20 000 льє під водою
Шрифт:
Включивши Румкорфові прилади, ми пішли повз коралові рифи, що тільки почали формуватися і з бігом часу мали звестися кораловим пасмом. Уздовж нашого шляху — непролазні хащі, сплетені між собою гіллям, укритим зірочками з білим промінням. Тільки на відміну від земних, коралові дерева, причепившись до скель, росли згори донизу.
Світло наших ламп, яскріючи живими барвами на коралових гілках, творило чудові ефекти. Здавалося, ніби це сплющене й циліндричне віття хитається під збуреною водою. І мені хотілося зірвати свіжі, облямовані тендітними мацаками віночки, що ось тільки розвилися або тільки-тільки розпукувалися.
Мені випала нагода побачити рідкісний взірець цих камінних тварин. Квітка з живого каменю не поступалася перед коралами, що їх здобувають у Середземному морі біля французьких, італійських та африканських берегів. Вона яскравою живою барвою виправдує назву «кривава квітка» або «кривава піна». Так називають ювеліри свої найкоштовніші коралові вироби. Вартість кілограма таких коралів сягає п'ятсот франків, а тутешні води заховують у собі скарби, яких не спромоглися б вичерпати всі коралошукачі світу. Ця коштовна речовина, часто зростаючись із іншими поліпами, становить кораловий масив.
Незабаром кущі погустішали, коралові дерева стали вищі. Перед нами розлягався справжній скам'янілий гай, довгі галереї химерної архітектури. Капітан Немо перший ступив під хмуре склепіння галереї, схилом якої ми спустилися на глибину ста метрів. Світло наших ламп вряди-годи падало на червону шорстку поверхню коралових аркад і складало чарівне враження, фарбуючи червоним вогнем шпичаки, що звисали зі склепіння, мовби торочки коштовної люстри. Поміж кораловими кущами я бачив багато інших, не менш дивовижних, поліпів; серед них — меліти, іриси з суглобистими розгалуженнями, коралові мички, зелені, червоні, справжні водорості, вкриті вапняковою корою; після тривалих суперечок натуралісти віднесли їх до рослинного світу. З цієї нагоди один мисливець сказав: «Може, це і є та грань, де життя вже прокидається зі свого скам'янілого сну, але ще неспроможне вирватися з його міцних лещат».
Години за дві ми досягли глибини трьохсот метрів себто межі, де завершувався процес формування коралових рифів і за якою не було вже окремих скромних кущиків, поліпнякових колоній. Далі йшли густі праліси, велетенські скам'янілі дерева, обплетені гірляндами ніжних плюмарій, цих морських ліан, що ряхтіли пишними, розмаїтими барвами. Ми вільно проходили під їхніми гіллястими кронами, що губилися в темряві морських глибин, а далі стелилися тубіпори, астерії, меандрини, фунгії та каріофілеї, що мінилися, ніби квітчастий килим, оздоблений блискучими самоцвітами.
Яке видовище! Ну й чому ніяк нам поділитися враженнями! О, ці шоломи з міді та скла! Якби крізь них міг пробитися наш голос! І чому ми не пристосовані до життя в цій водній стихії, як риби або ще ліпше — як амфібії, що, живучи подвійним життям, посідають водночас і воду, і землю!
Аж ось капітан Немо зупинився. Зупинилися й ми. Матроси стали півколом позаду свого капітана. Придивившись пильніше, я зауважив якийсь довгастий предмет, що його несли на плечах чотири матроси.
Ми стояли на широкій галявині, оточеній високими кам'яними
Нед Ленд і Консель стояли поруч мене. Ми дивилися на матросів. Мені подумалося, що нам, мабуть, доведеться бути свідками надзвичайного видовища. Я помітив долі кілька горбочків, укритих вапняковим нашаруванням і розташованих за певним порядком; їх, безперечно, створила людська рука.
Посеред галявини, на узвишші, вивершенім із вапняку, стояв кораловий хрест, розкинувши свої довгі, кам'яні, мовби закривавлені, руки.
На знак капітана Немо один із матросів вийшов наперед, витяг із-за пояса кайло і заходився недалечке від хреста видовбувати яму.
Он воно що! На цій галявині — кладовище, яма — це майбутня могила, а видовжений предмет — тіло померлого вночі матроса. Капітан Немо і його команда ховали свого друга на кладовищі в недосяжних глибинах океану!
Ні! Я ще зроду так не хвилювався! Зроду ніщо так не бентежило моєї душі! Я не вірив власним очам.
Яму копали повільно. Наполохані риби метнулися врозтіч. Я чув, як гупало у вапняковий камінь кайло, бачив, як летіли навсебіч іскри, коли воно влучало в крем'яхи, розсипані по морському дну. Яма дедалі глибшала, аж доки сягнула належної глибини.
Тоді піднесли небіжчика, завиненого в білу тканину, й опустили до ями. Капітан Немо та його товариші, схрестивши на грудях руки, стали навколішки… А ми втрьох шанобливо схилили голови.
Яму засипали видовбаним ґрунтом, і над нею виросла невисока могила.
Коли все було закінчено, капітан Немо і його матроси підвелися; потім вони підійшли до самої могили і, опустившись на одне коліно, звели вгору руки на знак останнього прощання.
Похоронна процесія рушила до «Наутілуса» тим самим шляхом — під склепінням камінного лісу, поміж коралових дерев і кущів.
Ось удалині блиснув червоний вогник. Він показував нам шлях до судна, і десь за годину ми вже були на борту.
Перевдягнувшись, я піднявся на палубу і, пригнічений важкими споминами, сів біля прожектора.
Незабаром до мене підійшов капітан Немо. Я встав і запитався в нього:
— Отже, цей чоловік, як я і передбачив, помер уночі?
— Так, пане Аронаксе, — відповів капітан.
— І тепер спочиває поруч зі своїми товаришами на кораловому кладовищі?
— Так, забутий всіма, але не нами! Ми викопали яму, а поліпи замурують наших небіжчиків на віки вічні!
І капітан Немо, закривши лице руками, силкувався втримати ридання. Трохи згодом, заспокоївшись, він додав:
— Там, кількасот метрів під водою, наше кладовище.
— Там, капітане, ваші небіжчики сплять спокійно. Вони не доступні акулам!
— Так, пане Аронаксе, — сказав капітан Немо, — і акулам, і людям!
Частина друга