Ангели по десять шилінгів
Шрифт:
— Навіщо вам права, якщо ви їдете автобусом?
— Хто вам сказав, що я збираюся їхати автобусом? — на обличчі Уейда застигла усмішка, його злість ніби випарувалася. — Я хотів би дати вам добру пораду. Ви, мабуть, теж спробуєте відшукати скриньку з документами. Це буде марна праця. Ви не знайдете її, коли наміть розпиляєте будинок на дрібненькі шматочки. В Касл-Хоумі скриньки нема, це абсолютно точно, її не може там бути, бо я знайшов би її, — сказав Уейд. А потім додав повчально: — В нашій професії, так, як і у всякій іншій, немало і халтурників, і знавців, і майстрів вищого класу, «зірок» першої величини. І я, дарма що скромний, хотів
— У вашій особі країна втратила справжнього поета, — захоплено зауважив Чед.
— Не поспішайте з висновками, — Уейд сковзнув з табуретки. — Адже в будь-який момент може статися — в житті всяк буває, — що я потраплю в лабети юстиції, цієї продажної дівки, і ось тоді — справа вже вирішена — я почну писати мемуари, ось тоді в мені прокинеться справжній художник. І людство дізнається, що все своє життя я тільки те й робив, що збирав матеріал для небувалої книги…
— Я теж збираю матеріал для книги.
— Якщо ви справді закохані в свою подругу — миловидне дівчисько, тільки язичок у неї, ніби квітник, зарослий кропивою, — то пораджу застрахувати своє життя на кругленьку суму, це ніколи не зашкодить. — Після цієї досить образної характеристики Джун і категоричної поради Уейд зібрався йти, але не встиг. Вже по тому, як відчинилися двері і як ними хряснули, співрозмовники збагнули, що хтось увійшов з далеко не миролюбними намірами.
Це була місіс Фенвік. Те, що вона задумала якусь капість, не викликало найменших сумнівів, але чоловіки чекали наближення небезпеки напрочуд спокійно,
— О! Це ти, дорога сестричко! — привітав її Уейд. — Ти, мабуть, прийшла зі мною попрощатися і випити за моє здоров'я подвійну порцію віскі? — Він зробив паузу, а потім, уже сухо, додав: — Ти — змія в крокодилячій подобі!
— Де моє намисто?
— Невже ти прийшла заради нього? Не турбуйся, воно в такій же безпеці, як у сейфі англійського банку.
Місіс Фенвік володіла дивовижною здатністю: вона могла без перепочинку виливати на свою жертву нескінченні потоки найогидніших слів. Але цього разу вона без зволікань перейшла до рішучих дій. Блискавично схопивши валізку за ручку, вона обернулася і пішла до виходу.
Це анітрохи не збентежило Чедового співрозмовника. Уейд повільно допив свою чарку і лише тоді, коли місіс Фенвік дійшла до дверей шинку, звернувся до неї:
— Хвилинку, дорога сестричко, а що тобі відомо про труп?
— Який труп?
— Той, що оцей пан знайшов у холі свого будинку і який потім раптом зник.
На обличчі місіс Фенвік можна було прочитати і розгубленість, подив, і сум'яття, і навіть жах. Напевно, ця звістка так паралізувала її, що пальці, які мають шпику хижої птиці, мимовільно розчепірилися, і валіза упала на підлогу.
Уейд взяв свою чарку, але, побачивши, що вона порожня, з сумною міною поставив її на стойку.
— Англійська поліція, дорога сестричко, — найкраща в світі, якщо йдеться про те, щоб вистежити і схопити вбивцю, це безсумнівно. Господи, врятуй королеву! — додав Роберт без будь-якого зв'язку.
— Навіщо
— Не знаю — ти маєш до нього відношення, чи твій золотенький чоловічок, чи ви обоє, чи хтось із вашого шановного товариства, — мене це, власне, не цікавить. Цим питанням займеться поліція. Я ж прошу тебе одне: не розказуй мені казку, ніби ти про це нічогісінько не знаєш.
— Я нічого не знаю ні про труп, ні про його зникнення, ні я, ні Джеймс не маємо до цього ніякого відношення.
— Поліція не повірить твоїм казочкам, не вірю їм і я, — Уейда раптом охопила лють. — Ти напевне щось про це знаєш, адже воно тісно пов'язане з тим дорученням, яке я одержав від вас. І незважаючи на це, ти змусила мене обшукати Касл-Хоум і тим самим накликала на мене підозру, ніби я якимось чином причетний до вбивства. Якби моє минуле не було таким бездоганним щодо цього, інспектор Абернаті вже давно кинув би мене за грати, і я не мав би ніякої можливості довести, що оці руки, — він розчепірив свої довгі пальці, — не пролили жодної краплини безневинної крові. Ось як. І тепер тобі, мабуть, буде зрозуміло, чому я взяв, як відшкодування, ці нещасні фамільні коштовності, які самі по собі не варті навіть тисячі фунтів, і чому я збираюся зберегти їх у себе.
Місіс Фенвік не знала, що їй робити; потім, всупереч будь-якій логіці, знову схопила валізу й мовчки попрямувала до дверей.
— Там тільки брудна білизна! — усміхаючись, крикнув Уейд. — Надішли її мені до Лондона, коли випереш та випрасуєш!
Коли місіс Фенвік зачинила за собою двері, Уейд звернувся до Чеда:
— В нагороду за вашу стриманість у цій сцені я хочу дати вам цінну пораду. Якщо ви підозрюєте, що вбита коли-небудь жила в Крайстчерчі і має відношення до загадкових подій у вашому будинку, зайдіть, до Девіда Лайнора, архіваріуса газета «Крайстчерч таймс». У нього феноменальна пам'ять. До того ж його архів у такому зразковому стані, що він спроможний відповісти на будь-яке запитання, що стосується цього гніздечка.
Міцно потиснувши Чедові руку на прощання і надавши йому можливість розрахуватися з шинкарем, Роберт Уейд вийшов з пивнички. Коли через кілька хвилин Чед теж опинився на майдані, його чекала нова несподіванка: машини не було. Деякий час Чед стояв, ніби очманілий, а потім, охоплений лихими передчуттями, плюнув на бруківку і побіг до того місця, де залишив машину. До дерев'яного стовпчика голкою від краватки була приколота записка з вельми лаконічним змістом: «Я позичив на кілька годин вашу машину. Ви заберете її в Брокслі на майдані перед вокзалом. Витрати пального будуть повернуті. Зі щирим вітанням. Ваш Роберт Уейд». Чед довго розмірковував над тим, — сердитися йому чи сміятися, але врешті не витримав і розреготався.
12
На терасі Касл-Хоума, звідки можна було бачити ряд старих дерев, освітлених променями вечірнього сонця, сиділи Чед Олів'є, Джун і Джордж Абернаті. Обговоривши всі можливості і зваживши кожен крок, який необхідно було зробити, вони дійшли одностайного висновку, що Чедові потрібно негайно, сьогодні ж, навідатися до архіваріуса газети «Крайстчерч таймс». Чед зателефонував до Лайнора і домовився зустрітися з ним у редакції близько шостої.