20 000 льє під водою
Шрифт:
Що ж до фауни — тут водилися найрозмаїтіші ракоподібні: омари, краби-самітники, креветки, мізиди, косарики, галатеї і сила черепашок-вужачок, багрянок, блюдець.
Ми знайшли чудовий грот і з приємністю простяглися на м'якому пісочку. Вогонь виглянцював гранітні мури і притрусив їх іскристим слюдяним пилом. Нед Ленд обмацував мури, простукував їх, щоб визначити грубину. Я не міг здержати сміху. Як і завше в таких випадках, пішла мова про втечу. І я, не надто ризикуючи подавати канадцеві надію, сказав, що капітан Немо повернув на південь, аби тільки поновити запаси вугілля. Мовляв, імовірно, що він знову візьме курс до берегів Європи й Америки. Отоді й трапиться нагода втекти з «Наутілуса».
Ми пробули вже з
Аж тут розбудив мене Конселів крик:
— Вставайте! Мерщій вставайте!
Разів двадцять важив Нед власним життям, доки впіймав поранену птицю.
— Що сталося? — запитав я, зводячись.
— Вода! До нас підіймається вода!
Я схопився. До грота, ніби потік, ринуло море. А що ми були не молюски, а таки люди — доводилося рятуватись.
За кілька хвилин, видряпавшись на високий шпиль, ми вже були в безпеці.
— Що б воно могло скоїтись? — спитався Консель. — Якесь незвичайне явище?
— Ні, друзі мої,— відповів я. — Це приплив, звичайнісінький приплив, який трохи не застукав нас, мов героїв Вальтера Скотта. Рівень води в океані піднявся, і згідно з законом рівноваги рідин у сполучених посудинах піднявся рівень води і в озері. От нам і купіль до пояса! А тепер ходімо до «Наутілуса».
За годину ми скінчили прогулянку довкола озера і повернулися на судно. Команда вже закінчувала вантажити натрій, «Наутілус» незабаром міг вирушити в дорогу.
Проте капітан Немо не квапився. Чи не чекав він ночі, щоб вийти непомітно з підводного каналу? Може, й так.
Та хоч би там що, вранці «Наутілус», залишивши свій притулок, уже линув чистим морем, далеко від будь-якої землі, за кілька метрів од поверхні Атлантичного океану.
XI
САРГАСОВЕ МОРЕ
«Наутілус» не міняв курсу. Сподіванки на повернення до європейських берегів розбилися. Капітан Немо керував судно на південь. Куди ж він нас провадив? Я не важився про те й думати.
Того дня «Наутілус» переходив прикметний район Атлантичного океану. Всі знають, що існує тепла течія, відома під назвою Гольфстрім. Од берегів Флориди вона лине до Шпіцбергену. Не доходячи Мексиканської затоки, на сорок четвертому градусі північної широти, Гольфстрім розгалужується надвоє. Головне річище тече до ірландських і норвезьких берегів, а менше завертає на південь, до Азорських островів. Діставшись берегів Африки, воно обводить видовжений овал і повертається до Антильських островів.
Південна розтока Гольфстріму, — скорше кільце, а не рукав, — обмиває своїми теплими водами той холодний, спокійний, непорушний простір, що його називають Саргасовим морем. Це — достоту озеро в чистому океані. Воно величезне — Гольфстрім обтікає його довкола аж за три роки.
Атлантида, власне кажучи, і лежить на дні Саргасового моря. Деякі вчені вважають, ніби численні острови плавучих водоростей цього моря — не що інше, як колишні луги затопленого континенту, котрі випливли на поверхню. Та можливе й те, що водорості приносить сюди від берегів Європи й Америки течія Гольфстрім. Саме вони, саргасові водорості, й наштовхнули Колумба на думку про існування Нового Світу.
