95-16
Шрифт:
Шель задумався. З якою метою Джонсон усе це говорить? Може, хоче звести до тієї замаскованої пропозиції, яку висловив під час першої їхньої розмови в «Червоній шапочці»?
— Я визначав їм іншу міру покарання, — вів далі американець. — Вони довгі роки оплачуватимуть моє мовчання, ніколи не маючи певності, що їхня таємниця не буде викрита. Чудова кара! СС — гауптштурмфюрер Вальтер Грубер, доктор СС Бруно Шурікке, Нойбергер, Земмінгер і чимало інших змушені працювати на мої примхи. Ха-ха-ха!
— Леон Траубе!
Джонсон різко обернувся.
— Леон міг загинути в таборі,
— О, так. Я чудово розумію тебе, але це не означає, що виправдую умисне вбивство.
Джонсон зіщулив очі, важко сперся руками на стіл і подався вперед.
— Ти все ще засуджуєш вчинок, який був необхідний і за таких обставин доцільний?
— Я міг би зрештою зрозуміти поведінку щодо Менке та інших з вашої компанії, хоч і вона негідна й заслуговує на осудження, але щодо Леона… Ми були друзями, він звернувся до мене по допомогу в такій слушній справі.
— Слушній з його точки зору!
— Щодо цього не будемо дискутувати. Для кожного з нас життя має певну мету, до якої ми прагнемо різними шляхами. Для тебе світ — це джунглі… — Шель завагався.
— Дрібноміщанський спосіб мислення, — Джонсон підійшов до вікна. — Поглянь на місто. Близько сімдесяти тисяч чоловік спить зараз спокійно. Кожен, безперечно, має якусь мету, кожен любить і ненавидить, у кожного є сподівання й турботи. Сімдесят тисяч чоловік! Вчаться, працюють, плодять дітей, п'ють, галасують, хворіють і вмирають на маленькому клаптику землі, який хтось назвав Гроссвізеном. Ти приїхав сюди, чужий, і вперто намагаєшся довести свою правоту. Кому? Тим, хто спить у пропотілих спідніх сорочках, бюргерам, їхнім гладким жінкам, немічним дідуганам? Яке тобі діло, що один з них помре, загине внаслідок нещасливого випадку чи його вб'ють? Леон був одним з таких. Сірий, нічого не значущий, нікому не потрібний чоловічок; згас, промайнув безслідно.
Журналіста дратували роздумування американця, але він не виказував себе.
— Леон залишив спадщину, — мовив.
— Пару дірявих шкарпеток, протерті штани й старі чоботи.
— Леон залишив незакінчену справу.
— Я починаю втрачати терпіння, Джоне. Ти не хочеш зрозуміти, що в нашій дійсності ідеалістам і романтикам немає місця.
— Ця дискусія вже набридає. Отож забирай цей ключ і повертайся у свої джунглі.
— А ти вранці побіжиш до Візнера… Вважаєш мене за дурника і думаєш, що я дозволю тобі це зробити?
— А що ж ти, якщо можна спитати, зробиш, щоб відвести мене від цього?
Джонсон іронічно засміявся:
— Гадаєш,
Шель підхопився з стільця.
— Що ти верзеш?
— О, бачиш? Спершу, як ти безумовно догадався, я хотів запропонувати тобі співробітництво з нами. Тепер становище змінилося. За новою версією сьогодні після обіду у нас була інша розмова. Знаючи мене і моє становище, ти намовляв мене збирати господарську, політичну та військову інформацію… Деталі неістотні. Помітивши мої вагання — а може, я категорично відмовився, — ти вигадав історійку про вбивство Леона і загрожував, що звинуватиш мене у цьому вбивстві. Наївні аргументи, але чого більше можна сподіватися від польського агента? Побачимо, кому власті повірять, тобі — випадковому туристові з Польщі, чи мені — давньому працівникові суду, відомому і поважному громадянинові Гроссвізена.
— Але ж це очевидна нісенітниця! — обурено вигукнув Шель.
— Звичайно! Для нас це нісенітниця, для світу — сенсація! Попереджаю, коли ти хоч пікнеш про нашу розмову, то справа не кінчиться тільки тим, що тебе арештують і через кілька тижнів вишлють назад у Польщу… — Глузливо посміхаючись, Джонсон пильно стежив за журналістом.
— Хіба тобі не доведеться підтвердити вигадану історію?
— Звичайно! Я подбав і про це. Один шофер таксі заявить, що ти звернувся з такою ж пропозицією і до нього, Ельзі, моя секретарка, скаже, що підслухала нашу розмову в канцелярії, й підтвердить мої слава. Нарешті, моя дружина…
— Кароліна? Незважаючи на її негативні риси, у мене склалося враження, що вона нездатна на таку підлість.
— Її підтримка буде компенсацією за колишні провини, — промовив Джонсон. — Усе це — пошана, яку маю від людей, і сенсаційне звинувачення, підкріплене показаннями свідків, переконає власть, що твоя місія… безчесна. — Він узяв ключ, що лежав на підвіконні. — Певен, що мій сьогоднішній план буде дійовішим. — Американець зміряв Шеля поглядом з ніг до голови. — Але ти можеш послухати доброї поради, виїхати першим же поїздом з Гроссвізена і забути про все, що бачив і чув.
Джонсон попрямував до дверей, відчинив їх і вийшов. Шель сів до столу. Він був приголомшений. Гнітюче почуття безсилля не давало можливості зібратися з думками.
П'ятниця 16 вересня була сірою і душною. Клубочилися, ліниво повзли на захід сині хмари. Холодний вітер зривав листя з дерев, віщуючи близький кінець теплих днів.
Шель прокинувся перед дев'ятою годиною. Голова була важка, він не виспався. Широко позіхаючи, потягнувся. Кінчиками пальців помацав побите обличчя. Скалічені губи опухли.