1q84. книга ІІІ
Шрифт:
Учителька зціпила пальці обох рук і на хвилину задумалася.
— Можливо, дружили. Але я сама нічого такого не бачила й не чула. Тільки одне можу сказати: важко повірити, що хто-небудь у тому класі міг подружитися з Аомаме-сан. Може, Тенґо-кун подав їй руку. Бо мав добре серце й почуття відповідальності. Та навіть якщо таке й сталося, Аомаме-сан, напевне, легко не відкрила йому своєї душі. Як устриця, що приліпилася до кам'яної брили.
Учителька на мить замовкла, а тоді додала:
— Дуже шкода, що більше нічого не можу сказати. Однак
— Якби Тенґо-сан й Аомаме-сан подружилися, то це, напевне, знайшло б великий відгук у класі й ви про це почули б, правда?
Учителька кивнула.
— Нетерпимість була з обох боків.
— Розмова з вами стане мені у великій пригоді, — подякував Усікава.
— Було б добре, якби історія з Аомаме-сан не зашкодила наданню фінансової допомоги Тенґо-санові, — занепокоєно сказала вчителька. — За те, що в класі виникла така проблема, відповідаю я, класний керівник. Ні Тенґо-кун, ні Аомаме-сан ні в чому не винні.
Усікава хитнув головою.
— Не турбуйтеся. Я лише перевіряю факти, які стосуються згаданого художнього твору. Бо, як вам відомо, релігійні питання, що й казати, складні. Кавана-сан має великий талант і невдовзі прославиться.
Почувши це, вчителька задоволено всміхнулася. В її маленьких зіницях щось спалахнуло і яскраво засвітилося, немов льодовик у звивинах далеких гір. «Вона згадує тогочасного Тенґо, — подумав Усікава. — Те, що сталося двадцять років тому, мабуть, видається їй вчорашньою подією».
Очікуючи недалеко від шкільних воріт автобуса до станції Цуданума, Усікава згадував учителів власної початкової школи. Чи пам'ятають вони про нього? Якщо й пам'ятають, то навряд чи від такої згадки в них привітно світяться очі.
З'ясовані факти наближали Усікаву до того, чого він гіпотетично сподівався. Тенґо був у класі найздібнішим учнем. Мав добру репутацію. Аомаме почувалася самотньою, знехтуваною усім класом. Там Тенґо й Аомаме майже не могли подружитися. Різко відрізнялися своїм становищем. У п'ятому класі Аомаме переїхала з Ітікави й перейшла в іншу початкову школу. Зв'язок між ними обірвався.
Якщо шукати щось спільне в їхньому тодішньому житті, то це лише те, що вони всупереч власній волі мусили слухатися батьківських наказів. Хоча навертання у свою віру й збирання абонентної плати — різні цілі, батьки силоміць водили їх із собою по місту. В класі вони посідали цілковито різне становище. Однак обоє, здається, однаково почувалися самотніми й так само сильно прагли чогось.Чогось, що прийняло б їх без жодних застережень і міцно пригорнуло б до себе. Усікава уявляв собі їхній душевній стан. Бо в певному розумінні сам відчував те саме.
«Так от, — думав Усікава, згорнувши руки на грудях і сидячи у швидкісній електричці, що прямувала з Цудануми до Токіо, — що, власне, маю робити? Я виявив кілька ланок зв'язку між Тенґо й Аомаме. Цікавого зв'язку. Та, на жаль, поки що це
Переді мною висока кам'яна стіна. В ній троє дверей. Якісь одні треба вибрати. На кожних дверях свій напис. На перших — „Тенґо“, на других — „Аомаме“, а на третіх — „Господиня садиби в Адзабу“. Аомаме зникла буквально як дим. Жодного сліду не залишила. „Садиба плакучих верб“ охороняється, немов банківський сейф. До неї не можна дістатися. А коли так, то залишаються тільки одні двері.
Тепер доведеться стежити за Тенґо, — міркував він. — Нема іншого вибору. Прекрасний приклад застосування методу виключення. Вартий того, щоб у вигляді гарненької брошури роздавати перехожим. Мовляв, панове, це — метод виключення!
Тенґо-кун — зроду симпатичний юнак. Математик і письменник. Чемпіон із дзюдо й улюбленець учительки початкової школи. Поки що тільки через нього можна розплутати увесь клубок.Страшенно заплутаний клубок. Щораз незрозуміліший. Здається, мозок перетворюється на тофу, що стало непридатним для споживання.
А як справи у самого Тенґо-куна? Він бачить загальну картину? Та ні, напевне, не бачить». На думку Усікави, Тенґо повторно використовує метод спроб і помилок і, здається, ходить різними кружними шляхами. «Може, й він натикається то тут, то там на глухі кути й подумки будує різні гіпотези. Однак Тенґо-кун — вроджений математик. Навчився складати докупи картинку-загадку. І як учасник справи, напевне, має у своєму розпорядженні більше, ніж я, складових частин.
Наразі слідкуватиму за поведінкою Тенґо Кавани, — вирішив Усікава. — Може, він кудисьмене приведе. Як пощастить, то й до місця, де переховується Аомаме». Причепитися до чогось, як риба-причепа — це була найсильніша сторона Усікави. Якщо він так вирішив, то вже ніхто не міг його струсити.
Надумавши саме так робити, Усікава заплющив очі й вимкнув мислення. «Трохи посплю. Сьогодні обійшов дві жалюгідні початкові школи префектури Тіба й, зустрівшись, порозмовляв з двома жінками середнього віку: вродливою заступницею директора й клишоногою вчителькою. Треба дати відпочити нервовій системі». Незабаром його велика сплюснута голова почала повільно гойдатися вгору-вниз у такт з похитуванням вагона електрички, немов велика, людського зросту, лялька в балагані, яка викидає з рота нещасливі пророцтва.
Вагон не був порожнім, але ніхто з пасажирів не збирався сідати поруч з Усікавою.
Розділ 11
(про Аомаме)
Позбавлений логіки й сердечності
У вівторок зранку Аомаме заготовила Тамару записку про те, що знову приходив чоловік, який назвався збирачем абонентної плати «NHK». Що настирливо стукав у двері й гучно насміхався й осуджував її (або мешканця цієї квартири на прізвище Такаї). В його поведінці вона вбачала щось надмірне й неприродне. Можливо, треба серйозно його остерігатися.