Отаке було море, яким простував «Наутілус», — справжні луки, суцільний баговинний килим, такий грубий і густий, що форштевень насилу його розривав. Капітан Немо, щоб не ув'язнути гвинтом у тому плетиві, вів «Наутілуса» на глибині кількох метрів од поверхні.
Саргасове море веде свою назву від іспанського слова «Sargazzo», що означає «фукус». Фукус-плавун, чи пухирник, утворює справжні рослинні рифи. Звідки ж узялося стільки гідрофітів у цій тихій заболоні Атлантичного океану? Вчений Морі, автор «Фізичної географії земної кулі», відповідає так:
«Це явище можна пояснити за допомогою всім відомого досліду. Коли в посудину з водою покласти шматочки корка чи будь-якого іншого пливучого тіла і надати воді колового руху, то всі шматочки корка попливуть до середини посудини, тобто до найспокійнішого місця. А тепер уявімо, що посудина — це Атлантичний океан, Гольфстрім — колова течія, а Саргасове море — те спокійне місце, де з'єдналися пливучі шматочки корка».
Я пристаю на думку Морі, і мені пощастило спостерігати це явище в середовищі, куди судна проникають дуже рідко. Над нами, поміж брунатних водоростей, плавали стовбури дерев, що їх повиривала буря в Андах чи Скелястих горах, а течія Амазонки або Міссісіпі принесла в Саргасове море. Тут же плавали рештки кораблів, які зазнали катастрофи: кілі, уламки корпусів, обшивні дошки, оброслі черепашками так, що не могли виплисти на поверхню. Колись майбутнє ствердить і ту думку Морі, що вся ця накопичена протягом багатьох віків деревина мінералізується під дією солоних вод і стане багатющими покладами кам'яного вугілля. Це буде коштовний запас; завбачлива природа готує його про ті часи, коли люди вичерпають кам'яновугільні копалини материків.
Серед водоростевих хащів я помітив зірчастих альціоній чудової ніжно-рожевої барви, актиній з довжелезними мацаками, зелених, червоних, блакитних медуз, а головне, великих корнеротів Кюв'є — їхні голубі парасольки облямовані фіолетовою барвою.
Увесь день двадцять другого лютого ми пливли водами Саргасового моря — на глибині, де рибам, що полюбляють водорості й ракоподібних, є чим поживитися. А вже назавтра водорості щезли і океан став такий, як звичайно.
Протягом дальших дев'ятнадцяти днів, од двадцять третього лютого до дванадцятого березня, «Наутілус», тримаючись середини Атлантичного океану, мчав нас на південь із швидкістю сто льє на добу. Мабуть, капітан Немо плив за певним планом, і я не мав сумніву, що він, обійшовши мис Горн, повернеться в південні води Тихого океану.
Побоювання Неда Ленда були слушні. В цих чистих морях, де острови подибуються дуже рідко, не можна й думати про втечу. Опиратися капітановій волі — ніяк. Залишалося покоритись своїй долі. Ні силою, ані хитрощами тут не зарадиш, і я схилявся до думки — а чи не краще поговорити з капітаном Немо, переконати його? Ану ж він, скінчивши підводну навколосвітню мандрівку, погодиться вернути нам волю під присягу — не виказувати його таємниці? Ми б ніколи не зламали цієї присяги. Але з чого почати таку делікатну розмову? Чи ж не сказав він одразу і вельми рішуче, що таємниця «Наутілуса» потребує нашого довічного ув'язнення на його борту? Чи не зважив він моєї чотиримісячної мовчанки за згоду з його рішенням? Чи порушення цього питання не викличе у нього підозри, яка може тільки завадити нашим задумам пізніше, коли обставини складуться на краще? Я поділився своїми думками з Конселем, що був спантеличений не менше за мене. Я не легко впадаю в паніку, але гаразд розумів: наші шанси повернутися до людського суспільства дедалі меншають, надто зараз, коли капітан Немо мчить на південь Атлантичного океану.