Зруйновані зорі
Шрифт:
На мій подив, Юрій не виправдовувався, що також був змушений прислухатися до волі більшості. Натомість він сказав:
— Ми постараємося виправити свою помилку, звільнивши решту людських світів.
— А може, поділимося? — чи то жартома, чи то всерйоз запропонував Дюбарі. — Ми вже викликали з Туманності Андромеди флот, оснащений найсучаснішим озброєнням.
Ворушинський байдуже знизав плечима.
— Особисто для мене не має принципового значення, хто звільнить ці планети — ми чи ви. Головне, швидше очистити їх від чужинців, повернути людям свободу.
— То ви згодні діяти спільно?
— Звісно, згодні. Але тільки на рівних.
Дюбарі кивнув.
— Умови прийняті й обговоренню не підлягають. Проте у мене склалося враження, що ви маєте проблеми з особовим складом.
— Якщо під проблемами ви маєте на увазі наш вік, то з цим вам доведеться змиритися. Хочете допомогти нам людьми? Будь ласка, ми не заперечуємо. Нехай уряди планет Співдружності дозволять нам провести набір добровольців з числа старшокласників і слухачів молодших курсів військових академій.
Дюбарі розгублено похитав головою.
— Ні, це вже занадто для моїх сивин. Світ остаточно збожеволів. Армія, що цілком складається з дітей…
— Проте боєздатна армія, — зазначив Ворушинський. — Ви самі це бачили.
— У тім-то й річ, що бачив. І досі не можу повірити власним очам. Ми, старики, були твердо переконані, що без нас молодь не здатна й кроку ступити у вірному напрямку, а зараз маємо на свою голову планету, де всім порядкують підлітки. Якийсь юнацький шовінізм, далебі!.. До речі, колеґо, коли ви маєте намір випустити наших людей?
— Вони вже вільні. Нещодавно їх відпустили і, як годиться, вибачились і пояснили, що це був просто превентивний захід. Вони так старанно розшукували ґрупу коммодора Матусевича, що могли зашкодити нашим планам.
Ми з Анн-Марі спантеличено перезирнулися. Помітивши це, Дюбарі пояснив:
— Розумієте, яка тут справа. Розсекретили не лише вас і ваших підопічних. Відразу після приходу до влади царя Павла були схоплені всі наші аґенти на Новоросії. Всі до єдиного — уявіть собі! Як вам подобається такий дружній акт з боку союзників?
Нічого відповісти я не встиг, оскільки наступної секунди до кают-компанії забігла Рашель.
— Тату! — радісно вигукнула вона, але тут побачила Дюбарі, різко загальмувала й віддала честь: — Адмірале-фельдмаршале!
— Вільно, мічмане… гм, лейтенанте-командоре. — Він підвівся з крісла, підійшов до неї і зміряв її пильним поглядом. — Ну, і що ви скажете на своє виправдання? Як поясните неявку в штаб?
Усупереч моїм очікуванням, Рашель не стала виправдовуватися.
— Я не маю прийнятних пояснень, адмірале, — просто відповіла вона. — Визнаю, що серйозно завинила, але не шкодую про це. З цього моменту я складаю з себе повноваження капітана трофейного крейсера „Нахімов“, який, за домовленістю з командуванням флоту Новоросії, переходить у власність ВКС Землі. — Тут донька зняла з коміра лейткомівські значки й простягла їх Дюбарі. — Відповідно, я припиняю своє тимчасове перебування в званні лейтенант-командора й повертаюся до постійного мічманського.
Адмірал узяв значки, глянув на них, потім знову на Рашель.
— А чому ви не посилаєтеся на перший параґраф статуту?
— Бо на нього посилаються всі, кому не ліньки.
— Чистісінька правда. Згідно зі статистикою кожен третій порушник обґрунтовує свої самовільні вчинки саме цим параґрафом. Проте ваш випадок — саме той, коли таке обґрунтування доречне. Ви ж розуміли, що ваше прибуття в штаб автоматично позбавить вас можливості приєднатися до новоросійського флоту й узяти участь у битві?
— Так точно. Мене б не відпустили.
— А тим часом від контр-адмірала Корейко й капітана Кисельова вам було відомо, що в них кожен командир на вагу золота.
— Так.
— Скільки ворожих кораблів знищив ваш крейсер?
Дочка зам’ялася.
— Я не знаю, адмірале. Треба подивитися бортові записи.
— Як це не знаєте? — здивовано звів брови Дюбарі. — Це ж був ваш перший бій як капітана. Невже ви не рахували?
— Спочатку рахувала, але потім збилася.
— Отже, їх було чимало?
— Ну… так.
— Більше сотні?
— Так, більше, — впевнено відповіла донька.
— Більше двохсот?
— Точно не скажу, адмірале. Але можливо.
— І як ви оцінюєте свій внесок у загальну перемогу?
— Я вважаю, моя допомога була не зайвою. Проте флот міг цілком обійтися й без мене.
Дюбарі в задумі пройшовся кімнатою.
— Ну, припустімо, я відправлю вас у відставку. Хоча зазначу, що це не зовсім у моїй компетенції, це справа земного Ґенштабу. Проте припустімо, що я скористаюся своїм правом голови Об’єднаного Комітету. Як ви гадаєте, що буде далі? А станеться от що: присутній тут адмірал Ворушинський негайно запропонує вам вступити на службу до новоросійського флоту як мінімум у званні капітана третього ранґу, а найпевніше, другого.
— Першого, — озвався Юрій. — Я дам їй бриґаду!
— Бачте, вас сватають на бриґадира. Але… — Дюбарі зробив виразну паузу й посварив її пальцем, — нічого у вас не вийде, мадемуазель. Ви залишаєтеся земним мічманом і командиром крейсера „Нахімов“, який усе ще перебуває в оперативному підпорядкуванні Військово-Космічного Флоту Новоросії. Якщо адмірал Ворушинський поставить вас на чолі бриґади, то ви зможете надіти капітанські орли. А поки носіть це, — він повернув їй значки, — лейтенанте-командоре Леблан.
Рашель хвацько козирнула.
— Слухаюся!
Сяючи від гордості, дочка повернула в петлиці лейткомівські значки. Потім кинула на мене жадібний погляд і після певних вагань звернулася до Дюбарі:
— Адмірале-фельдмаршале! Прошу дозволу на нестатутний вчинок у вашій присутності.
Він добродушно всміхнувся.
— Дозволяю.
Тоді Рашель підступила до мене і, не соромлячись сторонніх, міцно мене обійняла.
— Татусю! Я так за тебе хвилювалася…