Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
Шрифт:
Менi хотiлося негайно обернутися в той бiк i сказати, що я взагалi не їм агрусу, а тим бiльше у своєму дворi. Обертаючись, я спiткнувся i впав додолу. Прямо пiд ноги панi Матнер. Я скочив на ноги i кинувся навтiкача. Ще почув, як панi Матнер гукнула менi вслiд:
– - Ось я розповiм твоїй матерi.
У дверях мого будинку я зустрiв Бруно.
– - Утiк, Цiттербаке?
Ох, який я був сердитий!
– - Та втiк, але ж тепер усi думатимуть, що я крав сливи. I що, як про це довiдається мама?
Та Бруно думав тiльки
– - Проводити низом не годиться, треба спробувати горою.
– - По зовнiшнiй стiнi будинку? Дерись туди сам!
– - Навiщо дертися? Проводитимемо вiд квартири до квартири.
– - А хто нам дозволить ходити по квартирах, i що ми казатимемо людям?
– - Це я сам владнаю.
I Бруно таки все владнав.
– - У школi нам дали завдання обмiряти зовнiшню стiну будинку, -сказав вiн пановi Гонфенгайту, який живе над нами.
Той буркнув:
– - Новомоднi витiвки.
Але зайти дозволив. З вiкна пана Гопфенгайта Бруно опустив шпагат униз. Коли надворi знову все стихло, я прив'язав кiнець проводки до свого вiкна. Потiм треба було тягти проводку до сiнешнього вiкна, далi до Мiхалакiв, тодi до Штенiв i, нарештi, вниз до вiкна Бруно. Це не так просто -- передати провiд од вiкна пана Гопфенгайта до сiнешнього вiкна. Бруно знову знайшов вихiд iз становища. Менi довелося розшукати камiнця i прив'язати його до кiнця шнура.
– - Розгойдай камiнця так, щоб вiн долетiв до сiнешнього вiкна, а там я вхоплю його i прив'яжу проводку, -- сказав вiн.
Бруно висунув свою круглу голову з сiнешнього вiкна i гукнув:
– - Розгойдуй!
Я почав гойдати. Тiльки-но я добре розгойдав камiнця, коли це розчинилося вiкно панi Матнер. Вона, певно, помiтила камiнця, що саме пролiтав повз її вiкно, i спробувала його схопити. Угледiвши мене, вона крикнула:
– - Та хай його поб'є лиха година, цього Цiттербаке! Спершу вилiз на мою сливу, а тепер хоче побити менi вiкна!
Пан Мiхалак теж виглянув iз вiкна. Вiн уже почув од Бруно про обмiрювання будинку, i тому сказав панi Матнер:
– - Не чiпайте хлопцiв! Вони працюють для науки.
Панi Матнер сказала, що ми плетемо небилицi, а наша наука -- це те саме, що й краденi сливи. Ще й порадила пановi Мiхалаку займатися його власними справами.
Камiнець усе ще розгойдувався, i панi Матнер знову мало не спiймала його.
Я так розхвилювався, що випустив з рук шпагат. Камiнець ударив по сливi так, що зеленi сливи посипалися градом.
В цей день ми не встигли провести телефон, бо весь будинок тiльки й говорив, що про нас. Через цей телефон у мене була ще й не зовсiм приємна розмова з мамою.
Наступного дня у нас вийшло. Ми провели проводку до вiкна Штенiв, а тодi вниз до вiкна Бруно.
– - От i все, Цiттербаке, -- сказав Бруно.
– - Так, все готово, -- сказав я.
– - Все гаразд, -- сказав Бруно (звiсно, у нього не було прикрощiв, вiн полишив їх менi).
– - Все гаразд, Альфi. Отепер
I ми розiйшлися по своїх кiмнатах. Я взяв кришечку i притулив до вуха, але нiчого не було чути. Прочекав двi години, а тодi пiшов до Бруно. Його мама сказала, що вiн давно пiшов грати в футбол. Сердитий, побiг я до нього. Бруно саме забив гол.
– - Чому ти не подзвонив?
– - запитав я.
А вiн:
– - Зараз у мене часу нема, але менi здається, з проводкою не все гаразд. Перевiр ще раз.
Я перекривив його.
– - З мене досить, не хочу бути злодiєм, що краде сливи, i не хочу обдурювати пана Гопфенгайта.
Бруно побачив, що я розгнiвався, i полагiднiшав.
– - Подзвоню тобi сьогоднi ввечерi, -- сказав вiн.
– - А ти щоб вiдповiв менi росiйською.
– - Гаразд, -- великодушно погодився я.
– - Тричi пошкрябаєш.
Ввечерi знову нiчого не було чути. Я вiдчинив вiкно i крикнув через двiр:
– - Бруно, ти подзвониш нарештi?
Його вiкно було за деревами. Аж ось i вiн обiзвався до мене:
– - Ти здурiв, чи що? Дзвоню тобi вже чверть години, а ти мовчиш!
– - Перевiряй проводку i вивчай слова сам!
– - сердито крикнув я.
В цю мить повiдчинялися вiкна у панi Матнер i пана Мiхалака i звiдти залунало:
– - Тихiше! Хай вам всячина! Лиха година!..
Цього вечора я лiг спати сердитий, а вночi не раз прокидався вiд шкряботiння. Так, я добре чув його. Це дзвонив Бруно. Я подумав, що коли вiзьму телефон i Бруно скаже, що до них влiз бандит, менi, мабуть, доведеться побiгти i вигнати бандита. Бруно страшенний боягуз. Я сам упораюся з бандитом, а Бруно сховається пiд ковдрою. Але брати телефон менi не хотiлося. Проте шкряботiння не припинялось. Я взяв коробочку i тихо сказав:
– - Цiттербаке слухає. Що там таке?
У коробочцi -- нiчичирк. Може, Бруно втiк? А може, скоїлося щось ще гiрше? Я вiдчув, як у мене волосся стало дибом, а по спинi наче поповзли мурашки. Я гукнув у коробочку:
– - Бруно, вiдповiдай же! Чи ти ще живий?
Я крикнув, мабуть, занадто голосно. Спалахнуло свiтло. У дверях з'явилася мама, в халатi наопашки.
– - Що тобi, Альфi?
– - схвильовано запитала вона i потермосила мене.
– - В чому справа?
– - Я... коли з Бруно щось сталося... весь час дзвонить телефон...
– - Що дзвонить?
– - В коробочцi шкрябає, кажу...
– - Що шкрябає? Альфi, тобi приснилося щось страшне. Може, ти захворiв?
– - Ну, а ти хiба нiчого не чуєш?
– - запитав я.
– - Чуєш, як шкрябає?
– - То ж дощ iде, синку. Дощ то шкрябає, то стукоче у вiкно.
I справдi, надворi йшов дощ.
Мама дала менi випити ковток якогось напою i добре вкрила ковдрою.
– - Тобi щось страшне приверзлося. Хай насниться приємне!
Вранцi я викинув свiй телефон на смiтник. I тут я зустрiв пана Гопфенгайта.