220 днів на зорельоті
Шрифт:
— Ця тварина не зможе дихати нашим повітрям, густішим, ніж на Марсі.
— Зроблять спеціальний ящик з розрідженим повітрям, а годувати її можна хоча б кроликами.
— Я хотів би взяти участь у такому полюванні, — сказав Мельников.
— Ви погодилися б ще раз летіти на Марс?
— Не тільки на Марс, а куди завгодно.
— Це добре! Нагода буде ще не раз. Космічні рейси тільки починаються. Але, щоб ваша участь в них була корисною, треба наполегливо вчитися.
— Я саме так і збираюся зробити, — відповів Мельников.
—
Чи то завдяки вчорашній практиці, чи, може, тому, що трапилася «легка» рослина, але вони затрималися на «болоті» менше години і, навантаживши на дах всюдихода свою здобич, помчали далі по шляху, перерваному вчора появою стрибаючої ящірки.
Годинник всюдихода показував десяту годину ранку, коли на горизонті появився силует американського зорельота. Через дві хвилини вони були коло нього. Камов зупинив всюдихід на тому ж місці де й першого разу.
— Який він маленький! — сказав Мельников, з цікавістю розглядаючи корабель.
— Невеликий! Камов уважно подивився навкруги. На перший погляд, нічого не змінилося за ці два дні. Рештки годинника і розбита лампа лежали на тому ж місці. Двері зорельота були зачинені. Але, придивившись, він помітив численні сліди на піску, а ще більше — на крилі корабля, яке було дуже подряпане.
— Тут були звірі, — сказав він. — І гадаю, що не один, а декілька. Треба дуже оберігатися. Вони можуть бути десь поблизу. Ці волохаті стрибаючі ящірки дуже небезпечні. — Він замислився. — Шукати останки тіла Хепгуда будемо, не виходячи з машини. Вікна доведеться відчинити. Зброю тримати напоготові. Якими кулями вона заряджена?
— Розривними.
— Тоді все гаразд. їдьмо.
Всюдихід повільно рушив уперед. Старанний огляд місцевості поблизу зорельота тривав майже годину. Навколо все було спокійно. Жоден звір не появлявся, хоч на піску часто видно було сліди.
Розшуки не дали ніяких наслідків.
Вони повернулися до корабля. Треба було поспішати.
По черзі виходячи з машини, вони викопали лопатами глибоку яму. Кирки не довелося пускати в хід.
Камов підібрав рештки годинника і лампу. Потім він зайшов у зореліт і поклав біля пульта управління великий конверт з сургучною печаткою. У ньому був акт про приліт американців на Марс і опис загибелі командира корабля — Чарльза Хепгуда. Акт написав Камов російською і англійською мовами і підписав його він сам і Бейсон.
Розшукавши американський прапор, про який говорив Бейсон, Камов узяв невеликий металевий ящик і, поклавши в нього останки Хепгуда, вийшов з корабля, зачинивши за собою двері.
Загорнуту в зоряний прапор «труну» опустили в яму і засипали, зробивши над нею невеличкий горбок.
Більше тут нічого було робити, і Камов зайняв своє місце біля руля всюдихода. Було близько години дня. Через півтори години вони будуть дома.
Всюдихід рушив з місця.
Оглянувшись
— Починається вітер, — сказав він.
Камов подивився на небо. Воно було, як завжди, темносинє з виблискуючими де-не-де зорями. Майже в зеніті, недалеко від Сонця, блищав Деймос — другий супутник Марса. Жодної хмарки не було видно.
— Три дні було безвітряно, — сказав він. — Нічого дивного немає, якщо це затишшя припинилося. На Марсі повинні бути вітри.
Почулося клацання у гучномовці і голос Бєлопольського:
— Сергію Олександровичу, ви мене чуєте?
— Добре чуємо, — відповів Камов.
— Де ви зараз?
— Біля американського зорельота. Тільки що від'їхали од нього.
— Яка у вас погода?
— Піднявся невеликий вітер.
Було чутно, як Бєлопольський про щось запитав Пайчадзе.
— Ми просимо вас їхати якнайшвидше. За всіма ознаками має бути піщана буря.
— Гаразд, Костянтине Євгенійовичу.
— Арсен Георгійович запитує, чи не вважаєте ви, що безпечніше повернутися на американський корабель і перечекати в ньому?
— Ні, — відповів Камов. — Невідомо, скільки часу триватиме ця буря. Якщо ми залишимо всюдихід, його що-небудь може пошкодити або засипле піском. Це викличе великі ускладнення. Я вірю в машину. Доберемося благополучно.
Всюдихід швидко помчав уперед. Шипи гусениць злилися в сяючі смуги. Вітер дув прямо назустріч, але потужна машина, здавалося, «не помічала» цього.
— Ці бурі небезпечні? — запитав Мельников і, бачачи, що Камов не відповідає, напружено вдивляючись вперед, говорив далі: — Костянтин Євгенійович казав мені, що піщані бурі Марса не можуть завдати шкоди всюдиходу. До того ж бурі може й не бути.
— Бєлопольський рідко помиляється, — промовив Камов.
Вітер поступово дужчав. Легкий піщаний пил піднявся у повітрі, закривши горизонт туманним серпанком.
— Буря зовсім близько, — застеріг Камов.
І, ніби на підтвердження його слів, різкий порив вітру здійняв попереду всюдихода цілу хмару піску і кинув у вікна.
Знову клацнуло радіо.
— Говорить Бєлопольський.
— Слухаємо вас.
— До зорельота наближається із сходу величезна піщана стіна. Вона рухається швидко. Ми побоюємося, що ви не встигнете добратися до корабля. Чи проминули ви болото?
— Ні ще.
— Далеко від нього?
— Кілометрів за двадцять.
— Добре було б проминути його до бурі. Арсен Георгійович каже, що це найнебезпечніше місце.
— Я гадаю, що встигнемо. Хвилин через дванадцять будемо біля болота.
— Думаю, що буря пронесеться швидко, — сказав Бєлопольський.
— У всякому разі не швидше, ніж через дві-три години. Пригадайте, що ви самі писали у своїй книзі про бурі на Марсі. — Камов засміявся. — Ось тепер ми перевіримо ваші обчислення.