Ангели по десять шилінгів
Шрифт:
Коли Хаббард увійшов, Джун з Чедом сиділи за сніданком. Вона запросила Хаббарда випити з ними чашечку кави.
Після того, як адвокат докладно ознайомився зі всім, що сталося в Касл-Хоумі, Джун, немовби намагаючись уникнути відповіді на деякі запитання, перевела розмову на інше. Вона заговорила про останні театральні вистави в Глазго, які Хаббардові були відомі не гірше, ніж їй.
Чед мовчки сидів поряд з ними за столом і в душі вважав дотепні висловлювання Джун чисто жіночим базіканням, а підтакування Хаббарда — простою ввічливістю. Адже його справді хотіли отруїти, намагалися перерізати йому горло, а цим
— Мені здається, ви не маєте рації. Той, хто здійснив убивство просто в холі, а потім. викрав труп, — не тільки безцеремонний, а й надзвичайно передбачливий суб'єкт. Все передбачив і розрахував до останньої дрібниці. Тут видно руку професіонального злочинця.
— А хто йому доручив спровадити жінку на той світ? Хто ця жінка? Що вона робила в Крайстчерчі, де, зрештою, її труп? — запитав Чед. Ставлячи ці запитання, він чомусь подумав про склеп місіс Шеклі, про недавно змащені ґратчасті двері, але наступної хвилини сам у душі розсміявся — надто вже безглуздими і сміливими здалися йому власні думки. Хаббард задумався.
— У наші дні жінки проникають в усі сфери життя, — сказав напівжартома, напівсерйозно. — Чому не припустити, що ця жінка була членом злочинної банди, в чомусь завинила, і її усунули?
— Мені видається це неправдоподібним, — відповів Чед. — Тоді поясніть, чому вона опинилася саме тут, в Крайстчерчі, і як вона потрапила в Касл-Хоум?
— Не забувайте, — нагадав Хаббард, — що на узбережжі, миль за шість звідси, ще й зараз можна побачити різні укріплення, бункери, які метрів на п'ятнадцять входять у землю, в скелях обладнані ангари для підводних човнів. Тут був військовий об'єкт, який коштував державі величезні гроші, і, можливо, з минулого в сьогоднішнє тягнуться якісь нитки.
— А можливо, це звичайнісінький шантаж, — мило усміхаючись, зауважила Джун.
— Можливо, й так.
— Якби вбита не зникла і її вдалося впізнати, — промовив Чед, — поліція обов'язково щось би довідалася.
— Так, — погодилася Джун, — її викрали тому, що поліція чи хтось інший у Крайстчерчі досить швидко впізнали б її і таким чином натрапили на слід убивці.
— Правильно, — підтримав Хаббард. — Інакше й бути не могло.
— Я хочу вам дещо показати, — несподівано заявила Джун. Вона взяла сумочку, дістала ті фотографії, що зробила вчора, і розклала їх на столі.
— Ви знаєте цю жінку?
Хаббард узяв фотографії і уважно подивився на них.
— Ні, — відповів і після невеликої паузи додав: — Дивно, у неї такий вигляд, ніби вона спить з розплющеними очима.
«Не знає він її, безсумнівно, — подумав Чед. — Так прикидатися людина не може».
— Це вбита, — недбало кинула Джун. — Я встигла її сфотографувати до того, як злочинець поклав мене поруч з нею, і тепер поліція всієї Англії намагається встановити, хто ця жінка.
«І чого вона розквокталася, — подумки вилаявся Чед. — Якби Хаббард якимось чином був причетний до цієї справи, то тепер він попереджений, і старшому інспектору Мідлу, незважаючи на всі його зусилля, буде легше знайти на Хеймаркет обручку з діамантами, ніж вивести адвоката на чисту воду».
— Я
— А це моя професія — фотографувати, — не без гордощів заявила Джун. — Я — фоторепортер.
— В такому разі можете вважати, що вам пощастило. Якби в убивці хоч на секунду виникла підозра, що ви сфотографували мертву, вам би легким ударом не відбутись, — впевнено проказав Хаббард.
Перед тим, як піти, він запросив Чеда і Джун до себе. Він з радістю прийме їх у будь-який день і сподівається, що вони познайомляться ближче.
— Прекрасна людина, — сказала Джун, коли адвокат вийшов. — Мені здається, що я натрапила на слід, який може привести нас до розгадки. У всякому разі з адвокатом Хаббардом варто було познайомитися.
— Який слід?
— Дай мені подумати, ще надто рано про це говорити, — відповіла вона ухильно.
Ця риса теж була характерна для неї: Джун часто напускала на себе таємничий вигляд, а через деякий час раптом заявляла, що її глибоко обгрунтовані припущення виявилися помилковими, але що вони могли б бути й правильними, якби не деякі непередбачені події.
— Думай, думай, я не заперечую, — зауважив Чед. — Тільки май на увазі, що вдруге не відбудешся таким легким ударом.
— Я буду уважною.
Вони глянули одне одному в очі і раптом зрозуміли, що в них зараз одне бажання, і це бажання змусило їх забути і про Хаббарда, і про привиди Касл-Хоума, і про все інше.
— Ти сварився, що я досі не прибрала в кімнаті, — протуркотіла Джун, роздягаючись. — Але ж я мала рацію! Навіщо складати постіль, якщо через кілька хвилин ти знову перевернеш її?
Цього разу Чед не заперечив.
Через деякий час, коли вони, щасливі і втомлені, лежали поруч, Джун, позіхаючи, сказала:
— Тепер можеш вибирати. Або ми поспимо до обіду, або візьмемо човна і поїдемо на один з найближчих островів загоряти.
— Півдня валятися в постелі! Ні, це не діло. — рішуче промовив Чед. — Вдень треба щось робити. Поїдемо загоряти!
9
Похмурі скелі, на які з піною налітав прибій, прямовисно спадали в море, а химерні залізобетонні бункери здіймалися на місцевості, наче міфічні печери циклопів. Вони нагадали Чедові про те, щоб він не довіряв тиші, що небезпека чигає на них і недооцінювати її може тільки така оптимістка, як Джун.
— Який у них моторошний вигляд, — безтурботно показала пальцем на укріплення, що височіли самотньо, Джун і засміялася, ніби моторошне і смішне — одне й те саме.
Моторний човен, який належав Касл-Хоуму, вони знайшли після недовгих пошуків у невеличкій бухточці і незабаром взяли курс на скелястий острів, що був миль за п'ять від берега.
— Саме так я уявляла рай, — урочисто вигукнула Джун, коли вони вже досягли острова і почали шукати місце, захищене од вітру.
Ох Джун, Джун — для справжнього раю ця місцевість була досить убогою. На кам'янистому грунті ні дерева, ні кущика. Лиш сірий лишайник покривав каміння, і важко сказати, як би влаштувалися тут наші герої, коли б не захопили з собою двох надувних матраців.