Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
Шрифт:
Я кивнув.
– - Треба бiльше їсти, бiльше бувати на свiжому повiтрi, а повернувшись додому, знову добре їсти. Якнайбiльше овочiв.
Точнiсiнько теж саме завжди каже тато. Я похнюпив голову, коли лiкар Пайкельт записав у якомусь паперi, що я не годжуся в гандбольну команду. Замалий, дуже худий. I лiкар, мов тато.
Нарештi я пройшов усiх лiкарiв. Мерщiй тiкати з цiєї дурної... а... а... Ет, все одно, як воно називається.
Коли я пробiгав повз крамницю, де продають лампочки, то знову згадав про мамину довiдку. Я ж не для
Час прийому скiнчився. Дверi замкнули. Я подзвонив. Нарештi вийшла та сама медсестра.
Цього разу я спершу теж не мiг нiчого сказати, так захекався.
– - Ти ж тiльки-що був тут. Чого тобi ще треба?
– - Я не хотiв... менi... Я не боявся, бо менi ж треба тiльки довiдку для мами... Цiттербаке.
Сестра була невдоволена. Мабуть, подумала, що я просто дратуюся з нею.
– - Ти мiг би це зразу сказати.
Сестра неабияк розсердилась. Вона швидко знайшла записку для мами. "По три краплi тричi на день" -- так було там написано.
Я зарiкся ходити в амбулаторiю. Краще завжди чиститиму зуби, митиму вуха i добре їстиму.
Але на цьому прикрощi не скiнчились. Ще ж футбол!
Коли я прийшов на спортмайданчик, якраз пролунав фiнальний свисток закiнчити гру. Наша команда програла з рахунком 11:3. Всi сердито дивилися на мене, нiби я був винний у цьому.
– - З тобою ми куди краще прокричали б наше гасло. I напевне виграли б.
Навiть Петер, наш справедливий голова ради загону, просто лютував:
– - Де твоє слово. Альфонсе? Ти ж збирався вчасно прийти!
– - Я був у лам... лампо... Як воно, кляте, називається?
Не дочекавшись мого пояснення, Бруно крикнув:
– - Викручується! Кинув нас напризволяще. Викликати Цiттербаке на раду загону!
Мабуть, завтра доведеться менi виправдовуватися перед радою загону. А що скаже рада, коли розповiм, як лiкарi говорили менi: чистити зуби, мити вуха, бiльше їсти. Вони ще й закинуть менi, що, мовляв, я не виконую пiонерського правила: "Пiонер дбає про чистоту i здоров'я свого тiла".
А ще довготелесий Герберт iз сьомого "А" скаржиться, що хтось був у лiкаря i видавав себе за воротаря гандбольної команди. Хай той нахаба тiльки попадеться Гербертовi, то вiн йому... Ну, зробить щось погане.
Отака пригода сталася зi мною. А хто у всьому винний?
Як я готувався стати космонавтом
Космонавт номер 4 -- Цiттербаке
Iнколи тато каже:
– - Альфонсе, не будь такий балакучий. Ти вибовкуєш усi свої таємницi. Ми, Цiттербаке, зовсiм iншi -- ми мовчазнi. Це у тебе, мабуть, вiд маминої рiднi.
Отакої! А мама сердиться. Вона каже, що її рiдня не балакуча, але у неї нема таємниць вiд тата i їй нема потреби бути мовчазною.
Я вирiшив довести, що добре вмiю мовчати. I сподiвався, що обiйдеться без прикрощiв. Адже тривало це недовго.
Почалося в середу. Я вирiшив стати космонавтом номер 4
А цiєї середи я прочитав книжку Гагарiна, космонавта номер 1, i вирiшив остаточно -- стану космонавтом. Вирiшив також: нiкому про це нi слова. Нi вдома, нi в школi. Тато, можливо, не мав би нiчого проти, а мама, певно, скаже, що ця професiя дуже важка. А ще вона скаже так:
– - Альфонсе, у тебе з мигдаликом не все гаразд. Як же ти станеш космонавтом?
У класi я не скажу нiчого, щоб iншi теж не захотiли стати космонавтами. Бо тодi буде вiдбiр. Можливо, буде багато охочих i я не пройду. Петер, Ервiн чи Бруно -- всi троє мiцнi хлопцi. До того ж Петер ще й голова ради загону.
Наступного дня запитав Петера:
– - Ким ти хочеш стати?
– - Конструктором телевiзорiв, -- вiдповiв той. Я йому зразу ж пiвкулька цукерок насипав у жменю, чим здивував його.
– - Бери, -- сказав я.
– - Та старайся.
Ервiн хотiв iти у прикордонники.
– - Чудовий намiр, -- похвалив я.
– - Добре загартовуй себе i тренуй зiр, щоб мiг бачити у пiтьмi й не пропустив жодного ворога.
З Бруно було гiрше. Вiн мрiяв стати льотчиком-випробувачем. Ще трiшки i йому теж спаде на думку готуватися в космонавти.
– - О-о-о! Льотчик-випробувач -- це дуже небезпечно, мiй любий. Тобi доведеться стрибати з висоти сорок тисяч метрiв!
– - Ну то й що? Я вiзьму з собою два парашути.
– - А як обидва не розкриються, що тодi?
Бруно насупився. Вiн не знав, що вiдповiсти.
– - А уяви собi, що пошкоджено мотор i лiтак загорiвся або раптом вiдвалилося крило.
У вiдповiдь Бруно тiльки щось буркнув.
– - Я нiзащо не став би льотчиком-випробувачем, -- продовжував я.
– - Дуже небезпечна професiя. Нi, нi! Знаєш що? Краще бути водiєм таксi, водолазом чи клоуном у цирку.
Бруно спалахнув:
– - Клоуном у цирку? Я тебе зараз вiдлупцюю! Буду льотчиком-випробувачем, хоч би що ти говорив.
Як менi його ще розраяти? Проте льотчик-випробувач -- це ще не космонавт.
Я склав собi програму, як стати космонавтом. А для цього потрiбно багато чого. Зокрема, треба терпiти -- рiзнi муки. i я почав з мовчання.
Як я мовчав
У космосi має бути зовсiм тихо. Смiшно уявити тiльки: нiякого шуму, нi пташок, нi дерев, нi радiо, нi шелесту листя. Найважливiше для космонавта -- це щоб нерви витримали до кiнця. Я вирiшив три днi мовчати. Це буде моє перше тренування.
Я взяв два ватянi тампони i позатикав вуха, зачинив вiкна, позавiшував їх i сiв посеред кiмнати на стiльцi. Спочатку все йшло добре, i я вже подумав, що сидiти нерухомо зовсiм легко. Та за кiлька хвилин у мене засвербiли ноги, а у вухах почало дзвенiти.