100 чарівних казок світу
Шрифт:
Закричала лиха королева страшним голосом і впала мертва.
Бременські музики
Жив на світі мірошник, і був у нього віслюк, розумний і сильний. Довго працював віслюк на млині й постарів. Господар побачив, що віслюк більше працювати не може, і вигнав його з дому. «Піду-но я до міста Бремена і стану вуличним музикою», – подумав віслюк.
Так він і вчинив.
Іде віслюк і кричить по-віслючому. Коли бачить: лежить на дорозі мисливський
– Що з тобою, собако? – питає віслюк.
– О, віслюче, пожалій мене! – каже собака. – Жив я в одного мисливця, а тепер постарів, для полювання більше не годжусь, і задумав господар убити мене. От я й утік від нього.
– Ходімо зі мною до Бремена, – відповідає віслюк, – будемо вуличними музиками. Гавкаєш ти голосно, будеш співати й у барабан бити, а я співатиму й на гітарі гратиму.
– Що ж, – каже собака, – ходімо.
Віслюки іде – кричить по-віслючому, собака йде – гавкає по-собачому. Коли бачать: сидить на дорозі кіт.
– Чого ти такий невеселий? – питає собака.
– О, пожалійте мене, віслюче й собако! – каже кіт. – Жив я у своєї хазяйки, ловив щурів і мишей. А тепер от старий став, зуби притупились. А хазяйка задумала втопити мене. Я й утік. Як тепер прохарчуватися, не знаю.
– Ходімо з нами, коте, до міста Бремена, будемо вуличними музиками. Голос у тебе гарний, ти будеш співати й на скрипці грати, собака – співати й у барабан бити, а я співатиму й на гітарі гратиму.
– Що ж, – каже кіт, – ходімо.
Віслюк іде – кричить по-віслючому, собака йде – гавкає по-собачому, кіт іде – нявкає по-котячому.
Коли бачать: сидить на воротях півень і кричить на все горло:
– Ку-ку-рі-ку!
– Чого ти кричиш? – питає віслюк.
– О, пожалійте ви мене, віслюче, собако й коте, – каже півень. – Завтра до моїх господарів приїдуть гості, а мене хочуть зарізати і зварити для них суп. Що мені робити?
– Ходімо, півнику, з нами до Бремена – будемо вуличними музиками. Голос у тебе добрий, ти будеш співати і на балалайці грати, кіт буде співати й на скрипці грати, собака – співати й у барабан бити, а я співатиму й на гітарі гратиму.
– Що ж, – каже півень, – ходімо.
Віслюк іде – кричить по-віслючому, собака йде – гавкає по-собачому, кіт іде – нявкає по-котячому, півень іде – кукурікає.
Довго йшли, і настала ніч. Віслюк і собака лягли під великим дубом, кіт сів на гілку, а півень злетів на верхівку дерева й почав дивитися на всі боки. Дивився, дивився й побачив, що недалеко вогник.
– Вогник! – кричить півень.
Віслюк каже:
– Треба дізнатися, що то за вогник. Може, поблизу дім стоїть.
Собака каже:
– Може, в цьому домі м'ясо є. Я б поїв.
Кіт каже:
– Може, в цьому домі молоко є. Я б попив.
А півень каже:
– Може,
Устали вони й пішли на вогник.
Вийшли на галявину, а на галявині дім стоїть, і віконце в ньому світиться.
Віслюк зазирнув у віконце.
– Що ти там бачиш, віслюче? – питає півень.
– Сидять за столом розбійники, їдять і п'ють, – відповідає віслюк.
– Ох як їсти хочеться! – сказав собака.
– Ох як пити хочеться! – сказав кіт.
– Як би нам розбійників із будинку вигнати? – сказав півень.
Думали вони, думали і нарешті придумали.
Віслюк поставив передні ноги на підвіконня, собака заліз на спину віслюкові, кіт скочив на спину собаці, а півень злетів на голову котові. І вони разом закричали: віслюк – по-віслючому, собака – по-собачому, кіт – по-котячому, а півень закукурікав. Ввалилися вони через вікно в кімнату, розбійники злякались і втекли в ліс.
Віслюк, собака, кіт і півень сіли за стіл і взялися до їжі, а тоді спати лягли. Віслюк улігся у дворі на сіні, собака – перед дверима, кіт згорнувся клубком на печі, а півень злетів на ворота.
Побачили розбійники з лісу, що вогник у будинку згас, і послали одного з них подивитися, що сталось.
Зайшов розбійник на кухню, бачить – на печі два вогники горять.
«Напевно, це жарини, – подумав розбійник. – Зараз скіпку запалю».
Тицьнув він скіпкою, а то був не вогник, а котяче око. Кіт підскочив, запирхав, зашипів і як дряпнув розбійника лапою!
Розбійник кинувся до дверей, а тут його собака за ногу схопив.
Розбійник вискочив у двір, а тут його віслюк копитом брикнув.
Розбійник побіг за ворота, а півень як закричить:
– Ку-ку-рі-ку!
Ледве-ледве прибіг переляканий розбійник до своїх товаришів і кричить:
– Лихо! У нашому домі поселилися страшні велетні. Один мені в обличчя вчепився, інший ножем ногу порізав, третій по спині дубцем стукнув, а четвертий кричав услід: «Тримай злодія!»
– Треба швидше тікати звідси! – вирішили розбійники.
І пішли з того лісу назавжди.
А бременські музики – віслюк, собака, кіт і півень – залишилися жити в їхньому будинку.
Біла змія
Давним-давно жив мудрий король. Не було на світі нічого, що від нього сховалося б. Подейкували про дивний його звичай: щодня по обіді він випроваджував усіх, хто ділив з ним трапезу, і надійний слуга приносив йому особливу, ні на що не схожу, страву.
Одного разу слуга не зміг побороти цікавість, адже навіть він не знав, що їсть король, залишаючись на самоті, і потай від усіх зазирнув під кришку. Побачивши під нею білу змію, не втримався і відкусив од неї шматочок. З тієї хвилини він почав розуміти мову тварин.