Амаркорд (Збірка)

Сняданко Наталка В.

Друга політична сила — Тигиринський рух у боротьбі за неприєднання, скорочено ТРУБЗ(нє), програма якого закликає до виходу Галичини зі складу України й утворення автономії зі столицею в Тигирині. Ця партія має високий рейтинг у двох регіонах — самій Галичині й на Донбасі, де чомусь також дуже багато людей прагнуть, аби Галичина від’єдналася. У самому Тигирині рейтинг ТРУБЗ(нє) міг би бути й вищим, якби не конкуренція ЛРУБЗ(нє), партії, яка бореться за аналогічну автономію, але зі столицею у Львові. Ходять чутки, що рано чи пізно ці два політичні блоки об’єднаються, і такі спроби неодноразово робилися перед виборами, але жодна з партій не готова йти на компроміси у питанні майбутньої столиці від’єднаного краю, тому домовитися не вдається.

Третя політична сила — Партія землеробів,

яка свого часу об’єдналася з комуністами і створила численний блок, електорат якого складається насамперед із сільського населення, а також мігрантів із села до міста. Останнім часом партія землеробів стабільно охоплює найвищі позиції в політичних рейтингах, а її представники обіймають відповідальні державні посади і представляють еліту українського бізнесу. Ходять чутки і про те, що кожен керівник міського і районного, вже не кажучи про обласний ранг, мусить стати членом Партії землеробів, якщо хоче залишатися на посаді, навіть якщо досі його політичні погляди були іншими. Можливо, ці чутки трохи перебільшені, але я особисто не чула про жодного мера міста, директора великого підприємства чи губернатора області, який не був би членом цієї партії. Тому в пресі часом можна зустріти замість назви Партія землеробів скорочений варіант — «просто Партія», або іронічний варіант Партія землефобів, на останнє члени партії чомусь ображаються найбільше. Навіть на значно більш радикальні, як на мене, звороти — «правляча партія» чи «партія, що веде», ще не подавали до суду, зате щоразу, коли в котрійсь із публікацій з’явиться Партія землефобів, позов практично гарантований. Можливо, відлякує іншомовний корінь, можливо, його просто неправильно розуміють, а може, так трапляється випадково.

Наш Інвестор, як неважко здогадатися кожному, хто уважно читає КРІС-2, входить до ТРУБЗ(нє), і його політичні амбіції на даному етапі сягають об’єднання ТРУБЗ(нє) із ЛРУБЗ(нє) під його, Інвестора, керівництвом, з метою стати мером Тигирина, а в майбутньому балотуватися до Верховної Ради. Подібні амбіції має і керівник ЛРУБЗ (нє): крісло мера Львова, а потім депутатський мандат у Києві. Тому домовитися обом лідерам наразі не вдається.

Про нетипові методи працевлаштування

Існує певна закономірність між кількістю візиток і їхнім практичним застосуванням. У мене є ціла колекція візиток, часом навіть дві чи три від тієї самої людини, жодна з яких точно ніколи не знадобиться. Натомість координати людей, з якими я спілкуюся часто, переважно записані на чому завгодно, крім візиток. Найбільш екзотичним ерзацом візитки з моєї колекції є перепелине яйце з акуратно виведеною на шкаралупі електронною адресою одного з моїх колишніх коханців, з яким ми досі листуємося і який зараз працює за контрактом в Австралії.

Особливо дратує, коли люди змушені дописувати щось на звороті своєї візитки. Особливо якщо це люди з категорії тих, чиї візитки у мене є в кількох примірниках, а це переважно відомі люди, яким не випадає відмовляти у бажанні залишити мені черговий екземпляр, як не випадає і дорікати їм поганою пам’яттю, спробуй пам’ятай усіх, коли щодня роздаєш пачки візиток, а їм, своєю чергою, не випадає не дати візитки черговій журналістці: відомі люди повинні дбати про свою відомість, точніше, пильнувати, щоб їхню відомість вчасно пригадували журналісти. Для цього існують спеціальні методи стимуляції журналістської активності. Наприклад, дописування на звороті візитки номера мобільного на знак особливої прихильності, чи зміненої електронної адреси, або ж нової поштової адреси (бувають і такі фанати). Доводиться мовчки стояти поряд, почуватися по-дурному, чекати й усвідомлювати, що все це тобі на фіг не треба і що на твоїй власній візитці випадково надрукували з помилками і телефон, і електронну адресу, а більше ніяких адрес там просто не надрукували, тому теоретично тобі теж варто було б дописати правильні дані, але робити цього ти, ясна річ, не будеш.

