Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів
Шрифт:
Микола Петрович побачив, що йому час втрутитися в розмову. Він лагідно зауважив:
— На вашому місці, Вадиме, я не звертав би уваги на випадкову помилку. Цілком ясно, що Борис лише помилився. Зрозуміло, що він хотів сказати не «плезозойська» ера, а «палеозойська». Правда, Борисе?
— Мгм… — трохи непевно погодився Гуро.
Микола Петрович притамував усмішку і закінчив:
— А вам, Вадиме, крім того, не завадило б визнати, що й досі ви не почали вправлятись у стрілянині. Роблю вам зауваження. За час подорожі ви мусите навчитися стріляти не гірше нашого Василя.
— Я навчуся, Миколо Петровичу, —
— Так… І ще, я думаю, Вадиме, значно цікавіше було б, коли б ви обґрунтували нам вашу думку про археоптерикса. Забудьте на хвилинку всі суперечки і з’ясуйте. Це буде корисно всім нам, зокрема нашому юному товаришеві. — І він поглянув у бік Василя.
— Наш юний товариш, — відповів Сокіл, протираючи окуляри, — досить обізнана людина. Ми з ним розмовляли вже, і, якщо ви хочете, щоб тут пролунали лекції чи реферати, Миколо Петровичу, то дозвольте перше слово надати саме йому. Він упорається з цим завданням, запевняю вас.
Риндін помітно зацікавився:
— Ви так думаєте, Вадиме? Ану, прошу, Василю! Ми слухаємо.
Рижко зашарівся. Чомусь це нагадало йому іспити. Саме так, з такими словами, звернувся до нього викладач на іспитах, коли він закінчував школу: «Прошу, прошу, ми слухаємо!» Ну що ж, коли слухаєте, то слухайте! Василь Рижко задніх ніколи не пас. Зараз він покаже!
— Це, значить, про геологічний час? — запитав він на всякий випадок Сокола. І, діставши підтвердження, швидко заговорив:
— Історію нашої Землі ділять на два часи: догеологічний, тобто — неймовірно довгий період космічного розвитку нашої планети, і геологічний. Цей останній розподіляється на ери, ери розподіляються на періоди. Періоди — на епохи. Найстародавніші ери — архейська і еозойська. Вони не залишили нам майже ніяких ознак життя тварин чи рослин. Наші знання про розвиток життя починаються з палеозойської ери, з найпершого її періоду — кембрійського. За ним ішли девонський, кам’яновугільний та пермський періоди тієї ж самої палеозойської ери. Після цього почалася мезозойська ера з її періодами: тріасовим, юрським і крейдяним. Далі — кайнозойська ера. Це вже наша ера. Її періоди — третинний і четвертинний. Все.
Він спинився, трохи захекавшись, як після бігу. Сокіл весело заплескав у долоні:
— Ну, що я вам казав, Миколо Петровичу? Хіба не чудесно? Стисло, конкретно і без помилок. А тепер можу дещо додати і я. Між іншим, це зокрема буде цікаво й для Бориса…
Гуро виразно пахнув люлькою.
— Ні, ні, я не про те, — лагідно пояснив Сокіл, — я про своє. Ви вже знаєте, що Венера настільки молодша від Землі, що там мусить зараз бути, за нашими розрахунками, щось подібне до земної мезозойської ери. Чому саме так — цілком ясно. Всі спостереження, що провадилися з метою вивчити атмосферу Венери, довели, що наша сусідка завжди укутана в суцільну ковдру хмар — від полюса до полюса. Це вказує на бурхливе паротворення на її поверхні. Далі, останні дослідження щодо складу її атмосфери показали дуже своєрідну картину. Я нагадаю вам трохи про це. Пам’ятаєте, Миколо Петровичу, про нашу бесіду з Акимовим, професором Московського університету?
— Так, так, — підтвердив Риндін.
— Ось я прочитаю висновки цього вченого. Я тоді записав їх.
Сокіл перегорнув кілька сторінок своєї записної книжки і голосно прочитав:
— «Надзвичайно густа атмосфера
І мусив констатувати, що ті й другі лінії майже збіглися. Отже, можна запевняти, що в атмосфері Венери є дуже багато вуглекислоти. Я боюся помилитися, але мені здається, що в атмосфері Венери вуглекислоти майже в десять тисяч раз більше, ніж в атмосфері Землі. Ось чому я дуже радив би вам узяти з собою досить великий запас кисню для дихання…» Ну, далі вже зовсім спеціальні висновки. Проте і прочитаного досить.
— Так, цілком досить, — серйозно погодився Гуро. — В десять тисяч раз більше вуглекислоти, ніж на Землі… Цікаво, чим же дихають там усі ваші археоптерикси і бронтозаври?
— Це ще остаточно не перевірено, — тихо вимовив Риндін.
— А чим дихатимемо ми? — запитав у свою чергу Василь.
— Ми зможемо користуватися нашими скафандрами. Проте я ж сказав уже, що ці твердження не перевірені.
— Так, не перевірені, бо не було кому досі перевірити, — гаряче відгукнувся Сокіл. — Але я особисто надаю великої ваги твердженням професора Акимова. Це дуже серйозний науковий працівник. Ви пам’ятаєте, Миколо Петровичу, він спеціально прийшов до нас, щоб розповісти про наслідки своїх спостережень і попередити нас. Отже, хай Акимов навіть трохи перебільшує, хай на Венері значно менше вуглекислоти, ніж каже він. Та все одно, і тих даних, що я маю, буде досить для висновків. Надзвичайна вологість атмосфери, суцільні хмари, середня температура — досить стійка і без великих змін — приблизно 50° вище нуля, значно збільшений процент вуглекислоти в атмосфері — все це свідчить про те, що на Венері тепер триває не лише мезозойська ера взагалі, а навіть точніше — юрський її період.
Василь Рижко слухав Сокола з захопленням. Перед його очима вже виникали дивовижні картини життя Венери. Буйні ліси невиданих рослин — гігантських пальм, папоротей, дивних хвойних дерев… і серед тих хащів — неймовірні страховища, потвори, які так вражали, його на малюнках підручників та популярних книжок з геології… Брр!.. і страшно, і цікаво!
— А чому всі ці умови характерні саме для юрського періоду? — тимчасом питав зацікавлений Гуро.
— Це легко пояснити, дорогий товаришу. Підвищена вологість атмосфери, підвищена середня температура, — ось умови нашого земного юрського періоду. Це відомо. А коли додати збільшений процент вуглекислоти, то стає зовсім ясно, бо вуглекислота, цебто сполука вуглецю, дає рослинам зайвину матеріалу для будування клітинок. Така зайвина вуглекислоти може за певних умов бути лише корисною для рослин! Ось що!
— Ну, гаразд! — погодився Гуро.
— І коли ми погоджуємось, що на Венері тепер триває період, аналогічний нашому юрському, то доведеться погодитися й з існуванням на ній таких тварин, які існували під час юрського періоду на Землі. Коли були такі рослини, — були й тварини. Коли на Венері тепер є такі рослини, чому не бути і тваринам? Я, як ви, мабуть, помічаєте, іду шляхом звичайної аналогії. З цього виходить, що на Венері ми здибаємо динозаврів, бронтозаврів, атлантозаврів, диплодоків з категорії…