Адепт
Шрифт:
— Але ж Печеру пильно охороняють, — я показав Оряні позначки вартових постів на мапі.
— Тому я покликала тебе, мій любий Ратиборе, а наші боги донесли мій заклик.
— Якщо нас упіймають, то кинуть живцем у яму, наповнену скорпіонами, — сказав я.
— Якщо нас кинуть разом, ти навіть на звернеш уваги на тих скорпіонів, — відповіла відьмачка і подивилася на мене так, що, разом з бажанням ще й ще кохати цю дивну жінку, з льохів мого невойовничого єства вийшли і з'єднались у Єдине Числа незнаної мною відваги. Таку ось силу мали демонські чари чаклунки Оряни; і досі, через багато років побожного життя, згадка про ніч на Священному Острові сковує ріки моїх роздумів кригою бісівського закляття відьми…
Зі шкіряної
— Ці мечі пробивають навіть бронзовий панцир, — сказала Оряна, милуючись їхнім блиском. — Вони зроблені самітниками-чаклунами у Магрібських пустелях [122] ; рани від них ніколи не затягуються.
122
Магрібські пустелі— пустелі Північної Африки.
На дні човна був також невеличкий хазарський лук і сагайдак на двадцять стріл. Оряна попередила мене, що вістряки стріл змащені швидкодіючою отрутою.
Готуючи зброю, ми проминули вриті у дно Великої Ріки бронзові стовпи. Спроможні затримати великі лодії, вони не були небезпечними для човна. Напевне, начальники острівної охорони не могли собі уявити, що хтось спробує дістатися до забороненого Острова вдвох на малому рибальському човні. Так ми потрапили у таємний простір Раш-Хазарі.
Човен я сховав у плавнях, біля величезної чорної скелі на самому півдні Острова. Згідно з Оряниною мапою, від скелі до Печери Чорної Риби було заледве двісті кроків.
У давнину печера виглядала як величезна нора у схилі жовтого глиняного пагорба. В часи жінок-войовниць [123] володарка Артната наказала розширити печеру і облицювати її порожнину нешліфованими плитами з червоного граніту. В епоху Ту-кю [124] глиняний пагорб був прикрашений величезними брилами — тепер дощі перестали розмивати його верхівку; тоді ж навколо пагорба насадили дерева Риб'ячого Гаю. Нарешті в роки Раш-Хазарі [125] посеред Гаю був збудований двоповерховий дерев'яний палац для жриць Чорної Риби. Перед отвором печери каган Булан-хан звелів встановити два мідні стовпи висотою у вісім ліктів. Їхні верхівки майстри зробили схожими на риб'ячі хвости; вночі до стовпів чіпляли смолоскипи.
123
У часи жінок-войовниць— VII–VI ст. до н. е.
124
В епоху Ту-кю— 550—631 pp.
125
В роки Раш-Хазарі— Хазарія виникла як держава у VII ст., а біля 798 р. прийняла іудаїзм, як державну релігію.
Їхнє світло ми побачили, ледве відійшовши від чорної скелі. Риб'ячий Гай обсаджений був негусто — якби не ніч, сховатися в ньому було б неможливо. Коли ми пірнули у темряву Гаю, на півночі раптом заревіли сурми. Відвага, запалена чаклунськими очима Оряни, полишила мене; я впав. Відьма допомогла мені підвестись і прошепотіла:
— Не лякайся, Ратиборе, це сурмлять у палаці Великого Кагана.
— Чогось їм не спиться, — пробурмотів я.
— Великий Каган
— Скоро, — сказала вона, — в тому палаці сидітиме не безсилий вихованець іудеїв, а мій син. І перед могутністю його схиляться всі народи обидвох ойкумен!
І голос її при цих словах був твердим і холодним, як сталеве лезо Магрібського меча, і був невблаганним, як пророцтво Амоса [126] народам світу.
Ми нечутно підійшли до галявини, за якою височіли мідні стовпи при отворі Печери.
Між стовпів стояли два юні абхіри — вої Священного Загону, що складався з нащадків сімдесяти двох споборників Обадії Першого. Срібна луска коштовної броні вкривала тіло абхірів; кольори ночі стікали дзеркальною поверхнею шоломів зі сталі. На їхніх чорних щитах розпластались у погибельному стрибку золоті вовки Ашинів. Кожен із юнаків мав довгий дворучний меч і сокиру.
126
Амос— біблійний пророк, який вийшов з пустелі на прю з царями-відступниками Ізраїлю у 750 р. до н. е.
Посередині галявини ми побачили величезну шестикутну кам'яну чашу. В ній палахкотіло біле жертовне полум'я. Біля чаші стояли дві жриці Печери. Одна з них була в чорному плащі, дуже схожому на плащ Оряни, а друга не мала на собі ніякого одягу, зате руки, ноги і шию її прикрашали коштовні браслети й намиста, що мерехтливо сяяли, освітлені жертовним вогнищем.
— Їх аж четверо, ми нічого не вдіємо, — прошепотів я.
— Це не головне, — відповіла Оряна. Хижі очі відьми палали в темряві демонською рішучістю. — Ти подивись на отвір Печери.
Я напружив зір і побачив, що вхід до святилища замкнений прозірчастими золотими ґратами.
— На мапі вони не вказані, — шепотіла сама до себе відьма. — Добре, якщо в когось із цих є ключ… Якщо ж нема — все пропало. О, праматір Мокош, допоможи мені…
Не знаю, скільки часу ми лежали у високій траві Риб'ячого Гаю. Куцохвоста літня ніч уже відступала перед світанком, коли на галявині відбулися зміни.
Оголена жриця підійшла до Печери, відчинила ґратчасті ворота й увійшла у святиню. Жриця в чорному попрямувала до палацу служниць, золочений дах якого підносився над тополями Гаю. Біля входу до печери зосталося лише двоє абхірів.
Оряна заховала меча під плащем і наказала мені:
— Коли підійду до воїв, стріляй в обличчя тому, хто стоїть праворуч від входу. Промахнешся — загинемо.
Вона відповзла у глибину Риб'ячого Гаю і вийшла на галявину з того боку, куди відходила жриця в чорному.
Абхіри спочатку не звернули на неї уваги. Я вклав стрілу до лука і натягнув тятиву. Руки мої тремтіли і я молився Шехіні, щоб з двадцяти кроків влучити у довгоносе обличчя охоронця.
Оряна підійшла до печери і тут один із абхірів почав уважно придивлятися до неї. Коли він зробив крок уперед і простягнув до Оряни руку, я вистрілив у другого воя. Перший раз за життя я вбив людину. Червона стріла увійшла абхірові в око, він заточився.
Другий охоронець обернувся до вбитого й Оряна використала цю мить. Вона знизу встромила свій меч у незахищену шию абхіра. Хлопець схопив лезо руками і, ріжучи пальці, витягнув його з рани. Це згубило іудея. Кров залила абхірові горло, він захлинувся нею і впав, хриплячи і звиваючись у корчах.
Я підбіг до мідних стовпів і добив невдаху.
Оряна першою пірнула у морок Печери, а я ще затримався, роззираючись. Свідків не було, тиша впала на Риб'ячий Гай після нашого злочину, і навіть нічні птахи принишкли в тополиному гіллі.