.
Научно-образовательная:
медицина
рейтинг книги