На моїй візитці, якщо розібратися, взагалі все написано з помилками, найправильніше було б просто викинути всі ці візитки й купити замість них, скажімо, лоток перепелиних яєць, це принаймні корисно для здоров’я.

Електронну адресу свого колишнього коханця я відразу ж запам’ятала, ще коли він обережно, щоб не тріснуло, виводив її тоненьким пензликом на картатій шкаралупі.

Так от, на моїй горе-візитці написано, що працюю я у відділі звільнень КРІСа-2, тобто єдиної в нашому місті, а тому і найкращої щоденної газети.

Ще трохи про галицький сепаратизм

Перші серйозні праці з теорії галицького сепаратизму, написані в Тигирині, припадають на період самвидаву, тобто приблизно на 70-ті рр. XX ст. Уже тоді найбільш прогресивні історики та теоретики ідеї усвідомлювали, що навіть за умови швидкого краху імперії та здобуття Україною незалежності гармонійне співіснування Сходу і Заходу країни в межах однієї держави неможливе. Дехто з дослідників спрощував проблему, зводячи її до суто мовного питання. Це стосується зокрема рустикальних поглядів теоретиків ТРУБЗ(є). Але анахронічність їхньої позиції сьогодні очевидна, здається, навіть їм самим, і дотримуються вони своїх поглядів тільки за звичкою, із впертості чи інших незрозумілих причин. Про це яскраво свідчить масовий перехід членів та прихильників ТРУБЗ(є) до ТРУБЗ(нє) та ЛРУБЗ(нє), який рано чи пізно неминуче призведе до саморозпуску партії з причин недостатньої чисельності.

Попри бурхливий розвиток ідейних засад галицького сепаратизму у ранні 90-ті, на сьогодні ще не розроблено стрункої системи поглядів та теоретичної бази, необхідної для початку реалізації ідеї на практиці.

Найкраще досліджено історичний аспект сепаратистської теорії. Тут усі переважно сходяться на твердженні, що ідея бере свій початок у прадавні часи. Першим сепаратистом був засновник Тигирина, який хотів об’єднати довкола міста всі західніші території, аби відокремитися вздовж річки Збруч. Один час на шпальтах КРІСа-2 навіть друкувався нібито знайдений одним із дослідників рукопис, приписуваний засновнику, де було чітко аргументовано всі основні засади сепаратизму, але мова цього рукопису була надто невміло стилізована, і на вимогу обурених фальшивкою читачів довелося припинити публікації.

Необхідність реалізувати ідею сепаратизму саме зараз теоретики пояснюють необхідністю інтегруватися у західні структури, які, на їхню думку, набагато краще сприйматимуть меншу і компактнішу державу, зате побудовану на засадах європейської демократії та мовно однорідну, ніж державу в сучасному її вигляді, коли між окремими областями немає ні світоглядної, ні мовної єдності.

Наразі коло теоретиків цієї ідеї сконцентроване серед дописувачів КРІСа-2, і всі нові праці та концепції, які з’являються, висвітлюються на сторінках часопису. КРІС-2 в особі пана Фіалка організовує наукові семінари з питань галицького сепаратизму, здійснює критичний відбір праць для публікації, підтримує молодих дослідників питання. Спеціальна сторінка газети щодня висвітлює всі актуальні новини на цю тематику.

Дискусійних моментів існує чимало.

По-перше, засоби досягнення мети, тобто як саме відділити Галичину від великої України. У поглядах дослідників чітко простежуються два основних напрямки, так звані «революційний» та «конституційний». Прихильники першого вважають, що досягнути мети вдасться лише шляхом збройного перевороту, тому пріоритетними завданнями ТРУБЗ(нє) є формування боєздатної армії, закупівля зброї та розроблення стратегії. «Конституційники», навпаки, переконані, що потрібно йти шляхом захоплення влади в парламенті і створення впливової більшості. Прихильники мирного розв’язання мотивують свою позицію тим, що такий шлях більше відповідає прийнятим у сучасному цивілізованому світі методам боротьби. «Революційники» ж вважають своєю перевагою чіткіше сформульовані уявлення щодо термінів досягнення поставленої мети. На їхню думку, підготовку революційного перевороту можна здійснити протягом найближчих п’яти років. За умови, що всі партійні фінанси будуть спрямовані тільки на це. «Конституційники» не наважуються навіть приблизно оцінювати період часу, необхідний для реалізації ідеї їхніми методами. Протистояння «конституційників» і «революційників» наразі зайшло у глухий кут, і їхня дискусія точиться на суто теоретичному рівні.