20 000 льє під водою
Шрифт:
Та й було чого хвилюватися! Спостереження натуралістів показали, що в природі відбувається рух справа наліво. Небесні світила та їхні супутники рухаються своєю орбітою зі сходу на захід. Людина більше послуговується правою, аніж лівою рукою, отже і всі інструменти, прилади, східці, замки, пружини годинників і все інше пристосовані до руху справа наліво. Природа, підвладна цьому законові, так закручувала й мушлі. Закрутки мушлі йдуть справа наліво, а коли трапляється мушля-лівачка, знавці цінують її на вагу золота.
Отож
Я крикнув з відчаю. Консель метнувся до моєї рушниці й націлився в дикуна, що розмахував пращею метрів за десять од нас. Я хотів зупинити Конселя, але він уже вистрілив, і куля розбила браслет із амулетів на папуасовій руці.
— Конселю! — гукнув я. — Конселю!
— Невже пан професор не бачив, що цей канібал перший напав на нас?
— Мушля не варта людського життя, — сказав я.
— О, негідник! — кричав Консель. — Ліпше б він розтрощив мені плече.
Консель казав щиро, та мені плече його було дорожче за мушлю. За тих кілька хвилин, що ми побивалися над розбитою мушлею, становище раптом змінилося. Десь із двадцять пірог оточили «Наутілус». Ці піроги — не що інше, як видовбані із стовбурів велетенських дерев довгі й вузькі човни, — дуже швидко плавали й завдяки поплавкам на кінцях бамбукової жердини стійко трималися на поверхні води. Пірогами вправно керували спритні напівголі веслярі, і я тривожно стежив, як вони підпливали до «Наутілуса».
Папуасам, певно, вже доводилося спілкуватись із європейцями і бачити їхні судна. Та що вони могли думати, дивлячись на захрясле в протоці довге металеве веретено, без щогл, без димарів? Нічого доброго, бо вони спершу трималися на значній віддалі од «Наутілуса». Проте, бачивши, що судно не рухається, тубільці мало-помалу осміліли й тепер добирали способу познайомитися з ним ближче. Та саме цьому знайомству й належало запобігти. Наші рушниці, що стріляли безгучно, не могли налякати тубільців, які зважали тільки на гримку зброю. Буря без громового гуркоту менше лякає людей, хоча небезпечна блискавка, а не грім.
Піроги підпливли до самісінького «Наутілуса», і на палубу густо посипалися стріли.
— Сто чортів! Справжній град! — сказав Консель. — Та ще, чого доброго, отруєний град!
— Треба попередити капітана Немо! — крикнув я, спускаючись у люк.
Я кинувся до салону. Там не було нікого. Я наважився постукати в двері капітанової каюти.
— Заходьте, — відповіли мені. Я ввійшов і застав капітана за якимись обчисленнями. Перед ним лежав папір, списаний іксами та іншими алгебраїчними знаками.
— Я потурбував вас? — запитався я з чемності.
— Авжеж, пане Аронаксе, — відповів капітан, — та, сподіваюся, ви маєте на те поважні підстави?
— Дуже
— А-а! — спокійно мовив капітан. — Вони припливли в пірогах?
— Так, капітане!
— Ну, що ж! Треба зачинити люка.
— Звичайно! І я прийшов вам сказати…
— Це найлегше, — мовив капітан Немо. І, натиснувши кнопку електричного дзвоника, він передав наказ у кубрик команди.
— Та й по всьому, пане професоре, — сказав він. — Човен на місці, люк зачинений. Сподіваюсь, ви не боїтеся, що ті добродії проб'ють обшивку, якої не змогли пробити ядра вашого фрегата?
— Ні, капітане, але є інша загроза.
— Яка, пане професоре?
— Завтра о цій же порі доведеться відчинити люк — поновити повітря…
— Безперечно, пане професоре, адже наше судно дихає на кшталт китоподібних.
— Якщо папуаси захоплять палубу, вони відчиненим люком проникнуть у судно. Що їх утримує?
— А ви гадаєте, пане професоре, що вони вилізуть на борт?
— Я того певен.
— Нехай собі вилазять. Я не бачу причини втримувати їх. Власне, папуаси — жалюгідні бідолахи, і мені не хочеться, щоб мої відвідини острова Гвебороар коштували життя хоч би одному з цих сердег!
По цій розмові я хотів був вийти, але капітан Немо попросив мене сісти поруч. Він із цікавістю розпитував про наші мандрівки на острів, про полювання і, здавалося, ніяк не міг збагнути канадцевої охоти до м'яса. Потому розмова звернула на інше, і хай капітан Немо був, як і завжди, не дуже відвертий, проте видавався він люб'язнішим.
Ми говорили про становище «Наутілуса», що сів на мілину в тій самій протоці, де мало не зазнала катастрофи експедиція Дюмона-Дюрвіля.
— Цей Дюрвіль — один із ваших великих моряків, — сказав капітан, — один із ваших найосвіченіших мореплавців. Це французький капітан Кук! Безталанний вчений! Подолати льодові затори Південного полюса, пройти між коралових рифів Океанії, уникнути людожерів Тихоокеанських островів, — щоб безглуздо загинути в залізничній катастрофі! Коли цей мужній чоловік міг в останню мить думати, уявіть собі, що він пережив!
Голос капітана Немо забринів хвилюванням, і це робило йому честь.
Потім із картою в руках ми простежили шляхи всіх навколосвітніх мандрів французького мореплавця, його подвійну спробу проникнути до Південного полюса, спробу, що скінчилася відкриттям земель Аделі та Луї-Філіппа, і, нарешті, розглянули його гідрографічні праці про головніші острови Океанії.
— Те, що зробив ваш Дюрвіль на поверхні морів, — сказав капітан Немо, — я повторив у океанових глибинах із більшою точністю й меншою затратою сил. «Астролябія» та «Зеле», що ними зчаста гралися урагани, не можуть рівнятися до «Наутілуса», справжньої підводної фортеці зі спокійним робочим кабінетом.